Постанова № 33009608, 12.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2013 року Справа № 5016/2280/2012(17/83) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Акулова Н.В., Євсіков О.О.від позивача:Миронець Л.А., дов. №2 від 01.03.2013р.;від відповідача:Плечій В.В., дов. б/н від 20.05.2013р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФермерського господарства "Оазис"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013р. (складена 10.06.2013р.)у справі господарського суду№5016/2280/2012(17/83) Миколаївської областіза позовомПриватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро"до Фермерського господарства "Оазис"про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсностіВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 05.04.2013р. (складене 10.04.2013р.) у справі №5016/2280/2012(17/83) у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013р. (складена 10.06.2013р.) у справі №5016/2280/2012(17/83) зазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволенні. Застосовані наслідки недійсності правочину та стягнуто з Фермерського господарства "Оазис" на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" 303,156 тонни насіння соняшника вартістю 1055134,46грн. та 149,634 тонни кукурудзи вартістю 211910,06грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Фермерське господарство "Оазис", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013р. (складена 10.06.2013р.) у справі №5016/2280/2012(17/83) - скасувати, а рішення господарського суду Миколаївської області від 05.04.2013р. (складене 10.04.2013р.) у справі №5016/2280/2012(17/83) - залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.07.2013р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 25.07.2013р. №02-05/619 у зв'язку з виходом з відпустки судді Євсікова О.О. та відпусткою судді Владимиренко С.В. для розгляду справи №5016/2280/2012(17/83) сформовано колегію суддів у складі - головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.

Ухвалою від 29.07.2013р. Вищий господарський суд України в порядку приписів ст.ст. 77, 1115 ГПК України відклав розгляд касаційної скарги.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 09.08.2013р. №02-05/650 у зв'язку з відпусткою судді Прокопанич Г.К. для розгляду справи №5016/2280/2012(17/83) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Акулова Н.В., Євсіков О.О.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувану постанову апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 12.08.2013р. з'явився представник позивача, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, та представник відповідача, який підтримав вимоги касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Фермерського господарства "Оазис" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 02.09.2008р. між позивачем та відповідачем оформлено договір на послуги по зберіганню зерна, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати сільськогосподарську продукцію (зерно колосових, бобових і насіння олійних культур, а відповідач - прийняти її для визначення якості, підробки, сушки, відповідального зберігання, знешкодження шкідників у разі необхідності і відвантаження.

Додатком від 02.09.2008р. №1 до договору сторони узгодили обмежувальні норми якості продукції, що передається на зберігання.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб'єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

Суб'єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб'єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.

Апеляційний господарський суд зазначив, що вказана вище стаття не визначає та не встановлює хто саме з суб'єктів зберігання зерна може надавати послуги зі зберігання зерна.

Роблячи такий висновок, апеляційною інстанцією не прийнято до уваги, що зазначена норма також й не обмежує коло суб'єктів зберігання зерна.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не є зерновим складом та не отримував сертифікату відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, що підтверджується довідкою Державної інспекції сільського господарства у Миколаївській області від 11.10.2012р. №1204.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікації на відповідність існуючим правилам і технічним умовам зберігання зерна та продуктів його переробки.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) порядок видачі документів дозвільного характеру центральними органами виконавчої влади установлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом. Такий порядок має передбачати, зокрема, вичерпний перелік документів, які необхідно подати суб'єкту господарювання для одержання документа дозвільного характеру, та строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку його дії.

Пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2003р. №510 "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" встановлено, що починаючи з 01.01.2005р. зернові склади, що не мають сертифіката відповідності, позбавляються права приймати на зберігання зерно та продукти його переробки.

Тобто, як вірно визначився місцевий господарський суд, на час здійснення спірних правовідносин, була встановлена заборона приймати на зберігання зерно та продукти його переробки для зернових складів, а щодо інших суб'єктів зберігання - заборони чинним законодавством не було встановлено.

Також обґрунтовано зазначено господарським судом першої інстанції, що порядок видачі сертифіката відповідності, який поширює свою дію на всіх суб'єктів зберігання зерна, був встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2009р. №1294 "Про затвердження Порядку видачі сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки", тобто після укладення спірного договору.

Крім того, вирішуючи даний спір, господарським судом Миколаївської області правомірно прийнята до уваги постанова Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2011р., залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2012р. у справі №5016/758/2011(17/42), якою була встановлена наявність у відповідача права на притримання насіння соняшнику та кукурудзи до повного розрахунку позивачем за послуги зберігання.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, на відміну від апеляційної інстанції, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що відповідач не є зерновим складом і відповідно на нього не розповсюджувалась на час здійснення спірного правочину заборона здійснення господарської діяльності із зберігання зерна та продуктів його переробки та укладення відповідних договорів без сертифіката відповідності.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Приписами ст. 1117 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013р. (складена 10.06.2013р.) у справі №5016/2280/2012(17/83) підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Миколаївської області від 05.04.2013р. (складене 10.04.2013р.) у справі №5016/2280/2012(17/83) - залишенню без змін.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Оазис" - задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013р. (складена 10.06.2013р.) у справі №5016/2280/2012(17/83) - скасувати.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 05.04.2013р. (складене 10.04.2013р.) у справі №5016/2280/2012(17/83) - залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" (55272, Миколаївська область, Первомайський район, с. Іванівка, вул. Степова, 1А, код ЄДРПОУ 19292583) на користь Фермерського господарства "Оазис" (56301, Миколаївська область, смт. Врадіївка, вул. Кооперативна, 21, код ЄДРПОУ 20892727) - 13820,45грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Господарському суду Миколаївської області доручити видати відповідний наказ.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Н.В. Акулова Суддя О.О. Євсіков