Постанова № 33059696, 08.08.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/10872/12

Провадження №: 1/752/76/13

П О С Т А Н О В А

про направлення справи на додаткове розслідування

08.08.2013 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді Дроздової Н.В.

при секретарі Хоменку О.С.

з участю прокурора Здрака С.В.

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника потерпілих ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу по обвинуваченню ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 364, ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 190, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Органом досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що вона, працюючи на посаді старшого слідчого Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, отримала хабара за виконання в інтересах того, хто дає хабара, дій з використанням наданої їй влади та службового становища, а також в тому, що вона заволоділа чужим майном шляхом обману, та будучи працівником правоохоронного органу, вчинила зловживання владою, що завдало істотної шкоди державним інтересам.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні пособництва у заволодінні чужим майном шляхом обману, у вчиненні пособництва в одержанні хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище, а також у повторному вчиненні заволодіння чужим майном шляхом обману, що завдало істотної шкоди потерпілим.

Захисники підсудної ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_1 звернулись до суду із клопотаннями про направлення справи на додаткове розслідування та про зміну міри запобіжного заходу, у вигляді тримання під вартою на іншу не пов'язану з триманням під вартою, посилаючись на те, що обвинувачення, яке було їй пред'явлене є неконкретним та невизначеним, а отже - не відповідає вимогам ст. 132 та ст. 142 КПК України 1960 р. Так, в обвинуваченні, пред'явленому підсудній ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, не зазначено, виконання або невиконання яких саме дій вчинила або мала вчинити ОСОБА_5 як старший слідчий Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві в інтересах того, хто дає хабар, чи третіх осіб з використанням службового становища, з огляду на те, що погодження подання про обрання запобіжного заходу входить до компетенції прокурора, відсутність обґрунтування пов'язаності умислу ОСОБА_7 та ОСОБА_5, яка не пропонувала (у тому числі, за винагороду) та не погоджувала вчинення будь-яких дій щодо сприяння в обранні запобіжного заходу ОСОБА_8 Крім того, захисники посилаються на невизначеність дій ОСОБА_5, вчинення яких були кваліфіковані органами досудового розслідування за ч. 1 ст. 190 КК України, а також дій, які, на думку обвинувачення, утворюють ідеальну сукупність із злочином, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 3 ст. 364 КК України, що підтверджує неконкретність пред'явленого обвинувачення. Крім того, послались на невиконану постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 04.01.2012 року, якою вказану кримінальну справу вже було направлено на додаткове розслідування. Крім того, захисник ОСОБА_1 наголосив на наявності підстав припускати факт здійснення оперативними працівниками фальсифікації документів, долучених до матеріалів кримінальної справи, з огляду на наявні розбіжності між свідченнями ОСОБА_7 та документами, які містяться а матеріалах справи, а також на невідповідність між первісними та подальшими даними щодо кількості аркушів, на яких зафіксовані матеріали, долучені до заяви ОСОБА_7, яка стала приводом до порушення кримінальної справи. Захисник наголошував на необхідності проведення під час додаткового розслідування судово-фоноскопічної експертизи аудіовідеозаписів, для проведення якої необхідно вилучити диктофон, на на якому записувала розмови ОСОБА_7, диктофон оперативних служб, відібрати зразки голосів фігурантів справи та розшифровки змісту розмов, які містяться в матеріалах кримінальної справи, на предмет перевірки їх цілісності, наявності компоновки, відповідності голосів фігурантам справи та розшифровки їх змісту, а також проведення перевірки належності та допустимості доказів, отриманих оперативними працівниками 10 та 11 жовтня 2011 року.

В частині клопотання щодо зміни обраного до підсудної ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на не пов'язаний з триманням під вартою, захисники посилались на відсутність правових та фактичних підстав для продовження тримання підсудної під вартою з огляду на її звільнення з органів внутрішніх справ, а отже - фактичної відсутності можливості здійснювати перешкоджання встановленню істини у справі і з використанням службового становища, просили врахувати відомості щодо стану здоров'я підсудної, наявності у неї на утриманні двох неповнолітніх дітей та непрацездатної матері, негативний вплив на дітей факту позбавлення їх материнського піклування протягом строку перебування ОСОБА_5 під вартою, а також позитивні характеристики ОСОБА_5 за час служби в органах внутрішніх справ, та те, що неприпустимим вважається продовження строку утримання особи під вартою з формальних підстав без належного розгляду можливості застосування до особи альтернативних запобіжних заходів.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання, зазначив, що під час проведення додаткового розслідування не було допущено порушень, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, а тому відсутні підстави для повторного направлення справи на додаткове розслідування, оскільки обвинувачення містить відомості про час, місце та інші обставини вчинення злочинів, наскільки вони відомі слідчому, і статті кримінального закону, якими передбачені ці злочини. Крім того, оскільки ОСОБА_5 вчинила злочин, передбачений ст. 190 КК України, використовуючи при цьому свою владу та службове становище, її дії мають кваліфікуватись за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 190, 364 КК України. Крім того, прокурор заперечував проти зміни запобіжного заходу, обраного щодо ОСОБА_5, зазначав, що на сьогодні відсутні підстави для зміни обраної міри запобіжного заходу, оскільки не можуть бути достатніми підставами для зміни запобіжного заходу стан здоров'я підсудної з огляду на можливість її лікування в умовах СІЗО, а також наявність на утриманні неповнолітніх дітей, оскільки догляд за ними здійснюється родичами підсудної.

Представник потерпілих ОСОБА_4 погодився з позицією прокурора щодо відсутності підстав для направлення справи на додаткове розслідування, однак не заперечував проти зміни міри запобіжного захисту ОСОБА_5

Захисник ОСОБА_3, підсудна ОСОБА_6 підтримали заявлене клопотання та просили його задовольнити.

Підсудна ОСОБА_5 підтримала клопотання своїх захисників та звернулась до суду з аналогічним клопотанням, посилаючись на неповноту та неправильність досудового слідства, зокрема фальсифікацію матеріалів кримінальної справи та неконкретність і нелогічність обвинувачення, яке їй інкримінують.

Заслухавши думку сторін, суд надходить до висновку про необхідність направлення кримінальної справи прокурору м. Києва для організації проведення додаткового розслідування за наступних підстав.

Виходячи з положень ст.ст. 22, 64-66 КПК України 1960 р., прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого. В числі обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі при провадженні досудового слідства, є час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину, винність обвинуваченого та мотиви злочину, характер і розмір шкоди, завданої злочином.

Згідно ст. 368 КПК України 1960 р. однобічним і неповним визнається досудове слідство, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких має істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема належним чином не з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину: зміст діяння, наявність причинного зв'язку між діянням і наслідками; всебічно і повно не досліджені обставини, на підставі яких встановлюється суб'єктивна сторона злочину: вина, її форма, мотиви здійснення злочину тощо, у зв'язку з чим, суд надходить до висновку про порушення органом досудового слідства вказаних вимог закону, виходячи з наступного.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 04.01.2012 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 26.03.2012 року, кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 364, ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 190, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 190 КК України повернуто прокурору м. Києва на додаткове розслідування у зв'язку з пред'явленням неконкретного обвинувачення, яке не містить вказівки, які саме дії ставляться обвинуваченим в вину по кожній із статей, а обвинувальний висновок є загальним описом дій без їх чіткого розмежування та юридичної кваліфікації, що позбавляє можливості суд вичленити кожне обвинувачення окремо та розглянути справу по суті та порушує права обвинувачених на захист.

Відповідно до абз. 4 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» вказівки судді (суду) є обов'язковими для органу дізнання, слідчого та прокурора.

Згідно абз. 5 п. 13 вказаної постанови, невиконання органом досудового слідства слідчої дії, зазначеної в постанові судді (ухвалі суду), допускається лише в разі, коли провести її фактично неможливо.

Після проведення додаткового розслідування та направлення кримінальної справи до суду, під час судового слідства у справі, судом встановлено формальне виконання вказівок суду та не усунення всіх недоліків, зазначених у вказаній постанові, зокрема, під час повторного пред'явлення обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 364 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 190, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 190 КК України, органами досудового слідства не було належним чином конкретизовано дії кожної з обвинувачених, які інкримінуються їм, по кожному складу злочину, зазначеного в обвинуваченні, а обвинувальний висновок залишився сформульованим як виклад обставин та дій, вчинених ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Провівши розмежування в пред'явленому ОСОБА_5 обвинуваченні між злочином, передбаченим ст. 190 КК України та злочином, передбаченим ст. 364 КК України, органами досудового слідства, так і не було визначено, чи утворюють вказані діяння ідеальну сукупність вказаних злочинів, чи кожен злочин кваліфікується окремо, а також не було належним чином деталізовано, які дії підсудних містять склад якого злочину, зокрема, не було вказано чіткого переліку дій, вчинених (або які мали бути вчинені) з метою отримання та у зв'язку із отриманням хабара, які, на думку органів досудового слідства, додатково можуть бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 364 КК України.

Крім того, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 КК України, який інкримінується ОСОБА_5 полягає у одержанні службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара або в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 року № 5 відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

У той же час, в обвинуваченні, пред'явленому підсудній ОСОБА_5, не зазначено, вчинення яких саме дій, що входили до кола її службових повноважень, на користь особи, яка дає хабар або в інтересах третіх осіб було обумовлено отримання хабара. Посилання в обвинуваченні на те, що ОСОБА_5 в поданні про обрання щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не було зазначено відомості щодо наявності у останнього судимостей, а також не зазначення нею про наявність інших епізодів у вказаній кримінальній справі не узгоджується з матеріалами кримінальної справи, в яких відсутні дані на підтвердження обізнаності ОСОБА_5 на момент передання подання для погодження заступником прокурора Голосіївського району м. Києва щодо наявності у ОСОБА_8 судимостей, а також щодо вчинення ним інших протиправних дій, що не було предметом розгляду в рамках додаткового розслідування, та не було взято до уваги те, що зверненню слідчим до суду із відповідним клопотанням відповідно до вимог законодавства України передує погодження такого клопотання прокурором, який самостійно приймає рішення за наслідками його розгляду.

Також, на думку суду, не відповідає вимогам визначеності та конкретності обвинувачення, пред'явлене підсудній ОСОБА_6

Відповідно до ч. 2 ст. 29 КК України організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 КК України і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. У випадку, якщо особі інкримінується вчинення злочину у співучасті, обвинувачення з метою дотримання вимог щодо його конкретності має містити відомості щодо переліку дій, вчинених особою як співучасником вчинення злочину, які визначають його роль у вчиненому злочині.

Таким чином, пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні пособництва у вчиненні злочину згідно із ч. 5 ст. 27 КК України має супроводжуватись деталізацією дій особи, яка підтверджує надання нею порад, вказівок, засобів (знарядь) злочину, усунення нею перешкод вчиненню злочину або вчинення інших дій, які свідчать про сприяння вчиненню злочину або його прихованню в подальшому.

У той же час, обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_6, незважаючи на кваліфікацію її дій як пособництва у вчиненні злочину у формі давання хабара та шахрайства, не містить посилання на конкретний перелік дій, які свідчать про створення нею умов для вчинення ОСОБА_5 як виконавцем зазначених вище злочинів (способи пособництва).

Крім того, досліджуючи в ході судового слідства у кримінальній справі речові докази, зокрема аудіо записи розмов ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на цифровому диктофоні «EDIC mini Tiny», встановлено невідповідність останніх протоколам їх вилучення та додатком до них - роздруківкою.

Суд зауважує і на те, що в ході додаткового розслідування захисником ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_9 було заявлено клопотання про призначення судово-фоноскопічної експертизи для вирішення питання на предмет монтажу аудіо запису розмов ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на цифровому диктофоні «EDIC mini Tiny», у задоволенні якого постановою слідчого від 24.04.2012 р. відмовлено у зв'язку з тим, що ОСОБА_6 визнано, що на вказаних аудіо записах присутній її голос, у зв'язку з чим ідентифікувати належність їй голосу та призначати у зв'язку з цим експертизу не має необхідності.

Проте, зважаючи на необхідність перевірки встановлених в ході судового слідства розбіжностей та те, що для проведення вказаної експертизи необхідно провести ряд слідчих дій, крім того відібрати зразки голосів у фігурантів запису, зважаючи на специфіку вищевказаних слідчо-оперативних дій і те, що їх проведення в суді призведе до порушення розумних строків розгляду справи, суд вважає за неможливе та недоцільне проводити описані дії в суді.

З огляду на те, що вказані вище недоліки досудового слідства не можуть бути усунуті судом, з метою прийняття по справі законного та обґрунтованого рішення, суд надходить до висновку про необхідність проведення додаткового розслідування у зв'язку з неповнотою досудового слідства, в ході якого слід вирішити питання щодо пред'явлення конкретного обвинувачення та провести слідчі та оперативно-розшукові дії, спрямовані на встановлення перелічених вище обставин.

Враховуючи, що відповідно до ч. 1 та 2 ст. 148 КПК України 1960 р. метою застосування до особи запобіжних заходів є запобігання спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень та те, що запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність, запобіжний захід відносно ОСОБА_5 з тримання під вартою необхідно змінити на заставу на підставі наступного.

Взяття під варту згідно із п. 3 та 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року № 4 є найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише у випадку, коли особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, і коли є достатні підстави вважати, що ця особа може ухилитися від слідства й суду або виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі чи продовжувати злочинну діяльність, а інші, менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним процесуальних обов'язків і його належної поведінки.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2011 р. ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою враховуючи її особу, тяжкість злочину, в якому вона підозрюється, посаду, яку займає та те, що перебуваючи на волі вона матиме змогу впливати на свідків, узгоджувати з ними свої показання з урахуванням відомих їй обставин справи, тобто перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, а також впливати на рух кримінальних справ, що перебувають у її провадженні, тобто продовжувати злочинну діяльність.

У той же час, під час подальшого вирішення питання щодо наявності підстав для зміни обраного відносно підозрюваного, обвинуваченого, підсудного запобіжного заходу, суд має виходити з аналізу існування ризиків, які стали підставою для первісного обрання запобіжного заходу, а також виходити з наявності інших обставин, які мають враховуватись при вирішенні питання щодо обрання виду запобіжного заходу, зокрема і доцільності.

Так, відповідно до документів, які містяться у матеріалах кримінальної справи наказом Головного управління МВС України у м. Києві від 05.12.2011 року ОСОБА_5 звільнено з посади старшого слідчого Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, що свідчить про відсутність ризиків використання підсудною своїх службових повноважень з метою вчинення дій, спрямованих на перешкоджання встановленню об'єктивної істини у справі. У кримінальній справі в ході досудового та судового розгляду справи допитано всіх свідків, що свідчить про відсутність можливості ОСОБА_5 впливати на їх покази, матеріальна шкода потерпілим відшкодована у повному обсязі.

Крім того, судом враховується практика Європейського суду з прав людини, який дотримується презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування та наголошує на необхідності проведення належного аналізу матеріалів справи та обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право на свободу особи. Таким чином, законним та обґрунтованим рішення про продовження строків тримання особи під вартою може бути визнано лише у тому випадку, якщо на наслідками повного та всебічного дослідження обставин справи, а також питання щодо можливості обрання до особи альтернативного запобіжного заходу, суд дійде висновку про неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, підсудного та виконання завдань кримінального судочинства шляхом обрання запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, а отже - про превалювання суспільного інтересу над принципом поваги до свободи особистості.

Враховуючи, що під час проведення судового слідства по кримінальній справі не було встановлено ризиків, які свідчать про необхідність подальшого застосування до підсудної ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для забезпечення її належної процесуальної поведінки під час проведення додаткового розслідування, а також враховуючи дані про особу обвинуваченої, її стан здоров'я, сімейний стан, зокрема те, що вона має на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_10 1997 р. народження та ОСОБА_11, 2001 р. народження, хвору мати похилого віку, суд вважає за можливе змінити вид запобіжного заходу, обраного ОСОБА_5 з тримання під вартою на заставу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень.

Крім того, відповідно до вимог ст. 165-1 КПК України 1960 р. суд, вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу, вважає за необхідне покласти на підсудну ОСОБА_5 ряд обов'язків, передбачених ст. 149-1 КПК України 1960 р., зокрема:

з'являтися на виклик до суду, а в разі неможливості з'явитися через поважні причини-завчасно повідомляти про це суд;

не відлучатися із населеного пункту, в даному випадку м. Києва, в якому вона зареєстрована та проживає, без дозволу суду;

повідомляти суддю, в провадженні якого перебуває справа, про зміну свого місця проживання.

Роз'яснити підсудній та заставодавцям вимоги ст. 154-1 КПК України 1960 р., що стосується виконання підсудною покладених на неї обов'язків, та про те, що в разі невиконання обов'язків підсудною, застава буде звернена в дохід держави.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 у виді підписки про невиїзд слід залишити без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 26, 149, 154-1, 165-1, 273, 274, 281 КПК України 1960 р., -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання підсудної ОСОБА_5 та її захисників - адвоката ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_1, - задовольнити.

Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 364, ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 190, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 190 КК України повернути прокурору м. Києва для організації проведення додаткового розслідування.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 залишити без змін, - підписку про невиїзд.

Змінити підсудній ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5, запобіжний захід з тримання під вартою на заставу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить тридцять чотири тисячі гривень.

Звільнити підсудну ОСОБА_5 з-під варти після фактичного внесення заставодавцем застави в сумі тридцять чотири тисячі гривень на спеціальний рахунок Голосіївського районного суду м. Києва за наступними реквізитами: одержувач - УДКС у Голосіївському районі м. Києва ГУ ДКСУ у м. Києві, банк одержувач - УДУ у м. Києві, р/р 37316001004844, МФО 820019, призначення платежу - застава, код ЄДРПОУ 02896756, не пізніше п'яти днів з дня набрання постановою законної сили.

Роз'яснити підсудній та заставодавцям вимоги ст. 154-1 КПК України 1960 р., що стосується виконання підсудною покладених на неї обов'язків, та що в разі невиконання обов'язків підсудною, застава буде звернена в дохід держави.

Покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки:

1. з'являтися на виклик до органу дізнання, досудового слідства прокурора або суду, а у разі неможливості з'явитися через поважні причини - завчасно повідомити про це посадову особу або орган, що здійснив виклик;

2. не відлучатися із населеного пункту, у якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, в даному випадку м. Києва, без дозволу слідчого або органу, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа;

3. повідомляти службову особу або орган, у провадження якого знаходиться кримінальна справа, про зміну свого місця проживання.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом 7 діб.

Суддя Н.В. Дроздова