Рішення № 33009885, 13.08.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.08.2013 Справа № 905/5082/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі Кохановій Ю.І., розглянув справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, про стягнення 12034 грн. 02 коп. -

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернувся до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 12034 грн. 02 коп.

В правове обґрунтування вимог позивач посилається на статті 993, 1191 Цивільного кодексу України, статтю 27 Закону України «Про страхування», статті 6, 22 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Представник позивача у судове засідання не прибув, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Заявою від 30.07.2013р. позивач просив розглянути справу без його представника.

Відповідач та третя особа у засідання не з'явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що ухвали суду, направлені відповідачу за адресою, зазначеною в позові та спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, господарський суд вважає, що відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином, проте правом бути присутнім в судовому засіданні не скористався, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію суду відповідач надав відзив у якому зазначив, що позовні вимоги не визнає, у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки позивачем в правове обґрунтування позовних вимог зазначені норми статей 27 Закону України «Про страхування» та 993 Цивільного кодексу України, що передбачають не регресну вимогу, а суброгацію, для якої встановлено особливий правовий режим. Крім того, відповідач посилався на відсутність підтвердження дії договору страхування на момент страхової події, у зв'язку з відсутністю доказів сплати страхувальником страхового платежу. Також відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку тим що, позивач не надав доказів, які підтверджують проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу з метою встановлення вартості відновлювального ремонту та розміру збитків тим самим не обґрунтував розмір позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Судом встановлено, що 10.02.2012 року між ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» (Страховик) та ТОВ «Євро лізинг» (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0107-0001/ЛИЗ/0196 (надалі - Договір страхування), за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов??язані з володінням, експлуатацією і розпорядженням транспортним засобом «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Строк дії договору з 13.02.2012р. по 12.02.2013р. Пунктами 9, 10 цього Договору передбачено розмір страхового платежу у розмірі 677,70 грн., який страхувальник повинен сплатити 12 частинами по 564,81 грн., та останній платіж 564,79 грн. протягом року

15 листопада 2012 року в м. Дніпропетровську сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ТОВ «Євро Лізінг» ОСОБА_2 та автомобіля «ДЕО», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1.

16 листопада 2013 року Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 20).

Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода визнана позивачем страховою подією, з настанням якої у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» виник обов'язок виплатити страхувальнику страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно акту приймання виконаних робіт №295 від 03.12.2012 року складеного ФОП ОСОБА_3, вартість відновлювальних робіт автомобіля «Volkswagen Polo» склала 13632 грн. 00 грн.(а.с.18)

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній станом на час виплати позивачем страхового відшкодування) передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

У зв'язку з настанням страхової події, на виконання умов договору страхування, на підставі страхового акту №КА-2454 від 27.02.2013р. та розрахунку до нього (а.с.21-22), 28.02.2013р. позивачем здійснено виплату страхового відшкодування ТОВ «Євро Лізінг» у розмірі 12034 грн. 02 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3291 від 28.02.2013 р. (а.с.24)

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 12.12.2012р. встановлено, що ДТП трапилась у зв'язку з порушенням водієм ОСОБА_1 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, це призвело до механічних пошкоджень застрахованого автомобіля, внаслідок чого ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні правопорушення та притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП у вигляді штрафу. (а.с.15).

Згідно полісу № АВ/6611777 діючому у період з 22.06.2012р. по 21.06.2013р., цивільна відповідальність власника автомобіля «ДЕО», державний номер НОМЕР_2 була застрахована в ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА». Цим полісом встановлено ліміт відшкодування за майнову шкоду у розмірі 50000 грн. та франшиза нуль грн.

Відповідно до статті 21 Закону "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1», відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс № АВ/6611777), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0107-0001/ЛИЗ/0196, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

З матеріалів справи вбачається, що 25 березня 2013 року позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату страхового відшкодування в порядку регресу на суму грн. (а.с.25), проте, відповідач, кошти не перерахував, що стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.

Відповідно до положень ст. 35 (п. 35.1), ст. 36 (п. 36.2) Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній з 19.09.2011.) виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування (п. 36.2).

Судом розглянуті та відхилені доводи відповідача, згідно яких у позивача немає підстав для подання позову про відшкодування збитків в порядку регресу з огляду на наступне.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Листі "Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках " від 01.02.2012 року роз'яснено, що відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках: 1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань; 2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому. Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика є суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається, тому право вимоги про стягнення суми в порядку регресу виникає саме з моменту здійснення страхового відшкодування і саме з цього моменту починається перебіг позовної давності.

Так, Верховним Судом України постановою від 28.08.2012 року по справі № 23/279 висловлено правову позицію, згідно з якою страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи у якої застраховано її цивільну-правову відповідальність, з вимогою про виплату матеріального відшкодування. При цьому страховик може реалізувати своє право шляхом подачі заяви до суду.

Вказаного висновку Верховний суд України дійшов з урахуванням рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 року у справі № 15-рп/2002 відповідно до якого кожна особа має право обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Крім того, у своїх запереченнях представник відповідача зазначав про відсутність у позивача підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки ані до суду, ані до документів наданих з претензійною вимогою позивачем не додано доказів сплати страхувальником страхового платежу, тобто відсутнє підтвердження дії договору страхування на момент події, який по суті є підтвердженням того, що виплата страхового відшкодування була здійснена без порушень умов страхування.

Судом розглянуті та відхилені ці доводи відповідача з огляду на наступне.

10.02.2012 року між ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» (Страховик) та ТОВ «Євро лізинг» (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0107-0001/ЛИЗ/0196 (надалі - Договір страхування), за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов?язані з володінням, експлуатацією і розпорядженням транспортним засобом «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Строк дії договору з 13.02.2012р. по 12.02.2013р. Пунктами 9, 10 цього Договору передбачено розмір страхового платежу у розмірі 677,70 грн., який страхувальник повинен сплатити 12 частинами по 564,81 грн., та останній платіж 564,79 грн. протягом року

З розрахунку суми страхового відшкодування вбачається, що страховий платіж у розмірі 564,81 грн. за період, в якому настав страховий випадок Страхувальником сплачено в повному обсязі (а.с.23)

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 3 Закону України "Про страхування" встановлено, що страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Статтею 979 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 18 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Згідно до статті 983 Цивільного Кодексу України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Нормами статті 28 Закону України "Про страхування" визначено, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Такими чином, вимоги щодо необхідності внесення страхових платежів для набрання чинності договором страхування або для запобігання його припиненню викладені у статті 983 ЦК України та статті 28 Закону України "Про страхування".

Як вбачається з матеріалів справи на підставі страхового акту №КА-2454 від 27.02.2013р. та розрахунку до нього (а.с.21-22), 28.02.2013р. позивачем здійснено виплату страхового відшкодування ТОВ «Євро Лізінг» у розмірі 12034 грн. 02 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3291 від 28.02.2013 р. (а.с.24)

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості розміру заявленої позивачем суми страхового відшкодування в порядку регресу, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Чинним законодавством України не встановлено, що лише звіт про оцінку є доказом, який визначає розмір завданого збитку власнику пошкодженого автомобіля.

Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011 у справі № 42/92, від 14.05.2013 у справі № 5011-7/16471-2012.

Верховним Судом України у Листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Судом встановлено, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля, визнаначена позивачем як сума страхового відшкодування на підставі акту приймання виконаних робіт №295 від 03.12.2012 року складеного ФОП ОСОБА_3, вартість відновлювальних робіт автомобіля «Volkswagen Polo» склала 13632 грн. 00 грн.(а.с.18).

При цьому, судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок ДТП.

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, з урахуванням приписів статей Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до полісу № АВ/6611777 у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача в межах ліміту за шкоду майну (з врахуванням франшизи в розмірі 0 грн.) в сумі 12034 грн. 02 коп.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позивач довів заявлену до стягнення з відповідача суму збитків, а відтак позовні вимоги визнаються судом повністю обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про стягнення 12034 грн. 02 коп. - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м. Донецьк, проспект Ілліча, будинок 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. 1.Федорова,б.32-а, код ЄДРПОУ 30859524) суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 12034 (дванадцять тисяч тридцять чотири) грн. 02 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 12 серпня 2013 року .

Повний текст рішення складено та підписано 16 серпня 2013 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов