Ухвала суду № 33033162, 13.08.2013, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2243/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Безуматов М.В.

Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу Доповідач Чельник О. І.

УХВАЛА

іменем України

13.08.2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого: Чельник О.І.

суддів: Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.

при секретареві: Крисановій Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 08 травня 2013 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

24 вересня 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі по тексту ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач 17 липня 2007 року уклав з ОСОБА_2 кредитний договір №KGLWG101580014, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 75750 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 17 липня 2027 року. Позивач виконав свої зобов'язання належним чином, видавши відповідачеві зазначену суму коштів. Відповідач свої зобов'язання, передбачені кредитним договором, не виконала. Станом на 30.05.2012 року сума заборгованості перед позивачем складає 159274 грн. 26 коп., а саме 59702 грн. 23 коп. заборгованості за кредитом; 53696 грн. 84 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 2381 грн. 74 коп. заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 35670 грн. 87 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 250 грн. 00 коп. штрафу (фіксована частина); 7572 грн. 58 коп. штрафу (процентна складова). З метою забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у кредитному договорі, між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки, посвідчений 17.07.2007 року нотаріусом Олександрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_3 за реєстровим №803. Відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме будинок, загальною площею 68,7 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2, який належить відповідачеві на праві власності згідно договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 14.07.2007 року приватним нотаріусом Олександрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_3 за реєстровим №780. Просить звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу предмету іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку, стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 08 травня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Звернуто стягнення на будинок загальною площею 68,7 кв. м, житловою площею 42,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приват Банк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДОПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі - продажу будинку будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приват Банк» усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, зі зняттям її з реєстраційного обліку. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду 01.06.2013 року представник відповідача подав апеляційну скаргу в його інтересах, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначив, що судом першої інстанції не з'ясовано, які саме умови кредитного договору порушив відповідач, істотність характеру таких порушень, яким чином порушення умов кредитного договору завдало збитків позивачеві, та які докази таких збитків надав позивач, чи існує причинно-наслідковий зв'язок між наявністю збитків у позивача і діями відповідача, в чому проявилися порушення відповідачем умов кредитного договору, коли вони мали місце та при яких обставинах, часові межі та тривалість таких порушень, чи обґрунтованою є сума заборгованості та якими доказами позивач доводить наявність у відповідача вказаної у позові заборгованості, та чи є надані докази допустимими, за наявності яких випадків, передбачених законом та/або договором позивач вправі накладати стягнення на предмет іпотеки. Також вказав, що судом не застосовано Закон України «Про захист прав споживачів», зокрема ч.10 ст.11 Закону, не враховано, що позивач порушив умови кредитного договору, неправомірно підвищивши процентну ставку, що підтверджено рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13.04.2010 року, та відмовляючись виконати вказане рішення. Суд не звернув уваги на порушення позивачем ч.3 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», на доводи відповідача про те, що позивач в односторонньому порядку розірвав вказаний кредитний договір з 18.04.2011 року, але продовжував нараховувати заборгованість по серпень 2012 року, при цьому не врахувавши, що і договір іпотеки припинив свою дію, прийняв як неналежний доказ домову книгу за даною адресою, що суперечить чинному законодавству. Не з'ясував тієї обставини, що відповідач перебуває у шлюбі, та у житловому будинку, який перебуває в іпотеці, також проживає чоловік відповідача, якого суд не притягнув до участі у справі співідповідачем, проте його права та інтереси також порушені. Також судом не враховано положення ЖК України, зокрема ст.155, 157.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах, встановлених ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 17 липня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір №KGLWG101580014, за яким ОСОБА_2 отримала у Кіровоградській філії ПАТ КБ "Приват Банк" кредит у сумі 60600 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 17 липня 2027 року (т.1 а.с.8-11, 70-75), та кредитний договір №KGLWG201580014 у сумі 15150 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 17 липня 2027 року для сплати початкового внеску (т.1 а.с.76-80), та отримала грошові кошти у сумі 75750 грн., про що не заперечувалося стороною відповідача та підтверджено рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13.04.2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Кіровоградської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання правочину частково недійсним та відновлення порушеного права (т.1 а.с.82-86), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 01.09.2010 року (т.1 а.с.87-89).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17.07.2007 року сторони уклали договір іпотеки, згідно якого відповідач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий загальною площею 68,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.13-17).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст.530 ЦК України у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд першої інстанції вірно встановив правовідносини, які виникли між сторонами та норми права, якими вони регулюються.

В порушення умов кредитного договору та відповідних норм ЦК України, якими регулюються дані правовідносини, ОСОБА_2 своїх зобов'язань перед позивачем належним чином не виконала і на час пред'явлення позову мала перед позивачем заборгованість на загальну суму 159274,26 грн., що підтверджується розрахунком позивача, доданим до позовної заяви (т.1 а.с.5-6).

Доводи апеляційної скарги в частині розрахунку заборгованості зводяться до того, що даний розрахунок є неналежним та недопустимим доказом та прийнятий судом до уваги у порушення ст.ст.58, 59 ЦПК України.

Проте, суд вважає даний розрахунок належним доказом існуючої заборгованості відповідача, який сумнівів у колегії суддів не викликає. Заперечуючи проти вказаного розрахунку та стверджуючи, що заборгованість на час подачі позову у відповідача відсутня, сторона відповідача жодним чином не спростувала вказаного розрахунку в цілому або окремих його частин, не надала свого розрахунку заборгованості або доказів відсутності такої заборгованості, заперечуючи взагалі розрахунок, здійснений позивачем, як допустимий доказ.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13.04.2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Кіровоградської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання правочину частково недійсним та відновлення порушеного права - дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитними договорами №KGLWG101580014 та №KGLWG201580014 від 17.07.2007 року, укладені між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, визнано незаконними та зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок коштів, спрямованих на погашення неправомірно підвищеної відсоткової ставки за кредитними договорами №KGLWG101580014 та №KGLWG201580014 від 17.07.2007 року із зарахуванням таких коштів на погашення кредиту згідно п.п.7.1. кредитних договорів №№KGLWG101580014 та KGLWG201580014 від 17.07.2007 року, укладені між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 (т.1 а.с.82-86).

Як убачається із наданого розрахунку позивач розрахував заборгованість за кредитними договорами починаючи з 17.07.2007 року по 30.05.2012 року за відсотковою ставкою 16,08%, тобто тією, що була обумовлена кредитними договорами 17.07.2007 року (пунктом 7.1 кредитних договорів зазначено, що сплата за користування кредитом відсотків складає 1,34% на місяць), відповідно на рік проценти за користування кредитом складають 16,08%. Тому, доводи сторони відповідача про невиконання позивачем рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13.04.2010 року спростовуються розрахунком заборгованості відповідача.

Що стосується дострокового розірвання договору слід зазначити наступне, що умови розірвання кредитного договору визначені у самому кредитному договорі, а саме у п.2.3.3 п.п. «б», «в», згідно якого банк має право розірвати кредитний договір по-перше, у судовому порядку, при цьому позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, винагороду та відсотки за фактичний строк користування кредитом, у повному обсязі виконати інші зобов'язання, передбачені кредитним договором. По-друге, в односторонньому порядку, надіславши позичальнику повідомлення. В останній день дії договору позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, винагороду та відсотки за фактичний строк користування кредитом, у повному обсязі виконати інші зобов'язання, передбачені кредитним договором. Одностороння відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення виконання зобов'язань.

У судовому порядку вказані кредитні договори розірвано не було. Позивачем повідомлення про розірвання договору у 2011 році відповідачеві не направлялося. Позивач повідомив відповідача про розірвання кредитних договорів 18.04.2011 року, у жовтні 2012 року під час розгляду справи у суді, про що свідчать листи позивача від 04.10.2012 року (т.1 а.с.123), та від 08.01.2013 року (т.2 а.с.116). Отже, підстави вважати, що кредитні договори розірвано позивачем в односторонньому порядку у суду відсутні. Оскільки відповідного повідомлення про одностороннє розірвання договору відповідачеві не направлялося, позивач правомірно, відповідно до умов договору, здійснив розрахунок заборгованості. Зважаючи на викладене є безпідставними доводи апеляційної скарги про сплив строку позовної давності звернення позивача до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Зазначене положення не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

На виконання вимог, передбачених ст.ст.33,35 Закону України "Про іпотеку", позивач неодноразово, починаючи з березня 2012 року, надсилав відповідачеві письмові вимоги про усунення порушень, в яких вказував суму заборгованості за кредитним договором, попередивши про примусовий порядок виконання договору, а також попередив про намір звернення стягнення на предмет іпотеки та про звільнення житлового приміщення (т.1 а.с.7, 90, 96, 102, 104, 122). Проте, відповідач своїх зобов'язань не виконав.

Відповідач оскаржував у судовому порядку договір іпотеки від 17.07.2007 року. Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 20.11.2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особи, що не заявляє самостійних вимог, приватний нотаріус ОСОБА_3, про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації заборони відчуження нерухомого майна, яке набрало законної сили, іпотечний договір від 17 липня 2007 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за №804 визнано недійсним в частині внесених змін до п.2 договору: дописка номеру договору «KGLWG №101580014», виправлення суми кредиту з 60000 гривень 00 копійок на «75750 гривень 00 копійок», виправлення розміру щомісячного платежу з 978 гривень 12 копійок на « 1222 гривні 65 копійок». В частині позовних вимог щодо скасування державної реєстрації заборони відчуження нерухомого майна, а саме житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 відмовлено (т.1 а.с.223-225).

Таким чином, позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є законними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення громадян, що мешкають житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено ч.3 ст.109 ЖК України.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.43 постанови від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд, за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

Вимога про звільнення житлового приміщення направлена відповідачеві 26.01.2011 року (т.1 а.с.122) та 06.05.2012 року (т.1 а.с.90) та отримана відповідачем, про що стороною відповідача не заперечувалося. Копії даних листів долучено відповідачем до письмових заперечень на позов.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не вжито заходів щодо встановлення осіб, які проживають та зареєстровані у житловому будинку, що є предметом застави, спростовуються матеріалами справи.

Так, згідно довідки Олександрівської селищної ради від 18.12.2012 року у будинку АДРЕСА_2 ніхто не проживає, газопостачання до будинку відключене. (т.1 а.с.162).

Як свідчить довідка Олександрівського РС УДМС України в Кіровоградській області від 12.10.2012 року №192 та від 17.12.2012 року №436 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. Надати відомості щодо наявності інших зареєстрованих осіб у зазначеному будинку неможливо, оскільки картотека в Олександрівському РС визначається за прізвищем особи, а не за адресою місця проживання (т.1 а.с.36,161). Відповідно до довідки Олександрівського РС УДМС України в Кіровоградській області 11.04.2013 р №14/433 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрована ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.2, а.с.8).

Згідно відомостей домової книги №141 будинку АДРЕСА_2, яка передбачена згідно п.п.33, 34 Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 28.08.1974 року №677 «Про затвердження паспортної системи», та яка оформляється при реєстрації населення в житлових приміщеннях, а тому є належним та допустимим доказом, за вказаною адресою останньою зареєстрована ОСОБА_2 (т.2 а.с.28-33).

Доводи апеляції про те, що суд у порушення закону не притягнув до участі у справі чоловіка відповідача, не заслуговують на уваги з огляду на те, по-перше, ухвалою суду від 04.04.2013 року від відповідача було витребувано домову книгу на спірний будинок та довідку про склад сім'ї. У зв'язку з цим у судовому засіданні оголошувалася перерва до 08.05.2013 року (т.2 а.с.3). Відповідач 22.04.2013 року надав до суду заяву, в якій зазначив, що витребувані судом докази не є переметом доказування, тому відповідач не вважає себе зобов'язаним виконувати явно незаконні вимоги суду, викладені в ухвалі від 04.04.2013 року (т.2 а.с.13-18). Згідно довідки суду сторони у судове засідання 08.05.2013 року не з'явилися (т.2 а.с.43).

При цьому процесуальний закон передбачає заміну первісного відповідача належним або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача виключно за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи (ст.33 ЦПК). Доказів звернення з таким клопотанням позивача матеріали справи не містять. Не повідомила суд про ці обставини і сторона відповідача ні у письмових запереченнях, ні у письмових поясненнях, ні в усній формі.

Крім того, доводи апеляції наголошують на порушенні прав та інтересів чоловіка відповідача. Слід зазначити, що пунктом 7 іпотечного договору, укладеного 17.07.2007 року, передбачено, що предмет іпотеки є приватною спільною сумісною власністю іпотекодавця з її чоловіком ОСОБА_4, який згідно чинного законодавства дав свою письмову згоду на укладення цього договору у вигляді письмової заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Олександрівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 17.07.2007 року за реєстром №802, вхідний №296 (т.1 а.с.13). Таким чином, даючи згоду на укладення іпотечного договору ОСОБА_4 мав змогу передбачити негативні наслідки. які можуть наступити у разі невиконання кредитних зобов'язань його дружиною, а тому підстави вважати, що непритягнення ОСОБА_4 до участі у розгляді справи порушило його права та законні інтереси у колегії суддів відсутні.

Щодо незастосування судом Закон України «Про захист прав споживачів», зокрема ч.10 ст.11 Закону, слід зазначити, що відповідач посилається на вказану норму, яка була внесена до даного Закону Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16.10.2011 року та ч.2 розділу ІІ передбачено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Зважаючи на те, що кредитний договір між сторонами укладено у 2007 році, зазначена норма у редакції Закону від 2011 року на дані правовідносини не поширюється.

Що стосується посилання відповідача на порушення позивачем ч.3 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» колегія суддів дійшла висновку, що дану норму позивачем не порушено з огляду на те, що розрахунок заборгованості здійснено позивачем не за підвищеною процентною ставкою, а за ставкою, обумовленою кредитним договором, тобто 16,08%. Крім того, умовами кредитного договору, укладеного між сторонами, не передбачено договірного збільшення процентної ставки (п.2.3.1 кредитного договору), а тому посилання відповідача на вказану норму Закону є безпідставним.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням вимог матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України колегія суддів, -

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 08 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: