Постанова № 33011387, 05.08.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2013 року № 2а-1324/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., суддів Головенка О.Д., Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Гололобова В.Ю. та представників сторін:

від позивача: Кемінь В.В.,

від відповідача: Тараненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Макарівська птахофабрика»доДержавної екологічної інспекції України проскасування рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Макарівська птахофабрика» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища (надалі - відповідач) про скасування рішення відповідача від 26.12.2008 № 84 «Про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації обладнання, пов'язаного з утворенням та викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ «Макарівська птахофабрика».

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2011 року, у задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2012 року скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2011, справу скеровано до суду першої інстанції на новий розгляд.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що оскаржуване рішення щодо заборони (зупинення) експлуатації обладнання позивача з підстав відсутності відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря прийнято відповідачем безпідставно, оскільки у період проведення перевірки та винесення оскаржуваного рішення тривала процедура підготовки та оформлення документів для отримання відповідного дозволу. Так, як зауважено позивачем, для отримання у встановленому порядку дозволу на викиди забруднюючих речовин між ТОВ «Макарівська птахофабрика» та ТОВ «ЕКО» укладено договір на проведення санітарно-технічного обстеження джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу та визнання величин викидів, а також оцінки впливу на стан атмосферного повітря в районі розташування птахофабрики, про що повідомлено відповідача. Проте, на думку позивача, відповідачем необґрунтовано відмовлено у продовженні строку для усунення порушень, встановлених актом перевірки, не враховано обсягу робіт, виконаного позивачем для отримання дозволу та прийнято рішення, яким заборонено експлуатацію обладнання позивача. Між тим позивачем вказано, що у ході судового розгляду ним отримано відповідний дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, про що відповідача письмово повідомлено з одночасним проханням відновити експлуатацію обладнання з огляду на усунення порушень, встановлених актом перевірки, проте відповідачем було відмовлено у задоволенні вказаної заяви позивача. За таких обставин позивач просить суд скасувати оскаржуване рішення, оскільки подальша заборона (зупинення) експлуатації обладнання є незаконною та фактично перешкоджає діяльності підприємства.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень зазначено, що оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як то вбачається з матеріалів справи, у вересні 2008 року посадовими особами відповідача проведено перевірку позивача щодо додержання вимог природоохоронного законодавства. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 04-05 вересня 2008 року (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, відсутність у позивача дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферу, що є порушенням статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».

З огляду на встановлені порушення, на підставі статті 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», з метою усунення виявлених недоліків та порушень природоохоронного законодавства відповідачем в Акті перевірки вчинено припис щодо необхідності отримання позивачем в законному порядку дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

У ході подальшої перевірки позивача щодо виконання приписів з усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, виданих за результатами перевірки від 04-05 вересня 2008 року, перевіряючими було встановлено, зокрема, неусунення позивачем недоліків у частині отримання відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, про що складено акт від 17-18 грудня 2008 року. Водночас, як то вбачається зі змісту вказаного акту, відповідачеві було повідомлено про вжитті позивачем заходи щодо отримання відповідного дозволу, а саме укладення договору на проведення санітарно-технічного обстеження джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу та визнання величин викидів, а також оцінки впливу на стан атмосферного повітря в районі розташування птахофабрики.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що експлуатація обладнання, яке пов'язано з утворенням та викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на підприємстві позивача здійснюється без відповідного дозволу та є такою, що забороняється законом і підлягає тимчасовій забороні (зупиненню) відповідачем 26 грудня 2008 року на підставі пунктів 2, 3, 4 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженого постановою Верховної ради України від 29.10.1992 № 2751-ХІІ, прийнято рішення № 84 «Про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації обладнання, пов'язаного з утворенням та викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ «Макарівська птахофабрика».

У той же час, позивач вважає оскаржуване рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища є Закон України «Про охорону навколишнього природоохоронного середовища» від 25.06.2001 № 1264-ХІІ.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природоохоронного середовища» від 25.06.2001 № 1264-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Вжиття заходів щодо обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів, впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин належить до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях (стаття 10 Закону України «Про охорону навколишнього природоохоронного середовища» від 25.06.2001 № 1264-ХІІ).

Водночас, відповідно до статті 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 р. №2707-ХІІ, підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані, зокрема, здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо.

Порядок регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами визначено у статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Частиною 5 статті 11 зазначеного Закону встановлено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Відтак, дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами є тим нормативно-правовим документом, що дає юридичне право на законність здійснення використання природних ресурсів.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства.

Так, згідно підпунктом "в" пункту 4 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року N 2751-XII, діяльність підприємств обмежується або тимчасово забороняється (зупиняється) у разі перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки, зокрема, використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, складування, захоронення, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів без відповідних дозволів.

Як вже було встановлено судом, за результатами проведеної перевірки позивача Інспекцією встановлено, що на час проведення перевірки дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферу у позивача відсутній. Відтак, з метою усунення виявлених недоліків та порушень природоохоронного законодавства відповідачем в Акті перевірки вчинено припис щодо отримання в законному порядку дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Вказаний факт не спростовано позивачем.

У подальшому, з огляду на неусунення позивачем виявлених порушень природоохоронного законодавства, відповідачем прийнято рішення про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації обладнання, пов'язаного з утворенням та викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

У контексті наведених норм законодавства та враховуючи наявність обставин, з якими законодавець пов'язує причини зупинення експлуатації обладнання, суд вважає, що правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення доведено наведеними у справі доказами.

Водночас, адміністративний суд, оцінюючи відповідність чинному законодавству рішення та дії суб'єктів владних повноважень передусім, досліджує їх на предмет відповідності принципам Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд зауважує, що дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

У свою чергу у ході судового розгляду справи суд досліджує та оцінює усі факти та обставин, що мають значення для розгляду справи по суті.

Як то вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, 18.05.2013 позивачем отримано відповідний дозвіл № 3222755100-35 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданий Міністерством охорони навколишнього природоохоронного середовища України, який було направлено відповідачеві відповідним листом із проханням відновити експлуатацію обладнання, використання якого було заборонено оскаржуваним рішенням.

За результатами розгляду звернення позивача відповідачем було направлено лист від 02.07.2013 № 2/2-7/590, яким повідомлено позивача про відмову у відновленні експлуатації обладнання. В обґрунтування такої відмові відповідачем, із посиланням на Закон України від 02.10.2012, № 5404-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кодексу цивільного захисту України" вказано на зміну законодавчих норм, що регулюють процедуру відновлення діяльності підприємств, зупинену на підставі відповідних рішень, а тому таке відновлення відбувається виключно у судовому порядку.

Дослідивши встановлені обставини справи суд звертає увагу на таке.

З 01.07.2013 Законом України від 02.10.2012, № 5404-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кодексу цивільного захисту України", було внесено низку законодавчих змін стосовно застосування до суб'єктів господарювання заходів реагування, зокрема, щодо повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг.

Втім, вказаний нормативний акт не може бути застосовано до спірних правовідносин, а саме порядку відновлення експлуатації обладнання позивача, зупинення якого відбулося на підставі оскаржуваного рішення, оскільки відновлення зупиненої діяльності підприємства у судовому порядку, за приписами статей 7,10 Закону України від 05.04.2007, № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та статті 183-6 Кодексу адміністративного судочинства, відбувається у тому випадку, коли судовим рішенням було підтверджено обґрунтованість вжиття до суб'єкта господарювання заходів реагування, передбачених відповідним розпорядчим документом або вжито відповідні заходи щодо зупинення діяльності суб'єктів господарювання.

Між тим, правові основи прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів (надалі - підприємств) незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища визначені Порядком обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 19.10.1992 N 2751-XII.

Суд зауважує, що за приписами пункту 2 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, тимчасово заборонена (зупинена) діяльність підприємств, що здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, встановлюється до виконання необхідних природоохоронних заходів.

Згідно пункту 10 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, відновлення діяльності підприємств здійснюється з письмового дозволу органу, який прийняв рішення про тимчасову заборону (зупинення) діяльності, або його вищого органу.

Відтак, спірні правовідносини врегульовано саме Порядком обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно якого заборона діяльності підприємств діє до моменту усунення порушень природоохоронного законодавства, а відновлення діяльності підприємств здійснюється з письмового дозволу органу, який прийняв рішення про тимчасову заборону (зупинення) діяльності, а не у судовому порядку, як то зазначено відповідачем.

Вказане вбачається і зі змісту оскаржуваного рішення, зокрема, у якому зазначено, що відновлення експлуатації обладнання можливе за умови безумовного усунення порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме: у разі отримання у встановленому порядку дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

З огляду на ту обставину, що у ході судового розгляду справи судом було встановлено факт усунення позивачем порушення природоохоронного законодавства шляхом отримання відповідного дозволу № 3222755100-35 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, відсутність якого і слугувала підставою для прийняття рішення від 26.12.2008 № 84 «Про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації обладнання, пов'язаного з утворенням та викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ «Макарівська птахофабрика», з метою захисту прав позивача та недопущення у подальшому виникнення несприятливих наслідків для позивача, суд дійшов висновку про необхідність скасувати вищевказане рішення.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду пояснення та докази, які спростовують твердження позивача.

Оцінюючи фактичні дані, а також встановлені судом факти, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). З огляду на вказане суд дійшов висновку про повернення позивачеві понесених ним судових витрат.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати рішення Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 26.12.2008 № 84 «Про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації обладнання, пов'язаного з утворенням та викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ «Макарівська птахофабрика».

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Макарівська птахофабрика» (код ЄДРПОУ 33272065) сплачений судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Колеснікова І.С.

Судді: Головенко О.Д.

Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 12 серпня 2013 р.