Постанова № 33060569, 15.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2013 року Справа № 5015/4507/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 06.02.13у справі№5015/4507/12за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дібровастрий"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4прозобов'язання повернути орендоване приміщенняВ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Марочканич М.О. - за дов. від 16.07.13;

від відповідача: ОСОБА_6 - за дов. від 14.12.12.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІБРОВАСТРИЙ» у жовтні 2012 року заявлений позов до Приватного підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання повернути нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, площею 200 кв.м. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 12.08.10 між сторонами укладено договір оренди №4. Позивач зазначав, що заявою від 19.03.12 він просив звільнити орендоване приміщення до 31.05.12 через закінчення строку договору, однак відповідачем вказана вимога залишена без виконання. При цьому, позивач посилався на приписи статей 11, 509, 629, 631, 759, 764, 785, 795 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 175, 193, 283, 291 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.01.13, ухваленим суддею Долінською О.З., позовні вимоги задоволено. Зобов'язано відповідача повернути позивачеві спірне приміщення. Суд першої інстанції установив, що відповідач після підписання 21.03.11 акта передачі позивачеві орендованого приміщення фактично його не звільнив та продовжував користуватись ним, відтак вимогу позивача про повернення приміщення визнав обґрунтованою. Місцевий суд керувався приписами статей 174, 175, 193, 232, 283, 284, 291 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 631, 759, 785, 795 Цивільного кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Данко Л.С. - головуючого, Давид Л.Л., Юрченко Я.О., постановою від 06.02.13, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення. При цьому, апеляційний суд установив, що договір оренди припинив свою дію 31.05.12, відповідач після припинення дії договору об'єкт оренди не повернув і продовжував ним користуватись. Апеляційний суд установив і те, що заява про припинення дії договору №4 підписана від імені позивача уповноваженою особою. Акт приймання - здачі приміщення, на який посилався відповідач для підтвердження повернення ним спірного приміщення визнаний судами неналежним доказом, оскільки цей акт підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Дібровастрий" особою без повноважень.

Приватний підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати, а матеріали справи скерувати для нового розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що орендоване приміщення повернуто 21.03.11, тому вважає, що у даній справі фактично відсутній предмет спору. Скаржник не погоджується з висновком суду про фактичне використання ним орендного приміщення та сплату орендних платежів саме на підставі договору від 12.08.10 №4 і вважає хибним висновок апеляційного суду про те, що акт від 21.03.11 підписаний з боку позивача особою, яка не мала відповідних повноважень.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дібровастрий" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального та процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.08.10 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дібровастрий" - орендодавцем та Приватним підприємцем ОСОБА_4 - орендарем, укладено договір оренди № 4, за умовами якого орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 200 кв.м. Розділом 2 цього договору сторони передбачили порядок передачі та повернення об'єкта оренди, зокрема визначили, що повернення майна здійснюється упродовж двох днів з моменту припинення дії цього договору, та оформлюється актом здачі - приймання, який є невід'ємною частиною цього договору. В акті здачі-приймання зазначається технічний стан приміщення, характеристика об'єкта оренди на момент повернення майна орендодавцю. Пунктами 6.1, 6.2. договору сторони погодили, що договір укладається строком на три місяці з 01.09.10 до 30.11.10. У разі відсутності упродовж одного місяця до закінчення строку дії цього договору заяви однієї зі сторін про припинення цього договору, строк його дії вважається пролонгованим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІБРОВАСТРИЙ» до Приватного підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання відповідача повернути нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_1 площею 200 кв.м, у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди. Таким чином, виходячи з вимог даного позову, предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення судами, зокрема обставин щодо наявності між сторонами договірних відносин з оренди, факту припинення дії договору оренди, неповернення орендованого приміщення відповідачем після закінчення дії договору. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України одною з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. За приписами статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона, орендодавець, передає другій стороні, орендареві, за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором оренди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 763 цього ж Кодексу унормовано, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. За приписами статті 764 вказаного Кодексу якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця упродовж одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Статтею 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Відповідно до приписів статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Отже, обов'язок орендаря повернути майно пов'язаний, зокрема, з припиненням строку дії договору оренди. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним в матеріалах справи доказам судами попередніх інстанцій установлено, що строк дії договору оренди від 12.08.10 неодноразово продовжувався, в останнє з 01.03.12 до 31.05.12. Судами установлено, що 22.03.12 позивач скерував відповідачеві заяву про припинення дії вказаного договору, в якій просив звільнити орендоване приміщення до 31.05.12 та передати його позивачеві в порядку визначеному цим договором. Вказана заява, як установлено апеляційним судом, підписана від імені позивача уповноваженою особою, і свідчить про відсутність наміру орендодавця продовжувати дію договору оренди. Як установлено судом апеляційної інстанції, договір оренди від 12.08.10 є припиненим. Судом також установлений факт користування відповідачем орендованим приміщенням після закінчення дії договору оренди та неповернення його позивачеві в порядку погодженому сторонами у договорі. Твердження скаржника про те, що орендоване приміщення було повернуто ним 21.03.11 за актом приймання - передачі, не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки цей довід був розглянутий судами. При цьому, судами установлено, що акт від 21.03.11 підписаний від імені позивача неуповноваженою особою, при цьому, враховується і установлений судами факт користування відповідачем спірним приміщенням, після цієї дати. Виходячи з того, що судами установлені обставини, які входять до предмета доказування при вирішенні даного спору, а саме факт припинення дії договору оренди та не повернення орендованого приміщення позивачеві і установлений факт внесення орендної плати висновки судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог визнаються правомірними. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також визнаються неспроможними, оскільки не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, оскільки касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.13 у справі №5015/4507/12 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Дроботова