Постанова № 33054963, 12.08.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа № 809/1590/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мигалюка Ю.В.

секретаря Хоми О.В.,

за участю сторін:

представників позивача: Антошко Р.В., Корнієнко А.М.,

представника відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківську в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Карпатське управління геофізичних робіт» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000132203 та № 0000142203 від 27.02.2013 року -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2013 року Публічне акціонерне товариство «Карпатське управління геофізичних робіт» (далі - ПАТ «Карпатське управління геофізичних робіт») звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000132203 та № 0000142203 від 27.02.2013 року.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, суду пояснили, що відповідач протиправно, на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договорів укладених між позивачем та ТзОВ «Скап Холдінгс», ТзОВ «РА «Євростандарт» оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначили зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 390 000 грн. в т.ч. 312 500 грн. за основним платежем та 78 125 грн. за штрафними фінансовими санкціями та по податку на додану вартість в розмірі 750 000 грн. в т.ч. 600 000 грн. за основним платежем та 150 000 грн. за штрафними фінансовими санкціями. Зазначили, що висновки податкового органу є неправомірними, оскільки укладені правочини є реальними, товарними та в судовому порядку недійсними не визнані. На підтвердження даних фактів подали відповідні копії первинних документів. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 17.06.2013 року проти позову заперечив, суду пояснив, що за наслідками проведеної позапланової невиїзної перевірки за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року позивачем порушено вимоги ст.ст. 3, 4, 2, ст. 207, ст. 208 Господарського Кодексу України, ст.ст. 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV, п. 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 - встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг), не встановлена товарність операцій, не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності з ТзОВ «Скап Холдінгс» та TзOB «PA «Євростандарт». А також порушено вимоги п. 5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податок на прибуток за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року на загальну суму 312 500 грн., в тому числі за 4 квартал 2010 року на суму 312 500 грн. та порушено п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України в редакції від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податкові забов'язання з податку на додану вартість за період 01.01.2010 року по 31.12.2010 року на загальну суму 600 000 грн. Зазначив, що висновок податковим органом зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача.

В судове засідання призначене на 12.08.2013 року представник відповідача не з'явився, хоча судом належним чином був повідомлений, про що свідчить розписка яка міститься в матеріалах справи. Подав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням його в розгляді іншої справи. Зазначене клопотання суд не бере до уваги з огляду на встановлені законом строки розгляду справи та можливістю направлення відповідачем до суду іншого представника податкового органу.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд прийшов до висновку що позов підлягає до задоволення із наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - ПАТ «Карпатське управління геофізичних робіт» зареєстроване як юридична особа Івано-Франківським міськвиконкомом 30.04.2004 року за номером свідоцтва 1 119 105 0001 002170, є платником податку на прибуток та податку на додану вартість (т. 1 а.с. 31).

В період з 30.01.2013 року по 05.02.2013 року на підставі наказу ДПІ в м. Івано-Франківськ № 159 від 28.01.2013 року згідно направлень на перевірку відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності декларування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансового-господарських операцій із ТзОВ «Скап Холдінгс», ТзОВ «РА «Євростандарт» та ТзОВ «Спільне інвестування» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року (т. 1 а.с. 27-29).

Перевірка здійснена у зв'язку з отриманням від податкових органів актів документальних невиїзних перевірок окремих контрагентів позивача, що свідчили про порушення останніми вимог податкового, валютного чи іншого законодавства згідно п.п. 78.1.1 п. 78.1. ст. 78, ст. 79 глави 8 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 12.02.2013 року складено акт за № 1270/22-3/00138827, яким встановлено порушення позивачем вимог ст.ст. 3, 4, 2, ст. 207, ст. 208 Господарського Кодексу України, ст.ст. 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV, п. 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 - встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг), не встановлена товарність операцій, не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності з ТзОВ «Скап Холдінгс» та TзOB «PA «Євростандарт». А також порушення вимог п. 5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податок на прибуток за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року на загальну суму 312 500 гри., в тому числі за 4 квартал 2010 року на суму 312 500 грн. та порушення вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України в редакції від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податкові забов'язання з податку на додану вартість за період 01.01.2010 року по 31.12.2010 року на загальну суму 600 000 грн. (т. 1 а.с. 30-63).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 27.02.2013 року податковим повідомленням-рішенням за № 0000142203 визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 390 000 грн. в т.ч. 312 500 грн. за основним платежем та 78 125 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податковим повідомленням-рішенням № 0000132203 по податку на додану вартість в розмірі 750 000 грн. в т.ч. 600 000 грн. за основним платежем та 150 000 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями грн. (т. 1 а.с. 92-93).

Дані податкові повідомлення-рішення були предметом адміністративного оскарження позивачем, в результаті чого рішеннями вищестоящого податкового органу було відмовлено у задоволенні поданих скарг, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін (т.1 а.с. 94-119).

Судом встановлено, що підставою для визначення вказаних зобов'язань слугував висновок проведеної перевірки, згідно якого позивачем безпідставно сформовано валові витрати, безпідставно не сплачений податок на прибуток, податок на додану вартість та віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно правочинів укладених із ТзОВ «Скап Холдінгс» та TзOB «PA «Євростандарт», котрі не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та є безтоварними.

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем під час перевірки використаних актів перевірки даних контрагентів про проведення аналізу їх діяльності та встановлення відсутність наявності трудових ресурсів, транспортних засобів необхідних умов для результатів відповідної господарської економічної діяльності, основних фондів виробничих активів складських приміщень, наявність ряду фіктивних суб'єктів господарювання, угоди з якими теж є нікчемними. Тобто, зроблено висновок про діяльність вказаних підприємств спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, висновку про фіктивність правочинів та штучне формування валових витрат і податкового кредиту.

Відповідно до вимог п.п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно ст. 3 Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог п. 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7. Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та перевіряючи вказані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Так, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7. Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

Між позивачем та TзOB «Скап Холдінгс» було укладено договір купівлі-продажу геофізичного обладнання № 58 від 03.03.2010 року, відповідно до умов якого TзOB «Скап Холдінгс» зобов'язалося поставити позивачу геофізичне обладнання на загальну суму 2 100 000,0 грн., в т.ч. ПДВ 350 000,00 грн. (т. 1 а.с. 120-123). На придбане позивачем у TзOB «Скап Холдінгс» на протязі березня, травня 2010 року геофізичне обладнання продавцем видані належним чином оформлені, що не заперечувалось відповідачем видаткові та податкові накладні: № 876 від 31.03.2010 року на свердловинний прилад на суму 1 500 000 грн. ПДВ 250 000 грн. та № 2191 від 31.05.2010 року на свердловинний прилад на суму 600 000 грн. ПДВ 100 000 грн. Разом на 2 100 000 грн. ПДВ 350 000 грн. (т. 1 а.с. 124-126). Придбане геофізичне обладнання використовується позивачем у власній господарській діяльності, про що свідчить, зокрема, наказ про введення в експлуатацію основних засобів № 222 від 23.11.2010р.; акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (форми 03-1) № 19 від 25.11.2010 року - введено в експлуатацію; інвентарна карта обліку засобів (форми 03-6) № 19 від 25.11.2010 року; наказ про введення в експлуатацію основних засобів № 222 від 23.11.2010 року; акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (форми 03-1) № 20 від 30.11.2010 року - введено в експлуатацію; інвентарна карта обліку засобів (форми 03-6) № 20 від 30.11.2010 року; інвентаризаційний опис станом на 01.10.2010 року. Придбане геофізичне обладнання у ТзОВ «Скап Холдінгс» після введення в експлуатацію передано матеріально відповідальним особам в листопаді 2010 року. При введенні в експлуатацію у бухгалтерському обліку зроблено відповідні бухгалтерські записи: Дт pax. № 10.3.62 Кт pax. № 152, присвоєно інвентарні номера, коди рахунків та об'єкта аналітичного обліку. В бухгалтерії на кожен з цих об'єктів основних засобів заведено інвентарні картки обліку засобів (ф. 03-6) на підставі актів прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. 03-1), технічної та іншої документації. В інвентарних картках записано основні якісні та кількісні характеристики основного засобу (назву підприємства, місце знаходження, рахунок, субрахунок, код аналітичного обліку, первісну вартість, норму амортизаційних відрахувань, рік випуску, суму зносу, дату введення в експлуатацію, номер техпаспорту тощо). Всі зміни, що відбуваються з даними основними засобами, обов'язково реєструються в інвентарній картці (т. 1 а.с. 128-167).

Встановлено що для реєстрації інвентарних карток в обліку товариства використовується опис інвентарних карток обліку основних засобів за формою 03-7, записи в якому ведуться в розрізі класифікаційних груп (видів) основних засобів. Для об'єктивного обліку основних засобів за місцями їх знаходження матеріально-відповідальна особа веде інвентарний список основних засобів за формою 03-9. Дані цього інвентарного списку відповідають даним інвентарних карток, які ведуться в бухгалтерії.

Також судом встановлено що за період з 11.02.2011 року по 12.03.2011 року посадовими особами ДПІ в м. Івано-Франківську проводилась планова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, якою був охоплений період, в якому відбувались взаємовідносини позивача із TOB «Скап Холдінгс». На сторінці 5 акта перевірки від 18.03.2011 року № 1479/23-2/00138827 зроблено наступний запис (витяг з акта попередньої планової перевірки): «Згідно документів, наданих для перевірки, протягом періоду з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року на підприємстві проводилась інвентаризація товарно-матеріальних цінностей станом на 01.10.2010 року згідно наказу голови правління від 16.09.2010 року № 157. За результатами інвентаризації надлишків та недостач не виявлено». Наявна засвідчена належним чином копія наказу голови правління від 16.09.2010 року № 157 та інвентаризаційного опису.

Крім того, у попередньому акті планової перевірки від 18.03.2011 року № 1479/23-2/00138827 вказується також наступна інформація (витяги із стор. 12 та 13 акта): «Рух майна по залишковій вартості за перевірений період відображено в таблиці показників залишкової вартості на початок періоду 2010 року. Підприємство протягом перевіреного періоду для нарахування амортизації застосовувало метод амортизації, визначений ст. 8 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із внесеними змінами та доповненнями). Амортизація на дооцінку основних засобів до справедливої ціни відповідно до ст. 3 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-В по податковому обліку не нараховувалась.

Згідно документів, на підприємстві щорічно проводиться інвентаризація основних засобів, розбіжностей між фактичною наявністю основних фондів та даними бухгалтерського обліку розбіжностей не виявлено, тощо.

Суду подано також акт прийому-передачі векселя та платіжні доручення (т. 1 а.с. 128-129. т. 2 а.с. 32-33).

Між позивачем та TзOB «PA «Євростандарт» було укладено договір купівлі-продажу корпусів перфораторів № 12 від 01.11.2010 року, відповідно до умов якого TзOB «PA Євростандарт» зобов'язалося поставити позивачу товар (труби) на загальну суму 1 500 000,0 грн. в т.ч. ПДВ 250 000,00 грн. (т. 1 а.с. 168-170).

На придбані позивачем у TзOB «PA «Євростандарт» на протязі листопада 2010 року корпуси перфораторів ПКО-89 продавцем видані належним чином оформлені, видаткові та податкові накладні (т. 1 а.с. 172-174, 181-182). Виробнича діяльність позивача пов'язана з організацією і виконанням промислово-геофізичних та прострілювально-вибухових робіт при проведенні пошуків, розвідки та експлуатації родовищ нафти, газу та інших корисних копалин і проведення комплексної інтерпретації геолого-геофізичної інформації на родовищах нафти та газу. Придбані у TзOB «PA «Євростандарт» труби використано позивачем у власній господарській діяльності, зокрема для виконання для свердловинних прострілювально-вибухових робіт, про що свідчать, зокрема, наступні первинні документи: прибутковий ордер № 1605 від 30.11.2010 року; картка № 3156, 4094, 802 складського обліку матеріалів; акт передачі в експлуатацію (внутрішнє переміщення) матеріалів № 48 від 28.02.2011 року; виробничий акт на списання матеріалів у виробництво № 139 від 31.03.2011 року; оборотна відомість руху ТМЦ за листопад місяць 2010 року; прибутковий ордер типової форми № М-4 (т. 1 а.с.184-195). Картка складського обліку матеріалів за типовою формою N М-12 застосовується позивачем для обліку руху матеріалів на складі за кожним сортом, видом та розміром, заповнюється на кожний номенклатурний номер матеріалу і ведеться матеріально відповідальною особою (комірником, зав. складом). Записи у картці виконують на підставі первинних прибутково-видаткових документів у день, коли відбувається операція. Матеріальні звіти (форма N М-19) складаються матеріально відповідальними особами позивача тільки у кількісному виразі та в одному примірнику і подаються до бухгалтерії по закінченню місяця. Розцінка надходження та використання матеріалів проводиться бухгалтерією безпосередньо у матеріальному звіті.

Суду подано також акти передачі векселя та платіжні доручення (т. 1 а.с. 179,175-178).

Таким чином, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.

Суд, перевіряючи реальність господарських операцій, визначених угодами, що укладені між позивачем та контрагентами прийшов до висновку, що твердження податкового органу не знайшли свого підтвердження.

Як наслідок, суд приходить до висновку про реальність даних господарських операцій, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку та товарність укладених угод.

Суд зазначає, що обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо висновків про нікчемність угод, укладених позивачем з контрагентами, суд вважає останні невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Посилання представника відповідача на наявність кримінальної справи, яка порушена відносно директора за фактом створення фіктивного підприємства TзOB «Скап Холдінгс» (код за ЄДРПОУ 34715960) за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, а так само посилання представників позивача на наявність рішень в ЄДР та встановлених у них окремих фактів у спростування даної обставини суд до уваги не приймає оскільки на підтвердження суду не подано належних та допустимих доказів.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про визнання винними відповідальних осіб контрагентів у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України, тощо.

Враховуючи вищевикладене є протиправними та такими, що підлягають скасуванню оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а позов підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську № 0000132203 від 27.02.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську № 0000142203 від 27.02.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Карпатське управління геофізичних робіт» сплачений згідно платіжного доручення № 1913 від 14.05.2013 року судовий збір в сумі 2 294 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 19.08.2013 року.

Суддя (підпис) Мигалюк Ю.В.