Постанова № 33012963, 16.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 серпня 2013 року № 826/10516/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Метровес»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2013 №№0001022260, 0001032260

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метровес» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування Наказу №292 від 05.02.2013 та податкових повідомлень - рішень від 21.03.2013 №№0001032260, 0001022260.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/10516/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 23.07.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Ухвалою суду від 31.07.2013 Закрито провадження в адміністративній справі №826/10516/13-а в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування Наказу №292 від 05.02.2013 про проведення позапланової невиїзної перевірки.

З урахуванням зазначеного, на розгляді в Окружному адміністративному суді м. Києва перебувають позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2013 №№0001022260, 0001032260.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту та валових витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 6 ст. 128 КАС України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21 березня 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №602/22-621/24733345 від 13.02.2013, прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0001022260, яким позивачу за порушення пп.139.1.9 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 152337грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 121870грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 30467грн.

- №0001032260, яким позивачу за порушення п.198.3, 198.6 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 174100грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 116067грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 58033грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

Так, до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва надійшов акт від 01.02.2013 №194/22.3-17/37783187 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «Золота Орхідея Л» щодо підтвердження господарських взаємовідносин із контрагентами за період 01.11.2012 по 30.11.2012, згідно якого посадовими особами контролюючого органу зроблено висновок про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Золота Орхідея Л».

Відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Золота Орхідея Л», в свою чергу, обґрунтовується тим, що вказане підприємство за податковою адресою не знаходиться, відшукати та опитати директора підприємства не є можливим, згідно інформації БТІ та УДАІ ГУ МВС України у м. Києві, рухомого та нерухомого майна за підприємством не значиться.

Враховуючи зазначене, відповідач прийшов до висновку про фіктивність діяльності ТОВ «Золота Орхідея Л» та, як наслідок, фіктивності господарських взаємовідносин останнього з ТОВ «Метровес».

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача передчасними, враховуючи наступне.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом диспозиції вказаної частини ст.72 КАС України, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно обставини, в даному випадку, фіктивності господарської діяльності контрагента позивача, що встановлена в акті перевірки, то такі обставини не сприймаються судом як обов'язкові, відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України.

Таким чином, з огляду на положення ст.72 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на безтоварність господарських операцій в розрізі фіктивності контрагента позивача, що встановлена в акті перевірки, як на належний та допустимий докази тверджень податкового органу про відсутність об'єктів оподаткування з ПДВ та податку на прибуток по досліджуваним спірним господарським операціям.

В той же час, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

24 вересня 2012 Товариство з обмеженою відповідальністю «Метровес» уклало з ТОВ «Золота Орхідея Л» договір №24/9 про поставку металевого прокату.

Відповідно до п.1 Договору, зобов'язання Сторін за цим договором можуть виникати на підставі Замовлень. В замовлені визначаються номер замовлення, кількість одиниць, вид, якість товару, дата час та місце поставки, а також умови оплати, якщо вони відрізняються від умов, що визначені Договором.

Перехід права власності на Товар здійснюється в момент підписання Покупцем видаткової накладної.

На виконання умов Договору, позивачем на контрагента виставлено ряд замовлень на поставку товару, в яких чітко ідентифіковано вид товару, його кількість та ціну.

Товар було поставлено на позивача, що підтверджується видатковими накладними №00101 від 01.11.2012, №00105 від 02.11.2012, №00107 від 06.11.2012, №00108 від 07.11.2012, №00109 від 07.11.2012, №00112 від 08.11.2012, №00118 від 15.11.2012, №00121 від 16.11.2012, №00131 від 29.11.2012, №00133 від 29.11.2012, №00134 від 30.11.2012, №00135 від 30.11.2012.

Після отримання товару, позивачем частково проведено оплату згідно договору, що підтверджується належним чином завіреними копіями платіжних доручень №943 від 20.12.2012, №946 від 21.12.2012, №37 від 23.01.2013.

Зі сторони ТОВ «Золота Орхідея Л» на позивача виписано наступні податкові накладні, суми ПДВ по яким віднесено ТОВ «Метровес» до податкового кредиту за листопад 2012, а саме: №2 від 01.11.2012, №4 від 02.11.2012, №7 від 06.11.2012 №8 від 07.11.2012, №9 від 07.11.2012, №11 від 08.11.2012, №17 від 15.11.2012, №20 від 16.11.2012, №30 від 29.11.2012, №32 від 29.11.2012, №33 від 30.11.2012, №34 від 30.11.2012.

Товар доставлявся на склад позивача, який ТОВ «Метровес» орендує за адресою: вул. Бориспільська, 7 (Договір оренди нежитлового приміщення №54/4-10 від 04.10.2010).

Доставка виконувалась автомобілем ГАЗель 330202, що підтверджується подорожніми листами, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи.

Автомобіль ГАЗель 3302 обліковується на балансі ТОВ «Метровес» з 24.04.2012 на рахунку 105 «Транспортні засоби».

По бухгалтерському обліку придбаний товар було віднесено до 631 рахунку, з подальшим оприбуткуванням на 201 рахунок і включенням до собівартості на 26 рахунок готової продукції.

На підтвердження використання придбаного товару в рамках власної господарської діяльності позивач зазначив, що з металу, який було придбано у ТОВ «Золота Орхідея Л» було виготовлено ваги вагоні 2093 ВВ-150Є, які було реалізовано на ВАТ «Південний ГОК» (код ЄДРПОУ 00191000) за видатковими накладними №256 від 24.12.2012 та №255 від 24.12.2012.

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

При цьому, суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Враховуючи, що у перевіряємий період позивачем правомірно віднесло до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а віднесення сум до валових витрат підтверджується належним чином оформленими первинними документами, доказами використання придбаних ТМЦ в рамках власної господарської діяльності для отримання прибутку, суд приходить до висновку про помилковість тверджень відповідача про заниження позивачем, в періоді, що перевірявся, суми податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

За таких обставин, доводи відповідача спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом нікчемними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Товари, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даного товару також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 21.03.2013 №№0001022260, 0001032260

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метровес» (код ЄДРПОУ 24733345, адреса: 02002, м.Київ, Дніпровський район, ВУЛИЦЯ БАЖОВА, будинок 6-А) судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири)грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (адреса: 02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 24-Б).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.