Постанова № 33010197, 12.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа№ 910/5636/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Третяк А.М. - представник, дов. № 02/11 від 12.11.2012;

від відповідача: Большакова К.В. - представник, дов. № 709/1 від 30.07.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2013

у справі № 910/5636/13 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна"

до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі"

про стягнення заборгованості у розмірі 318 037,25 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/5636/13 відкладено на 12.08.2013.

Згідно із ст. 69 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги у справі № 910/5636/13 продовжено.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 склад колегії суддів змінено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі № 910/5636/13 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 284 173,00 грн. основного боргу, 21 918,58 грн. пені, 11 136,15 грн. 3% річних, 559,80 грн. інфляційних втрат, 6 355,75 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що факт поставки товару позивачем відповідачеві на загальну суму 284 173,00 грн. належним чином доведений та документально підтверджений; заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 284 173,00 грн. за договором поставки товару № 03/10/10-КС від 14.10.2010 на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи; здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 21 918,58 грн. пені, 11 136,15 грн. 3% річних та 559,80 грн. інфляційних втрат.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі № 910/5636/13 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, відповідно до правильного розрахунку суми основного боргу, який складає 174 173,00 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник стверджує, що відповідачем було частково сплачено за поставлений товар, а саме було перераховано платіжними дорученнями № 003683 від 19.12.2012 суму в розмірі 30 000,00 грн., № 003685 від 01.06.2012 суму у розмірі 30 000,00 грн. та № 004976 від 19.06.2012 суму у розмірі 50 000,00 грн., отже, за поставлений товар було сплачено 110 000,00 грн., тому станом на прийняття рішення Господарським судом міста Києва у справі № 910/5636/13 заборгованість відповідача перед позивачем становила 174 173,00 грн.

Скаржник вважає, що судом в порушення ст. 258 ЦК України безпідставно задоволено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 21 918,58 грн.

На думку скаржника, позивач пропустив строк для звернення до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій - пені, оскільки відповідно до первинних документів (видаткових накладних, на які посилається позивач), остання поставка товару була здійснена 18.10.2011, дата оплати збігає 02.11.2011, а позивач звернувся до суду з вимогою стягнути штрафні санкції лише в лютому 2013 року.

Скаржник в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях вказує, що направити до суду свого представника у відповідача не було можливості, про що суду було повідомлено завчасно, шляхом подачі через канцелярію Господарського суду міста Києва клопотання про відкладення розгляду справи, але всупереч цьому судом було розглянуто справу без участі представника відповідача.

До апеляційної скарги та письмових додаткових пояснень відповідачем додано платіжні доручення № 003685 від 01.06.2012 про сплату позивачу 30 000,00 грн., від 19.12.2012 № 003683 про сплату 30 000,00 грн., витяг із особового рахунку від 19.06.2012 про плату 50 000,00 грн.

Ненадання зазначених доказів суду першої інстанції скаржник пояснює відмовою суду в задоволенні клопотання відповідача від 15.04.2013 про відкладення розгляду справи та прийняття рішення у першому засіданні.

Згідно із ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 18.04.2013 та зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; направити у судове засідання свого представника.

Відповідачем до суду першої інстанції подано клопотання від 15.04.2013 про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю взяти участь у судовому засіданні через відпустку уповноваженого представника, у якому відповідач просив, з метою створення необхідних умов для всебічного і повного дослідження обставин справи, відкласти розгляд справи та повідомив, що у наступному судовому засіданні представником відповідача буде надано до суду відзив на позовну заяву з доказами спростування заявленої в позовній заяві суми заборгованості та штрафних санкцій перед позивачем.

Згідно із ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні; такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів.

Враховуючи те, що в ухвалі суду першої інстанції від 27.03.2013 від відповідача були витребувані докази, та явка представника відповідача визнана обов'язковою, а у клопотанні відповідача від 15.04.2013 вказано про наявність у відповідача доказів, спростовуючих заявлені в позовній заяві суми заборгованості та штрафних санкцій, немає підстав для висновку про те, що у першому судовому засіданні - 18.04.2013, можливо було вирішити спір відповідно до вимог ст. 43 ГПК України.

Враховуючи викладене, а також право відповідача на вибір свого повноважного представника, те, що у зв'язку із відсутністю представника у першому судовому засіданні, відповідачу не було відомо про відхилення його клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірність відхилення судом першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи у межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтування відповідачем неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тому додані скаржником додаткові докази приймаються апеляційним господарським судом.

У відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, однак зазначає, що відповідачем проведено часткову оплату товару, поставленого згідно із видатковою накладною № 2011/10/046 від 18.10.2011, в сумі 50 000,00 грн., що підтверджується витягом із особового рахунку позивача від 19.06.2012 та згідно із видаткової накладної № 2011/10/028 від 11.10.2011 в сумі 30 000,00 грн., що підтверджується витягом із особового рахунку позивача від 01.06.2012, але бухгалтерією позивача було помилково зараховані вказані платежі, як оплату за товар, який був поставлений згідно із іншими видатковими накладними, а платіжне доручення № 003683 від 19.12.2013 про перерахування 30 000,00 грн. не є доказом оплати товару, поставленого згідно із видатковими накладними № 2011/10/046 від 18.10.2011 та/або № 2011/10/028 від 11.10.2011.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 284 173,00 грн. основного боргу, 852,52 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 21 918,58 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, 11 136,15 грн. 3% річних згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.10.2010 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару № 03/10/10-КС, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором постачальник, зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, систематично поставляти відповідачу, за договором, покупцю, (передавати у власність/повне господарське відання відповідача) визначений цим договором товар - медичну продукцію, а відповідач зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, приймати названий товар та оплачувати його.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач, згідно із видатковим накладними № 2011/10/028 від 11.10.2011 на суму 113 113,71 грн., № 2011/10/046 від 18.10.2011 на суму 171 059,29 грн., передав, а відповідач, в свою чергу, прийняв товар на загальну суму 284 173,00 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані обома сторонами та скріплені відбитками печатки й штампу.

Відповідно до п. 6.1 договору № 03/10/10-КС розрахунок відповідачем здійснюється на умовах відстрочки платежу 15-ть календарних днів, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача; підставою для оплати є даний договір, рахунок-фактура чи видаткова накладна.

За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач повинен був виконати свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару за видатковими накладними № 2011/10/028 від 11.10.2011 та № 2011/10/046 від 18.10.2011 саме до: 27.10.2011 та 03.11.2011, відповідно.

Апеляційний господарський суд не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про підтвердження матеріалами справи існування заборгованості відповідача перед позивачем на суму у розмірі 284 173,00 грн., враховуючи наступне.

В наданих відповідачем платіжних дорученнях № 003685 від 01.06.2012 на суму 30 000,00 грн. в графі: "Призначення платежу" зазначено: "За одержані медикаменти зг. накл. № 28 від 11.10.2011р. без ПДВ" та № 003683 від 19.12.2012 на суму 30 000,00 грн. в графі: "Призначення платежу" зазначено: "За одерж. медикаменти зг. накл. № 2011, 28 від 05-11/10/2011р. без ПДВ" та у витягах із особового рахунку позивача та відповідача зазначено, що відповідач за платіжним документом № 819 перерахував позивачу 19.06.2012 грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн. з призначенням платежу: "За отримані медикаменти зг. накл. № 46 від 18/10/2011 без ПДВ".

Отже, станом на час пред'явлення позову, заборгованість відповідача перед позивачем, з урахуванням часткової, у розмірі 110 000,00 грн., оплати відповідачем, склала суму у розмірі 174 173,00 грн. (284 173 - 30 000 - 30 000 - 50 000).

Посилання позивача на те, що платіжне доручення № 003683 від 19.12.2012 не є доказом оплати товару, поставленого згідно із видатковою накладною № 2011/10/046 від 18.10.2011 або № 2011/10/28 від 11.10.2011, не підтверджене доказами, оскільки позивачем не зазначено іншої видаткової накладної про постачання товарів, на оплату яких позивачем віднесено зазначену суму, та не надано доказів існування такої накладної.

Разом із цим, у графі: "Призначення платежу" платіжного доручення № 003683 від 19.12.2012 зазначені номер та дата накладної, які відповідають даним видаткової накладної № 2011/10/028 від 11.10.2011.

Як вбачається із матеріалів справи, зазначення у призначенні платежу неповного номеру накладної є звичайною практикою оформлення платіжних доручень відповідачем й проти такого оформлення не заперечував позивач, що підтверджується змістом призначення платежу в інших платіжних документам, зокрема, у платіжному дорученні № 003685, яке позивач приймає як платіж за товари, поставлені згідно із видатковою накладною № 2011/10/028 від 11.10.2011.

Разом із тим, відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем, відповідно до п. 6.1 договору № 03/10/10-КС, за поставлений позивачем товар згідно із накладними № 2011/10/028 від 11.10.2011 та № 2011/10/046 від 18.10.2011, доказів сплати позивачу заборгованості у розмірі 174 173,00 грн., відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості перед позивачем у розмірі 174 173,00 грн. за поставлений позивачем товар згідно із договором № 03/10/10-КС.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар згідно із договором № 03/10/10-КС саме у розмірі 174 173,00 грн., є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 10.1 договору № 03/10/10-КС сторони погодили умову про те, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невиплаченої суми за кожний день прострочення.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, часткові сплати заборгованості відповідачем було здійснено після закінчення передбаченого у ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку нарахування пені позивачем, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, вважає суму пені в розмірі 21 918,58 грн. правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов'язання.

Згідно із розрахунком позивача, доданим до позовної заяви, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат заявлені за прострочення оплати за видатковою накладною № 2011/10/028 від 11.10.2011 - період з 27.10.2011 по 18.02.2013 та за видатковою накладною № 2011/10/046 від 18.10.2011 - період з 03.11.2011 по 18.02.2013.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із розрахунком суду першої інстанції щодо інфляційних втрат, оскільки згідно із програмою "Калькулятор:Ліга:Закон" інфляційні втрати складають:

- видаткова накладна № 2011/10/028 - сума 113 113,71 грн. - період з 27.10.2011 по 31.05.2012 нарахуванню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 791,80 грн.; сума 83 113,71 грн. (часткова сплата 01.06.2012 у розмірі 30 000,00 грн.) період з 01.06.2012 по 18.12.2012, нарахуванню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 498,68 грн. з від'ємним значенням, оскільки у даний період мала місце не інфляція, а дефляція; сума 53 113,71 грн. (часткова сплата 19.12.2012 у розмірі 30 000,00 грн.) період з 19.12.2012 по 18.02.2013, нарахуванню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 53,11 грн;

- видаткова накладна № 2011/10/046 - сума 171 059,29 грн. період з 03.11.2011 по 18.06.2012, нарахуванню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 684,24 грн.; сума 121 059,29 грн. (часткова сплата 19.06.2012 у розмірі 50 000,00 грн.) період з 19.06.2012 по 18.02.2013, нарахуванню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 242,12 грн. із від'ємним значенням, оскільки у даний період мала місце не інфляція, а дефляція.

Отже, здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний господарський суд, з урахуванням фактичної суми заборгованості відповідача перед позивачем, періодів, які виникли внаслідок часткових оплат, дійшов висновку, що суми інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 788,35 грн. та 9 327,92 грн., відповідно, є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Апеляційний господарський суд, частково, не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 258 позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

В матеріалах справи відсутня заява відповідача, яка адресована господарському суду першої інстанції, про застосування позовної давності, тому апеляційний господарський суд не вбачає підстав, передбачених чинним законодавством, для застосування наслідків спливу позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі № 910/5636/13 скасувати частково.

3. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" (03170, м. Київ, Святошинський район, вул. Тулузи, будинок 3-Б; ідентифікаційний код юридичної особи 21568905) на користь Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" (21027, Вінницька обл., місто Вінниця, Ленінський район, вул. 600-річчя, будинок 25; ідентифікаційний код юридичної особи 20112362) 174 173,00 грн. основного боргу, 21 918,58 грн. пені, 788,35 грн. інфляційних втрат, 9 327,92 грн. 3% річних, 4 124,16 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" (21027, Вінницька обл., місто Вінниця, Ленінський район, вул. 600-річчя, будинок 25; ідентифікаційний код юридичної особи 20112362) на користь Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" (03170, м. Київ, Святошинський район, вул. Тулузи, будинок 3-Б; ідентифікаційний код юридичної особи 21568905) 1 100,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Справу № 910/5636/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.