Ухвала суду № 33038212, 15.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-5307/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Горбань Н.І., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 13 січня 2012 року № 0000282307/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2012 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» з питань дотримання вимог законодавства по взаєморозрахункам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дана Плюс» за період січень-березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 20 грудня 2011 року № 16408/23-07/35892854.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 198.1., пункту 198.2., пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень-лютий 2011 року на загальну суму 929 506,00 грн..

На підставі вищевказаного акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 січня 2012 року № 0000282307/0, яким за порушення вимог пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що на підставі акту від 06 грудня 2011 року №14473-23-30-32553052 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана Плюс» щодо підтвердження господарських відносин, встановлено відсутність підприємства за юридичною адресою, та не встановлення місцях знаходження, діяльність суб'єкта господарювання підпадає під ознаки фіктивної, у зв'язку з чим здійснення правочинів не спрямоване на реальне настання правових наслідків.

Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» сформовано податковий кредит за січень-березень 2011 року по контрагенту - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дана Плюс» на загальну суму 929 506,00 грн..

Товариством з обмеженою відповідальністю «Дана Плюс» надано послуги на виконання робіт будівельною технікою та механічними засобами Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» про що виписано податкові та видаткові накладні, підписано акти здачі-прийняття робіт.

Згідно з пп. 14.1.36. Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судом першої інстанції досліджено дійсність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України та з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження апелянта про недійсність укладених договорів між позивачем та його контрагентом, оскільки в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання договору недійсним у зв'язку з порушенням приписів ст. 203 ЦК (ч. 1 ст. 215 ЦК) або недійсним у зв'язку з фіктивністю (ст. 234 ЦК), або визнання договору недійсним у зв'язку з порушенням інтересів держави та моральних засад суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК), або визнання недійсним господарських зобов'язань (ст. 207 ГК).

Матеріали справи містять підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, колегією суддів до уваги не приймаються.

Відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідач у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань крім зазначених висновків акту перевірки та спростування реальності укладених угод відповідачем не надано, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дана Плюс» мали реальний характер, а правочини були безпідставно визнанні відповідачем нікчемними.

Доводи податкового органу про наявність умислу на укладення угоди, спрямованого на ухилення від сплати податків є необґрунтованими

Згідно з п. 44.1. статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, інших декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).

Факт придбання позивачем товарів (послуг) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана Плюс» підтверджено відповідними первинними документами, які оформлені належним чином відповідно до вимог ст.201 ПК України.

Враховуючи принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дана Плюс», а тому висновок відповідача про порушення позивачем п.198.1 п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є помилковим.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Податковим органом не доведено правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 13 січня 2012 року № 0000282307/0.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 16.08.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Горбань Н.І.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Горбань Н.І.

Оксененко О.М.