Ухвала суду № 33060085, 06.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2013 року м. Київ К-40942/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Гри Ойл»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 03 серпня 2009 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року

у справі № 2а-1097/09/2770

за позовом Приватного підприємства «Гри Ойл»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Гри Ойл» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (відповідач) про скасування рішень № 0005962330/0 від 20 грудня 2004 року, № 0006002330/0 від 21 грудня 2004 року та № 0005922330/0 від 20 грудня 2004 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 03 серпня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано нечинним та скасовано рішення № 0005962330/0 від 20 грудня 2004 року. Визнано нечинними та скасовано рішення № 0005922330/0 від 20 грудня 2004 року в частині визначення ПП «Гри Ойл» штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 280 200,00 грн. як податкового зобов'язання та № 0006002330/0 від 21 грудня 2004 року в частині визначення ПП «Гри Ойл» штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 19 750,00 грн. як податкового зобов'язання. В задоволенні позову в частині визнання нечинними та скасування рішень № 0005922330/0 від 20 грудня 2004 року та № 0006002330/0 від 21 грудня 2004 року відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 03 серпня 2009 року, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя проведено ряд перевірок ПП «Гри Ойл» щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності, за результатами яких складено акти № 2702/1248/2330 від 03 грудня 2004 року, № 2702/1246/2330 від 02 грудня 2004 року, № 1265/23-3/30026096 від 21 грудня 2004 року.

На підставі зазначених актів перевірок відповідачем прийнято рішення № 0005962330/0 від 20 грудня 2004 року, яким позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 210,00 грн., № 0005922330/0 від 20 грудня 2004 року, яким позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 280 200,00 грн., та № 0006002330/0 від 21 грудня 2004 року, яким позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 19 750,00 грн.

Перевірками встановлено порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 265/95-ВР) у зв'язку з проведенням розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі відповідних розрахункових документів.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Статтею 1 Закону № 265/95-ВР передбачено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Відповідно до статті 2 Закону № 265/95-ВР розрахунковою операцією є приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Як встановлено судами, між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір оренди автомобіля від 01 грудня 2004 року, передача якого фізичній особі підтверджується відповідним актом приймання-передачі автомобіля ВАЗ-2107 від 01 грудня 2004 року.

Таким чином, оскільки, водієм таксі, за результатами перевірки якого складено акт № 2702/1248/2330 від 03 грудня 2004 року, був ОСОБА_3, який на час проведення перевірки не знаходився в трудових відносинах з ПП «Гри Ойл», а позивач, в свою чергу, послуги з перевезення пасажирів на вказаному таксі не надавав та не проводив розрахунки із споживачами, то підстав для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР рішенням № 0005962330/0 від 20 грудня 2004 року не вбачається.

В свою чергу, проведеною контролюючим органом перевіркою, за результатами якої складено акт № 1265/23-3/30026096 від 21 грудня 2004 року, встановлено факт надходження до каси позивача попередньої оплати за реалізований ОСОБА_4 на підставі договору № 28 від 15 листопада 2004 року бензин марки А-92 в розмірі 1 000,00 грн., а також виручки за послуги таксі в розмірі 4 450,00 грн.

Перевіркою, за результатами якої складено акт № 2702/1246/2330 від 02 грудня 2004 року, податковим органом встановлено надходження до каси підприємства виручки за послуги таксі в розмірі 56 940,00 грн.

Надходження до каси готівкових коштів оформлювалось позивачем прибутковими касовими ордерами, при цьому розрахункові операції здійснювались без використання реєстратора розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону № 265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Поряд з цим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, доказів на підтвердження того, що реалізований ОСОБА_4 бензин є продуктом власного виробництва позивачем надано не було.

Згідно із статтею 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2344-III) таксі - це спеціальний легковий автомобіль, обладнаний таксометром і призначений для перевезення пасажирів та їх багажу в індивідуальному порядку.

Статтею 39 Закону № 2344-III передбачено, що водію таксі забороняється здійснювати перевезення пасажирів, якщо в таксі відсутній або не працює таксометр.

Відповідно до статті 2 Закону № 265/95-ВР реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Таким чином, таксі має бути обладнано таксометром, який, в свою чергу, є реєстратором розрахункових операцій та, застосовуючи який водій таксі зобов'язаний видати пасажиру розрахунковий документ про оплату поїздки.

А відтак, слід погодитись з доводами судів попередніх інстанцій про правомірність застосування контролюючим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій рішеннями № 0006002330/0 від 21 грудня 2004 року та № 0005922330/0 від 20 грудня 2004 року.

При цьому колегія суддів вважає, що судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що, оскільки, передбачені Законом № 265/95-ВР штрафні (фінансові) санкції не є обов'язковим платежем, то застосовані оскаржуваними рішеннями штрафні (фінансові) санкції безпідставно визначені відповідачем як податкове зобов'язання.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 03 серпня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Гри Ойл» відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 03 серпня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Степашко О.І.