Постанова № 33009704, 15.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2013 року Справа № 5017/3537/2012

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,суддів:Ходаківської І.П., Костенко Т.Ф.,розглянулакасаційну скаргу Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України (далі - Прокуратура)на постановуОдеського апеляційного господарського судувід06.06.13у справі№ 5017/3537/2012господарського судуОдеської областіза позовомзаступника Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сферів інтересах держави в особі:Міністерства оборони України (далі - Міністерство)доЧорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (далі - Селищна рада),третя особа:державне підприємство "Гвардійське" (далі - Підприємство),провизнання незаконним та скасування рішення, та зобов'язання повернути земельну ділянку.

В засіданні взяли участь представники:

- ПрокуратуриКоркішко В.М. (посідчення № 000729); - Міністерства:не з'явились; - Селищної ради:не з'явились; - Підприємства:не з'явились.

Ухвалою від 25.07.13 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Першикова Є.В., суддів - Костенко Т.Ф., Яценко О.В. касаційна скарга Прокуратури № 2805 від 26.06.13 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 15.08.13.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 15.08.13 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 15.08.13 представники Міністерства, Селищної ради та Підприємства не з'явилися.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 15.08.13 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась 15.08.13 за наявними матеріалами справи за участю представника Прокуратури.

У зв'язку з завантаженістю судді Яценко О.В. розпорядженням від 13.08.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Першиков Є.В., судді - Ходаківська І.П., Костенко Т.Ф.

Про вказані обставини представника Прокуратури повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.08.13 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 09.04.13 господарського суду Одеської області (головуючий суддя Рога Н.В., судді - Демешин О.А., Смелянець Г.Є.) позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Селищної ради від 18.03.05 № 358-ІV "Про прийом до земель запасу земельних ділянок площею 16,4 га та площею 94,65 га" в частині прийняття до земель запасу Селищної ради земельної ділянки площею 94,65 га, вартістю 241 565 730 грн., що знаходиться у Комінтернівському районі Одеської області.

Селищну раду зобов'язано повернути Міністерству земельну ділянку площею 94,65 га, що розташована у Комінтернівському районі Одеської області.

У задоволенні позову в частині прийняття Селищною радою земельної ділянки площею 16,4 га до земель запасу відмовлено.

При винесенні рішення місцевим судом враховано, що матеріалами справи підтверджено, що згода Міністерства на передачу спірної земельної ділянки Селищній раді не надавалась, а саме Міністерство з клопотанням про відмову від користування спірною земельною ділянкою площею 94,65 га, що розташована у Комінтернівському районі Одеської області, яка віднесена до земель оборони, в установленому законом порядку не зверталось.

Постановою від 06.06.13 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого - Таран С.В., суддів - Величко Т.А., Ярош А.І.) апеляційну скаргу Селищної ради задоволено частково.

Рішення від 09.04.13 господарського суду Одеської області в частині зобов'язання Селищної ради повернути Міністерству земельну ділянку площею 94,65 га, що розташована у Комінтернівському районі Одеської області, скасовано.

У задоволенні позовних вимог про зобов'язання Селищної ради повернути Міністерству земельну ділянку площею 94,65 га, що розташована у Комінтернівському районі Одеської області, відмовлено.

В решті рішення від 09.04.13 господарського суду Одеської області залишено без змін.

При винесенні постанови апеляційний суд звернув увагу на те, що місцевим судом при винесенні рішення не було враховано, що у зв'язку з передачею Селищній раді житлового фонду та об'єктів соціальної інфраструктури, які розташовані на спірній земельній ділянці, на дані правовідносини поширено дію положень ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України відповідно до яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Прокуратура звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову від 06.06.13 Одеського апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Селищної ради повернути Міністерству земельну ділянку площею 94,65 га, що розташована у Комінтернівському районі Одеської області, а рішення від 09.04.13 господарського суду Одеської області у даній справі залишити без змін.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 129 Конституції України, ст.ст. 77, 84, 95, 102, 120, 212 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 91, 92, 319, 321, 331, 377, 657, 413 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 43, 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Міністерство доводи та вимоги, викладені у касаційній скарзі Прокуратури, підтримує.

Від Селищної ради надійшов відзив на касаційну скаргу Прокуратури, в якому вона просить касаційну скаргу Прокуратури залишити без задоволення, а постанову від 06.06.13 Одеського апеляційного господарського суду залишити без змін, а постанову від 06.06.13 Одеського апеляційного господарського суду - без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзиви на касаційну скаргу, відзиви на касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по справі, пояснення представника Прокуратури, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, зокрема, відповідно до статуту, який 25.05.94 було затверджено заступником Міністра оборони України по тилу - начальником тилу Збройних Сил України та зареєстровано розпорядженням представника Президента України в Комінтернівському районі № 377 від 01.07.1994, радгосп "Гвардійський" заснований на майні Міністерства оборони України, що є загальнодержавною власністю, і підпорядкований управлінню сільського господарства Міністерства.

Згідно п. 2.1 вказаного Статуту зазначене підприємство створене з метою виробництва сільськогосподарської продукції на планове забезпечення військових частин, установ і організацій Збройних Сил України.

Відповідно до п. 4.2 Статуту, майно військового радгоспу "Гвардійський" є державною власністю та закріплено за ним на праві повного господарського відання.

Судами встановлено, що наказом Міністра оборони України № 369 від 24.07.08 військовий радгосп "Гвардійський" перейменовано у державне підприємство "Гвардійське", а також встановлено, що останнє є правонаступником усіх прав та обов'язків військового радгоспу "Гвардійський".

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що військовому радгоспу "Гвардійський" за державним актом від 05.02.1993 виданим на підставі рішення Селищної ради від 28.01.93 №14-ХХІ, було надано у постійне користування земельну ділянку площею 134,85 га під центральну садибу радгоспу.

Також, судами встановлено, що 28.03.03 між військовим радгоспом "Гвардійський" та Селищною радою укладено договір про передачу житлового фонду та об'єктів соціальної інфраструктури військового радгоспу "Гвардійський" до комунальної власності.

За умовами зазначеного договору військовий радгосп "Гвардійський" передає житловий фонд з об'єктами соціальної інфраструктури з усіма вбудованими приміщеннями загальною площею 5 965 м2, балансовою вартістю 21 226 грн., а також будівлі, споруди та мережі, призначені для їх обслуговування: тепломережі, мережі водопостачання, мережі водовідведення, а селищна рада приймає на баланс територіальної громади селища у комунальну власність зазначений цілісний майновий комплекс - житловий комплекс з об'єктами соціальної інфраструктури та мережами.

На виконання вказаного договору військовим радгоспом "Гвардійський" на баланс ЖКГ Селищної ради за актом прийому-передачі від 16.06.03 було передано будівлі, комунальні споруди та мережі житлової зони.

Листом від 26.12.03 Селищна рада звернулась до Підприємства з проханням передати земельну ділянку, на якій розміщені всі прийняті об'єкти, площею 94,65 га та внести зміни до державного акту на право користування земельною ділянкою площею 134,85 га. На даний лист директором Підприємства була надана відповідь щодо добровільної відмови від земельної ділянки, на якій розташовані будівлі, об'єкти соціальної інфраструктури, а також об'єкти та мережі, призначені для обслуговування, загальною площею 94,65 га.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Селищної ради від 18.03.05 № 358-ІV "Про прийом до земель запасу земельних ділянок площею 16,4 га та площею 94,65 га" було визначено прийняти до земель запасу Селищної ради земельні ділянки площею 94,65 га та площею 16,4 га на підставі добровільних відмов від цих земельних ділянок землекористувачем.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що у відповідності до ст. 77 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Згідно приписів ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.99 № 1075-XIV (далі Закон № 1075-XIV) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

В силу вимог статті 3 Закону № 1075-XIV військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України, воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень ст. 2 Закону № 1075-XIV (в редакції, чинній на момент прийняття Селищною радою оскарженого рішення) вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом.

В силу вимог ст. 4 вказаного Закону № 1075-XIV військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання. Списання військового майна за актами технічного стану та інспекторськими посвідченнями провадиться командирами військових частин і посадовими особами органів військового управління відповідно до їх компетенції в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1075-XIV відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.00 № 1919 затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, за змістом пункту 6 якого (в редакції, чинній на момент прийняття Селищною радою оскарженого рішення) рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені ст. 141 Земельного кодексу України. Так, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Наказом Міністра оборони України від 22.12.97 № 483 затверджено Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, за змістом п.п. 44, 45 якого за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Таким чином, з огляджу на те, що як встановлено попередніми судовими інстанціями будь-які рішення щодо припинення права користування земельною ділянкою площею 94,65 га, що розташована у Комінтернівському районі Одеської області, органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймались, висновки судів про незаконність оскарженого рішення Селищної ради є правомірними.

Щодо посилань Прокуратури на необґрунтовану відмову у задоволенні вимог щодо зобов'язання Селищної ради повернути спірну земельну ділянку Міністерству з посиланням на те, що Селищна рада в порядку ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не надала належних та допустимих доказів на підтвердження доводів про те, що на такій ділянці на даний час розташовані об'єкти власності мешканців с.Гвардійське, то колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що визначення таких питань зводиться до переоцінки доказів у справі, проте, в силу приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України обмежений у відповідній компетенції.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що з урахуванням рішення, прийнятого у даній справі, Міністерство не позбавлено право встановивши коло осіб, якими фактично порушуються його права, як належного землекористувача, в порядку, визначеному, зокрема, ст. 152 Земельного кодексу України, звернутись з відповідними позовами до таких осіб.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що Прокуратура в касаційній скарзі стверджує факти порушення апеляційним судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України залишити без задоволення.

Постанову від 06.06.13 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 5017/3537/2012 господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков судді:І.Ходаківська Т.Костенко