Постанова № 33042690, 13.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 року Справа № 910/2079/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 травня 2013 року

у справі № 910/2079/13

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

в особі Київської регіональної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «Еталон"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача: Колупаєв Віталій Григорович

про стягнення 847 676,64 грн.

за участю представників

позивача - Мікайилов Р.Р.

відповідача - Кучерявий С.В.

третьої особи - Шевченко А.І., Василюк М.М.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 847676,64 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26 березня 2013 року (суддя Кирилюк Т.Ю.) у справі № 910/2079/13 позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задоволено у повному обсязі. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" 758613,03 грн. основного боргу, 62063,43 грн. пені та 16953,53 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 травня 2013 року (судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В., Суховий В.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2013р. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2013р. скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2013р. залишити без змін.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 вересня 2007 року між публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та Колупаєвим В.Г. укладено кредитний договір № 014/9408/82/61490, на виконання пункту 5.6 якого між Колупаєвим В.Г. та приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" 29 вересня 2008 року укладено договір добровільного особистого страхування за програмою "Позичальник" №222-10027950. У п.4 договору страхування сторони погодили, що вигодонабувачем за цим договором є позивач.

Згідно з п. 5 договору страхування, об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать законодавству України, пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю страхувальника.

Відповідно до п.6.2. страховими випадками є: "Смерть страхувальника в наслідок нещасного випадку, що мав місце в період дії договору; Встановлення страхувальнику інвалідності І, ІІ або ІІІ групи (в.т.ч. зміна групи інвалідності на вищу) внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період дії договору."

У пункті 6.3 договору страхування сторони погодили період страхування з 30 вересня 2008 року по 29 вересня 2009 року та визначили загальну страхову суму на цей період у розмірі 1122304,33 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 16 квітня 2009 року Колупаєву В.Г. встановлено II (другу) групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК.

Відповідно до пункту 11.7 договору № 222-10027950 від 29.09.2008 року у разі встановлення страхувальнику первинної інвалідності І, ІІ або ІІІ групи внаслідок нещасного випадку або виникнення (загострення) захворювання в період дії договору страховик проводить страхову виплату вигодонабувачу у розмірі фактичної заборгованості за основним зобов'язанням кредитного договору, але не більш ніж: І група - 90 % страхової суми, ІІ група - 70% страхової суми, ІІІ група - 50 % страхової суми.

Листом № С11-114-1-3/434 від 22 серпня 2012 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування в сумі 785 613,03 грн. Проте, листом №01-04-1545 від 08 жовтня 2012 року відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування та повідомив позивача, що подія яка трапилась з страхувальником не є страховим випадком, а також зазначив про пропуск страхувальником встановлених договором строків на повідомлення про настання страхового випадку.

Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у даній справі.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

У пункті 7.1.3 договору страхування сторони погодили, що у разі настання передбачуваної договором події, яка призвела до збитків і має ознаки страхового випадку страхувальник (вигодонабувач) зобов'язаний протягом 2 (двох) робочих днів повідомити страховика про настання страхового випадку (телефоном, факсом, телеграмою, листом тощо) з коротким описом обставин та характером подій.

Разом з тим, розділом 12 Договору № 222-10027950 від 29 вересня 2008 року визначено, що для отримання страхової виплати Страхувальник або Вигодонабувач зобов'язані подати документи, що підтверджують настання страхового випадку. При цьому, настання страхового випадку та розмір виплат, залежно від його характеру підтверджують такі документи, зокрема згідно підпункту.12.2.2.: "При встановленні страхувальнику первинної інвалідності І, ІІ або ІІІ групи внаслідок нещасного випадку або виникнення (загострення) захворювання в період дії договору: довідка МСЕК про встановлення групи інвалідності, довідка компетентних органів про причину встановлення інвалідності, акт про нещасний випадок (форма Н-1 або НТ), довідку про розмір заборгованості за основним зобов'язанням Кредитного договору на момент настання страхового випадку".

Статтею 26 Закону України "Про страхування" врегульовано підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування. Зазначений перелік не є вичерпним та передбачає наявність інших випадків, визначених законом, зокрема, тих, які погоджені сторонами у договорі, якщо це не суперечить закону.

Відповідно до п.13.1.3 договору підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є невиконання страхувальником своїх обов'язків згідно з Договором.

Судом попередньої інстанції на підставі правової оцінки поданих сторонами доказів встановлено, що ні Колупаєв В.Г., звертаючись до відповідача із заявою від 17.04.2009р. про здійснення страхового відшкодування за договором страхування, ні позивач, подаючи заяву від 22.08.2012 р., не надали приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Еталон" визначених договором документів, необхідних для підтвердження настання страхового випадку. Зазначені обставини були також підтверджені представниками третьої особи у судовому засіданні. Відтак, обгрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про порушення страхувальником (вигодонабувачем) зазначених вище положень розділів 12-13 договору №222-10027950, що є достатньою правовою підставою для відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування згідно договору.

При цьому, не знаходять свого підтвердження доводи заявника касаційної скарги про те, що відповідач відповідно до пунктів 8.4.5.-8.4.6. договору повинен був витребувати зазначені документи самостійно, оскільки відповідно до умов даних пунктів це є правом, а не обов'язком страховика, яким останній користується на власний розсуд.

Крім того, у матеріалах справи наявне рішення Подільського районного суду міста Києва від 13.10.2011р. згідно якого на користь публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (вигодонабувача за договором страхування) було стягнуто з Колупаєва В.Г. 1803059,24 грн. заборгованості за кредитним договором №014/9408/82/61490 від 28.09.2007р. Тобто вимоги банку були задоволені у повному обсязі. Будь-яких документів, які б свідчили про невиконання цього рішення матеріали справи не містять.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Натомість, згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи те, що доводи заявника касаційної скарги фактично зводиться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що під час вирішення спору, судом попередньої інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі зазначеного вище і керуючись ст.ст. 1115,1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 травня 2013 року зі справи №910/2079/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко