Постанова № 33060629, 20.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року Справа № 922/920/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого Т.Г. Гоголь, Л.І. Рогачза участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належно)відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олександрівська фірма "Віра-сервіс"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року у справі№ 922/920/13-г Господарського суду Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олександрівська фірма "Віра-сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крановий електропривід"простягнення 67637 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олександрівська фірма "Віра-сервіс" звернулося до господарського суду з позовом про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Крановий електропривід" 67637 грн. (в тому числі 60000 грн. належних позивачу коштів, 3637 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 4000 грн. витрат на правову допомогу адвоката) шляхом їх стягнення, відповідно до положень статей 387, 536, 1048 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги вмотивовано безпідставним утриманням відповідачем помилково перерахованих йому позивачем коштів за відсутності передбачених Цивільним кодексом України підстав для виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідач відхилив позовні вимоги, вказавши, що спірні кошти ним отримано в якості оплати за роботи, виконані на підставі укладеного сторонами договору; позивач звернувся до суду передчасно не дотримавши приписів статті 530 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим його право не порушено.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.05.2013 року (суддя Смірнова О.В.) у позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року (судді: Потапенко В.І. - головуючий, Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його відповідності положенням чинного законодавства.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олександрівська фірма "Віра-сервіс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, а саме: суди безпідставно не застосували статтю 387 Цивільного кодексу України до правовідносин з витребування грошових коштів, що є майном в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України; всупереч статті 4 Господарського процесуального кодексу України відмовляючи в позові з підстав невірно обраного способу захисту порушеного права, суд апеляційної інстанції не застосував необхідні норми права, що регулюють спірні правовідносини; в порушення статті 30 Господарського процесуального кодексу України суди не задовольнили клопотання сторін та не залучили до участі у справі третіх осіб, не викликали для дачі пояснень посадових осіб сторін; в мотивувальній частині постанови апеляційного суду не надано оцінки наданим в обґрунтування позовних вимог доказам позивача в порушення вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевим господарським судом було встановлено, що платіжним дорученням № 56 від 06.10.2011 року підтверджується перерахування позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 60000 грн.; в графі "призначення платежу" вказаного платіжного доручення зазначено: "оплата передплати ВАТ ОФ "Віра-Сервіс" по рах. № 051002 від 05.10.2011 р. в т. ч. ПДВ 10000 грн."

Вказаний рахунок-фактура був виставлений відповідачем до оплати позивачу 05.10.2011 року, та був оплачений позивачем 06 жовтня 2011 року, тобто наступного дня; у графі "підстава" цього рахунку зазначений договір № 3111 від 20.09.2011 року.

Відповідачем до матеріалів справи надано копію договору № 3111 від 20.09.2011 року, підписаного обома сторонами та скріпленого печатками; за поясненнями відповідача, оригінал вказаного договору направлявся позивачу, проте не був повернутий останнім.

За умовами вказаного договору позивач доручає, а відповідач, приймає на себе зобов'язання по виконанню пуско-налагоджувальних робіт електрообладнання крану КМЕ 16/3,2 т.

Вартість виконаних робіт складає 60000 грн., у тому числі договірна ціна - 50000 грн. та НДС 20%- 10000 грн., згідно з умовами договору замовник зобов'язується за 5 днів до початку робіт перерахувати виконавцю авансовий платіж в розмірі 100 % вартості договору.

По завершенню робіт згідно календарного плану відповідач направляє позивачу акт здачі-приймання робіт та акт приймання робіт, підписаний керівником позивача. Позивач на протязі 10-ти днів від дня отримання акта здачі-приймання робіт, зобов'язаний його розглянути, підписати та направити супровідним листом на адресу відповідача, у разі відсутності відмови від підписання акту на протязі 10 днів робота вважається прийнятою та підлягає оплаті.

Також суди на підставі акта № 1 від 14.10.2011 року, підписаного представником відповідача та начальником та майстром з ремонту електрообладнання ЦЛАМ ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського", акта здачі - приймання робіт на 60000 грн., підписаного з боку відповідача, встановили, що відповідач виконав роботи по проведенню пуско-налагоджувальних робіт електрообладнання крану КМЕ 16/3,2 т.

Позивач вказав, що ним надсилалася вимога повернути кошти листом № 113 від 30.03.2012 року, підтверджуючи факт отримання листа відповідачем власною заявою керівника позивача із додаванням виписок мобільного оператора із зазначенням здійснених дзвінків на телефон керівника відповідача; суд відхилив доводи та докази позивача як неналежні, вказавши, що такими доказами є квитанція поштового відправлення або фінансовий чек поштового відділення, документ кур'єрської служби доставки, відмітка про одержання нарочним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування у відповідача 60000 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що право позивача не порушено в зв'язку з недодержанням ним положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України та відсутністю відповідної вимоги про повернення коштів, відтак, звернення позивача до суду є передчасним; відповідно відсутні підстави для стягнення 3637 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Також судом вказано, що оплата юридичних послуг, що надані суб'єктом підприємницької діяльності, не відноситься до адвокатських послуг в розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції на підставі наведених вище матеріалів та встановлених обставин справи погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, вказавши, що: позивач, посилаючись на положення статті 387 Цивільного кодексу України, обрав неправильний спосіб захисту порушеного права; позивач не довів безпідставності перерахування коштів відповідачу, а з матеріалів справи вбачається, що кошти сплачені на виконання договору.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів, безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; водночас, за статтями 15, 16 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема, звертаючись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у відповідний спосіб.

Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним; також частиною 2 статті 222 Господарського кодексу України встановлено обов'язок учасників господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

За змістом статті 387 Цивільного кодексу України порушенням права є позбавлення позивача речового права володіння на майно без відповідних правових підстав, а не відмова чи невиконання відповідачем вимоги повернути майно. Відтак суд першої інстанції невірно застосував положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та відмовив у позові за відсутністю порушеного права, не врахувавши, що обмеження заявника у праві на судовий захист його майнового права шляхом відмови у задоволенні позову через відсутність доказів попереднього звернення з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього) фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини 2 статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Водночас судова колегія зазначає, що суб'єктом звернення за приписами статті 387 Цивільного кодексу України є власник майна, що, пред'являючи вимогу про повернення йому належного на праві власності майна, повинен довести, що саме це майно є об'єктом його права власності, тобто, індивідуалізувати майно.

За відсутності відповідних індивідуалізуючих майно ознак задоволення позовних вимог, заявлених у межах віндикаційного позову, є неможливим, на що вірно наголосив суд апеляційної інстанції.

Водночас підставою звернення з віндикаційним позовом є незаконне заволодіння майном; судом апеляційної інстанції достовірно встановлено, а позивачем не заперечується, що одержання відповідачем спірних грошових коштів відбулося внаслідок дій самого позивача, за відсутності ознак незаконності у діях відповідача, що одержав перераховані йому платіжним дорученням кошти на підставі виставленого до оплати рахунку; вказані обставини також вказують на відсутність підстав для задоволення вимог позивача відповідно до обраного ним способу захисту шляхом подання віндикаційного позову.

Позивач, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом статті 4 Господарського процесуального кодексу України, помилково ототожнює обраний ним спосіб захисту порушеного права як матеріально-правову вимогу (предмет позову) з нормою права, на яку здійснено посилання у позові, та не враховує, що господарські суди за загальним правилом не вправі виходити за межі підстав та предмету поданого позову; разом з тим підстави позову (факти, які обґрунтовують відповідну вимогу) у випадках звернення з віндикаційним позовом не є тотожними підставам позову, поданого у зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань у правовідносинах щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, з'ясували в судовому процесі всебічно, повно та об'єктивно всі істотні обставини справи в їх сукупності; розглянув позовні вимоги відповідно до предмету та підстав поданого позову, вірно застосувавши норми матеріального та процесуального права, та врахувавши, що допущені місцевим господарським судом порушення норм матеріального та процесуального права не призвели до прийняття неправильного рішення.

Також є вірними висновки господарських судів про відмову в стягненні 3637 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за відмови у стягненні основної суми та щодо 4000 грн. витрат на правову допомогу особи, чий статус як адвоката не наведено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олександрівська фірма "Віра-сервіс" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року у справі № 922/920/13-г Господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Т. Гоголь

Л. Рогач