Постанова № 33042743, 14.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2013 року Справа № 5015/4377/12 Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М., Жукової Л.В., Студенця В.І. (доповідач),за участю представників сторін позивача - не з'явились; відповідача - Кузик А.О.;розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Новороздільське державне гірничо - хімічне підприємство "Сірка"на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід04.06.2013у справі № 5015/4377/12за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тисмениця"доДержавного підприємства "Новороздільське державне гірничо - хімічне підприємство "Сірка" простягнення 90 000,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тисмениця" (далі - ТОВ "Тисмениця") звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Новороздільського державного гірничо - хімічного підприємства "Сірка" про стягнення 90 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 19.10.2012 порушено провадження у справі № 5015/4377/12 за позовом ТОВ "Тисмениця" до Новороздільського державного гірничо - хімічного підприємства "Сірка" про стягнення 90 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2012 (суддя - Станько Л.Л.) змінено найменування відповідача з Новороздільського державного гірничо-хімічного підприємства "Сірка" на Державне підприємство "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка" і в задоволенні позову ТОВ "Тисмениця" відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гнатюк Г.М., судді Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) апеляційну скаргу ТОВ "Тисмениця" задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2012 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Суд стягнув з Державного підприємства "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка" на користь ТОВ "Тисмениця" 90 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2013, ДП "Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство "Сірка" (далі - ДП "Сірка") подало касаційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2012.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.07.2013 касаційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 14.08.2013.

Відповідно до розпорядження секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 13.08.2013 № 05-05/877 у зв'язку з виходом судді Жукової Л.В. із відпустки, для розгляду справи № 5015/4377/12, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 14.08.2013 колегією суддів у складі: головуючий-суддя Черкащенко М.М., судді Нєсвєтова Н.М., Студенець В.І., сформовано колегію суддів у такому складі: головуючий-суддя Черкащенко М.М., судді Жукова Л.В., Студенець В.І.

Клопотання ТОВ "Тисмениця" про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що представник товариства Мазан О.І. перебуває у щорічній відпустці колегія суддів відхилила з огляду на те, що товариство не було позбавлено можливості, відповідно до ст. 28 ГПК України забезпечити явку повноважного представника в засідання суду.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Господарськими судами встановлено, що платіжними дорученнями №142 від 23.02.2010 на суму 20 000,00 грн. та № 46 від 29.01.2010 на суму 70 000,00 грн. ТОВ "Тисмениця" було перераховано ДП "Сірка" кошти на загальну суму 90 000,00 грн., підставою платежу вказано попередню оплату за брухт чорних металів згідно рахунку №004 від 26.01.2010.

Факт отримання коштів на суму 90 000,00 грн. відповідач не заперечує, однак вимоги позивача щодо їх повернення вважає безпідставними, оскільки стверджує про відвантаження позивачу труб, передоплату яких і здійснив позивач.

ТОВ "Тисмениця" через представника Семененка С.В. (довіреність №4/02 від 02.02.2010) за період з 03.02.2010 по 09.02.2010 отримано від ДП "Сірка" труби загальною вартістю 98 155,80 грн., що підтверджується накладними на відпуск матеріалів на сторону №005/10 від 03.02.2010, №007/11 від 08.02.2010, №008/13 від 08.02.2010, №009/12 від 08.02.2010, №010/14 від 09.02.2010.

Також ТОВ "Тисмениця" через представника Семененка С.В. (довіреність №6/03 від 04.03.2010) за період з 04.03.2010 по 09.03.2010 отримано від ДП "Сірка" труби на суму 51 365,76 грн., що підтверджується накладними на відпуск матеріалів на сторону №020/39 від 04.03.2010, №021/40 від 04.03.2010, №018/38 від 09.03.2010, №019/37 від 09.03.2010.

Однак, позивач заперечує отримання труб, в обґрунтування чого посилається на відсутність належних доказів отримання товару, так як довіреності видані на його отримання і накладні не є належним чином оформлені.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов до висновку, що оплачені кошти отоварено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги зазначив, що договір купівлі-продажу брухту чорних металів між сторонами не укладався, між сторонами правовідносини щодо купівлі-продажу металобрухту не виникали, а отже отримані відповідачем кошти, як попередня оплата за брухт чорних металів підлягають поверненню як безпідставно набуті кошти.

Висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними з таких підстав.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виходячи із змісту зазначеної статті, зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: є набуття або збереження майна; мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Також, ч. 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, є договір, який може бути укладений як у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, так і у спрощений спосіб.

Однак, суди попередніх інстанцій, з урахуванням зазначених норм права не дали належної правової оцінки правовідносинам, що склались між позивачем та відповідачем, зокрема, суди не визначили правових підстав виникнення правовідносин внаслідок оплати позивачем рахунку виставленого відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.08.2012 у справі № 5015/3047/12 у позові ТОВ "Тисмениця" до Новороздільського державного гірничо - хімічного підприємства "Сірка" про стягнення 105 800,01 грн. за договором купівлі - продажу брухту чорних металів відмовлено з огляду на те, що позивачем не доведено тих обставинна на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог і при цьому суд також зазначив, що вказане не позбавляє його права на звернення за судовим захистом з інших підстав.

Суд також встановив, що договору купівлі - продажу брухту чорних металів від 01.01.2010 сторонами, зокрема, позивачем не надано і підстава позову позивачем в порядку ст. 22 ГПК України не змінювалась.

При цьому, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про те, що за відсутності договору купівлі - продажу брухту чорних металів між сторонами не виникли правовідносини, оскільки, як встановлено судами, підставою спірного платежу вказано попередню оплату за брухту чорних металів згідно рахунку №004 від 26.01.2010, а не договір купівлі - продажу брухту чорних металів від 01.01.2010.

Окрім того, суди попередніх інстанцій, не дали оцінки доказам відповідача щодо передачі позивачу товару зазначеного в рахунку відповідача № 004 від 26.01.2010.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст.111-5 ГПК України).

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Новороздільське державне гірничо - хімічне підприємство "Сірка" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 та рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2012 у справі № 5015/4377/12 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий - суддя Черкащенко М.М.

Судді: Жукова Л.В.

Студенець В.І.