Ухвала суду № 33027856, 14.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/294/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

14 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс телеком» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби, третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2013 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 10.07.2012 р. № 0002872220, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 190 579,00 гривень.

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2013 року Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби звернулась до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою Інспекцією у Голосіївському районі міста Києва ДПС проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс телеком» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Нагель КВ» за період з 01.01.2012 р. по 31.01.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс телеком» пунктів 198.3 та 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість, на загальну суму 152 463,00 гривень.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва ДПС складено акт перевірки від 19.06.2012 р. № 186/1-22-20-24571799 та прийнято податкове повідомлення - рішення від 10.07.2012 р. № 0002872220, яким позивачу визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 190 579,00 гривень, у тому числі основний платіж -152 463,00 гривень, штрафні (фінансові) санкції - 38 116,00 гривень.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на нікчемність господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс телеком» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нагель КВ» за договором поставки продукції від 20.12.2011 Р. № 1220/1, як таких, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, за відсутності факту реальності господарських операцій.

На підтвердження реальності господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс телеком» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нагель КВ» позивачем надано суду договір поставки продукції від 20.12.2011 р. № 1220/13, згідно умов якого ТОВ «Нагель КВ» (постачальник) зобов'язується поставити, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Інвекс телеком» (покупець) прийняти та сплатити комплектуючі до слабострумкових мереж та телекомунікаційне обладнання по визначеній номенклатурі, встановленій у додатках до договору та специфікації від 20.12.2011 р.

На підтвердження руху грошових коштів позивачем надано: рахунок-фактуру від 22.12.2011 р. № 4, податкову накладну від 21.12.2011 р. № 3, податкову накладну від 22.12.2011 р. № 4; рахунок на оплату від 01.11.2011 р. № К-000001808.

На підтвердження здійснення видаткових операцій: видаткова накладна від 21.12.2011 р. № 3, рахунок-фактура від 20.12.2011 р. № 3, видаткова накладна від 22.12.2011 р. № К-000001349.

На підтвердження декларування отриманих доходів від здійснення фінансово - господарської діяльності: податкова декларація з податку на додану вартість від 20.01.2012 р. за грудень 2011 р.; видаткова накладна від 21.12.2011 р. № К-000001350.

На підтвердження наявності у власності та в користуванні складських приміщень для зберігання товару, позивачем надано наступні документи: договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 11.11.2005 р., зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві приватної власності від 08.06.2006 р. за реєстровим номером 2552п, акт прийому передачі нежилого приміщення від 15.12.2005 р.; договір купівлі-продажу нежилого приміщення в частині від 18.09.1998 р. серія ААО № 128235, акт прийому-передачі нежилого приміщення в частині від 18.09.1998 р.; складська довідка від 12.03.2013 р.; договір оренди нежилого приміщення від 21.03.2012 р. № 03/12, акт приймання-передачі нежилого приміщення від 01.04.2012 р.; договір на користування електроенергією та лініями зв'язку від 21.03.2012 р., додаток до договору від 21.03.2012 р. № 03/12, додаткова угода від 14.11.2012 р. до договору від 21.03.2012 р. № 03/12.

Крім того на підтвердження наявності робітників, позивачем надано: наказ про прийняття на роботу від 31.10.2003 р. № 1031-К, наказ про переведення працівника від 24.11.2011 р., на підставі довіреностей від 22.12.2011 р. серія ЯНЮ № 406664; довіреність на отримання обладнання від 21.11.2011 р. серія ЯНЮ № 406667.

Судом першої інстанції також було встановлено, що позивач в період з 01.01.2012 р. по 31.01.2012 р. був зареєстрований як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 37049229 серія НБ № 222990 видане 05.12.2002 р., а договірні відносини з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Нагель КВ» відбувались в межах господарської діяльності позивача. Зокрема, на підтвердження зазначеного суду надано: установчі документи, сертифікат на систему управління якістю від 03.08.2010 р., свідоцтво на знак для товарів і послуг № 95221, деклараційний пакет на корисну модель, Ліцензію Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України серія АВ № 153941, Ліцензія Державної інспекції техногенної безпеки України серія АГ № 595990.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про реальність вчинених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Нагель КВ».

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі зазначеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та зазначає, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 10.07.2012 р. № 0002872220.

В свою чергу, подані позивачем докази, що містяться в матеріалах справи свідчать про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Нагель КВ» та, відповідно, про правомірність формування податкового кредиту.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 19.08.2013 року.

.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.