Рішення № 33020567, 14.08.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2013 р.Справа № 922/2714/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар", 61070, м. Харків, вулиця Григорія Рудика, 8, код ЄДРПОУ 14308730; до відкритого акціонерного товариства науково-виробничого підприємства "Система", 61070, місто Харків, вулиця Григорія Рудика, 6, код ЄДРПОУ 32133730; про стягнення 31735, 27 грн. за участю представників:

позивача - Баленко П.І., довіреність №65/026-Д від 02.01.2013р.;

відповідача - не з"явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Державне науково-виробниче підприємство "Об'єднання Комунар" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відкритого акціонерного товариства науково-виробничого підприємства "Система" про стягнення суми боргу у розмірі 31735,27грн., в тому числі 27825,55грн. основного боргу, 650,41грн. відсотків річних, 3259,31грн. сума пені за договором.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання і споживання води №20/СГЄ-2002 від 01.09.2002р. щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг, на підставі чого позивачем, окрім суми основного боргу, заявлено до стягнення з відповідача річні та пеню. В якості правового обґрунтування позивач вказує на приписи статей 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України та статей 230, 231 ГК України.

Позивач 30.07.2013р. звернувся до суду з заявою про уточнення розміру позовних вимог №915/1-04/026 від 25.07.2013р. (вх.№27706 від 30.07.2013р.), в якій останній просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 26448,79грн., в тому числі 23430,15грн. основного боргу, 678,55грн. відсотків річних, 2340,09грн. пені за договором.

Позивач 14.08.2013р. надав до суду супровідним листом №1024/1-04/026 від 13.08.2013р. докази направлення вищевказаної заяви відповідачеві.

Розглянувши подану позивачем заяву про уточнення розміру позовних вимог №915/1-04/026 від 25.07.2013р. (вх.№27706 від 30.07.2013р.), яка по своїй суті є заявою про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу і пені та заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення річних, враховуючи, що така подається в порядку ст. 22 ГПК України з додержанням правил подання відповідно до ст.ст. 54-57 ГПК України, беручи до уваги, що вказаний порядок дотриманий позивачем, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу і пені та заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення річних до розгляду та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

Представник позивача в судовому засіданні 14.08.2013р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі, в редакції заяви поданої 30.07.2013р. до суду, посилаючись при цьому на те, що в порушення п.4.2.2. договору про надання і споживання води №20/СГЄ-2002 від 01.09.2002р., відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі оплачував надані позивачем послуги, починаючи з листопада 2011 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем за період з квітня 2012 року по березень 2013 року включно утворилася сума заборгованості у розмірі 23430,15грн., в зв"язку з чим позивачем направлялася відповідачу претензія №636/1-04/026 від 23.05.2013р., що залишена відповідачем без відповіді, а сума заборгованості не оплаченою, тому позивачем на підставі п.4.4. договору нараховано відповідачу пеню за період з 01.12.2011р. по 25.07.2013р. (окремо по кожному простроченому платежу) в сумі 2340,09грн., та на підставі ст. 625 ЦК України три проценти річних за період з 21.11.2011р. по 25.07.2013р. в сумі 678,55грн.

Відповідач свого повноважного представника в судове засідання 14.08.2013р. не направив, відзив на позов та докази, на виконання ухвал суду у даній справі не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином - ухвалу суду від 30.07.2013р. вручено відповідачу 29.07.2013р., що підтверджується відміткою на поштовому повідомленні.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Між Державним науково-виробничим підприємством "Об'єднання Комунар" (постачальник) та відкритим акціонерним товариством науково-виробничого підприємства "Система" (абонент), укладено договір про надання і споживання води №20/СГЄ-2002 від 01.09.2002р., згідно умов якого постачальник здійснює водопостачання об"єктів абонента з власного водопроводу у відповідності до умов даного договору, а абонент споживає воду з водопроводу постачальника та оплачує вартість послуг у відповідності до умов даного договору.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2002р. Доказів припинення дії договору, в порядку визначеному п.7.2. договору, доказів розірвання вказаного договору за судовим рішенням в матеріалах справи не міститься, сторони продовжують господарські відносини за цим договором, а відтак станом на момент розгляду справи даний договір є діючим.

За змістом п.4.2.2. договору до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим, абонент отримує у постачальника рахунок фактичної вартості затрат на водопостачання і здійснює оплату протягом трьох банківських днів з врахуванням сальдо розрахунків за розрахунковий місяць.

На виконання умов договору про надання і споживання води №20/СГЄ-2002 від 01.09.2002р., позивач здійснював водопостачання відповідачу, що підтверджується актами виконаних робіт (підписаними сторонами та скріпленими печатками) та рахунками-фактури до них (а.с.23-39) за спірний період : з листопада 2011 року по березень 2013 року включно.

Як стверджує позивач, починаючи з листопада 2011 року відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі оплачував послуги, надані позивачем, внаслідок чого у відповідача перед позивачем, станом на 14.08.2013р. (дата прийняття до розгляду заяви про зменшення позовних вимог в частині основного боргу) становить 23430,15грн.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як стверджує позивач, відповідач не сплатив вартість наданих послуг ані у строк встановлений п.4.2.2. договору, ані після порушення провадження у даній справі, доказів оплати отриманого від позивача товару відповідачем до суду не надано.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідачі в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем стосовно прострочення виконання зобов"язань відповідача за договором про надання і споживання води №20/СГЄ-2002 від 01.09.2002р. не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 23430,15грн.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пеню за період з 01.12.2011р. по 25.07.2013р. (окремо по кожному простроченому платежу) в сумі 2340,09грн., та три проценти річних за період з 21.11.2011р. по 25.07.2013р. в сумі 678,55грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього трьох процентів річних за період з 21.11.2011р. по 25.07.2013р. в сумі 678,55грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.4 Договору, яким встановлено, що при несвоєчасному розрахунку нараховується пеня за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, позивачем нараховано пеню за період з 01.12.2011р. по 25.07.2013р. (окремо по кожному простроченому платежу) на загальну суму 2340,09грн.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши правильність нарахування пені за розрахунком позивача, суд визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства науково-виробничого підприємства "Система" (61070, місто Харків, вулиця Григорія Рудика, 6, код ЄДРПОУ 32133730) на користь Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" (61070, м. Харків, вулиця Григорія Рудика, 8, код ЄДРПОУ 14308730) 23430,15грн. основного боргу, 678,55грн. відсотків річних, 2340,09грн. пені та 1720,50грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 19.08.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.