Ухвала суду № 33006347, 01.08.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2691/13 01.08.2013 01.08.2013 01.08.2013

Провадження №22-ц/784/2295/13 Головуючий першої інстанції Тішко Д.А.

Категорія 5 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 серпня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Крамаренко Т.В., Царюк Л. М.,

при секретарі судового засідання Белеверя В.А.,

з участю: позивачки ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та представника іншого відповідача ОСОБА_4,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі - Миколаївський міськвиконком) і Комунального підприємства Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації (далі - Миколаївське МБТІ) про визнання незаконними рішень та дій, скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з пізніше уточненим позовом про незаконними: рішення Миколаївського міськвиконкому від 26 січня 2011 року в частині встановлення ідеальних часток співвласникам домоволодіння АДРЕСА_1 а саме: ОСОБА_2 - 38/100, а ОСОБА_5 - 62/100; дій Миколаївського міськвиконкому щодо видачі сторонам свідоцтв від 4 лютого 2011 року про право часткової власності на вказану нерухомість серії САЕ №112791 - ОСОБА_5 та САЕ №112792 - ОСОБА_2; скасування державної реєстрації указаного права власності, проведеного на підставі зазначених документів, та відновлення права попередньої часткової власності на спірну нерухомість.

Свої вимоги позовивачка обгрунтовувала тим, що вона і ОСОБА_3 є співвласниками вказаного домоволодіння, в якому раніше їй належало 47/100 часток, а ОСОБА_5 - 53/100. В грудні 2010 року нею був підписаний акт для оформлення відповідачем самовільних побудов за вказаною адресою. Проте, після отримання зазначеного свідоцтва про право власності, вона дізналася про зменшення розміру її частки у спільній частковій власності на вказаний будинок з 47/100 до 38/100, на що вона згоди давала.

Вважаючи, що зазначена зміна часток істотно порушує її права як співвласника вказаного будинку та права користувача земельною ділянкою, на якій він розміщений, позивачка просила задовольнити її позовні вимоги на підставі ст. ст. 321, 357, 391 ЦК України.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки місцевий суд всебічно дослідив надані докази, правильно встановив обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку, що зміна часток сторін у праві власності на вказаний будинок відбулось в установленому порядку і це не порушило права позивачки на користування земельною ділянкою, на якій розміщено спірне домоволодіння.

Так, за змістом ст. 356 ЦК України право спільної часткової власності - це право двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, які за своїм розсудом володіють, користуються і розпоряджаються належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Спільна часткова власність може піддаватися певним поліпшенням, які, за загальним правилом, не впливають на розмір часток співвласників.

Водночас, ч. З ст. 357 ЦК України передбачені винятки з цього правила. Зокрема, частка співвласника може бути збільшена, якщо: а) поліпшення неможливо відокремити від спільного об'єкта; б) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника; в) на поліпшення дали згоду інші співвласники; г) поліпшення зроблені з дотриманням встановленого співвласниками порядку використання спільного майна.

Згідно ч. 4 ст. 357 ЦК України співвласник жилого будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку добудову (прибудову) за свій рахунок незалежно від згоди інших співвласників, але якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який їх зробив, і не змінює розмір часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Частиною ч. 5 ст. 357 ЦК України встановлено, що поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Відокремлюваними мають вважатися такі поліпшення, які як складова частина спільної речі можуть бути відділені від речі без її пошкодження або істотного знецінення (ст. 187 ЦК).

Зазначений вище порядок виникнення і користування часткою у праві спільної часткової власності був передбачений і чинними на час виникнення спільної часткової власності статтями 113, 115, 117-119 ЦК України 1963 року.

Зокрема, ст. 119 цього Кодексу передбачала, що коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні.

Таким чино, згода на зміну часток може бути виражена в різній формі, в тому числі і в акті, складеному працівниками МБТІ.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у п. 12 своєї постанови ,,Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 року (з наступними змінами) також роз'яснив, що при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої Ради і за згодою решти учасників спільної власності. Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.

З матеріалів даної справи та матеріалів інвентарної справи № 5946 Миколаївського МБТІ вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 розміщене на земельній ділянці, площею 446 кв. м, і складалось із: кам'яного будинку житловою площею 32 кв. м, означеного літерою А; кам'яного будинку, житловою площею 41,2 кв. м, означеного літерою Б; сараїв, означених літерами В, Г, Д, З, И; вбиральні та споруд за №№ 1-5,1.

ОСОБА_5 у вказаному домоволодінні, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 9 грудня 1980 року та 10 жовтня 1991 року, належало 7/25 і 25/100 часток, а разом - 57/100 часток. ОСОБА_2 була власником 47/100 часток того ж домоволодіння, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 18 листопада 1998 року.

За усталеним попередніми власниками порядком ОСОБА_3 користується будинком, житловою площею 41,2 кв. м, означеним літерою Б, а ОСОБА_2 - будинком, житловою площею 32 кв. м, означеним літерою А.

Ще при житті колишніх власників 47/100 часток указаного домоволодіння, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (батьків позивачки), ОСОБА_3 у період 1980 - 1992 роках провів поліпшення своєї частини домоволодіння, переобладнавши сараї у літню кухню і гараж та змінивши розміри сіней, що підтверджено матеріалами інвентарної справи № 5946.

Доказів того, що колишні співвласники спірного домоволодіння проти зазначених поліпшень заперечували, позивачка суду не надала, що виключає необхідність її згоди, як нового власника з 1998 року, на проведення зазначених перебудов і добудов.

22 вересня і 14 грудня 2010 року ОСОБА_5 і ОСОБА_2 письмово замовили у Миколаївському МБТІ поточну інвентаризацію, копії технічних паспортів і перевірку для зміни часток у праві власності (матеріали інвентарної справи № 5946).

В результаті проведення вказаних робіт працівники МБТІ встановили, що тепер спірне домоволодіння складається із тих же житлових будинків (А і Б), трьох сараїв (В, Г, З), котельної - Д, гаража (Е), літньої кухні і тамбура до неї (И та и), вбиралень (Р і О), огорожі №№ 1-5 та замощення І.

Затим, 14 грудня 2010 року, були складені: акт обстежень і зведений акт вартості зазначених будинків, з яких вбачається, що у користуванні позивачки знаходяться: житловий будинок А-1, сараї Г і В, вбиральня О, хвіртка №5 і огорожа №№ 3,2; а відповідач користується житловим будинком Б-1, літньою кухнею И, и, котельнею Д, сараєм З, гаражем Е, вбиральнею Р, хвірткою №4 і огорожею № 1.

Оскільки відповідач користується значно більшою частиною спірного домоволодіння, то ОСОБА_5 і ОСОБА_2 у зазначеному акті обстеження письмово погодились на перерахунок їхніх часток у праві власності на це домоволодіння.

Доказів, які б спростовували вказане погодження, позивачка суду не надала. Не довела вона і того, що спірні поліпшення не відповідають установленим правилам і нормам, чи порушують її права.

В зв'язку з чим Миколаївське МБТІ склало висновок про зміну ідеальних часток у праві власності на спірне домоволодіння: ОСОБА_2 - з 47/100 на 38/100, а ОСОБА_5 - з 53/100 на 62/100, і передало зазначені документи Миколаївському міськвиконкому, який своїм рішенням від 26 січня 2011 року встановив нові ідеальні частки співвласників спірного домоволодіння: ОСОБА_2 - 38/100, а ОСОБА_5 - 62/100.

Указані дії Миколаївського МБТІ та Миколаївського міськвиконкому відповідають Тимчасовому положенню про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року, та Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом міністерства з питань житлово-комунального майна України від 18 червня 2007 року, а тому підстави для визнання їх неправомірними відсутні.

4 лютого 2011 року, на підставі вказаного рішення Миколаївського міськвиконкому співвласники спірного домоволодіння отримали свідоцтва про право власності на нерухоме майно: ОСОБА_2 - на 38/100 часток, а ОСОБА_5 - на 62/100.

На підставі письмових заяв про реєстрацію прав власності на зазначене нерухоме майно, поданих: ОСОБА_2 - 16 грудня 2010 року і 15 лютого 2011 року, а ОСОБА_5 - 9 лютого і 24 травня 2011 року, та наданих ними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, Миколаївське МБТІ провело державну реєстрацію зазначеного права власності: ОСОБА_5 - 24 лютого 2011 року, а ОСОБА_2 - 3 березня 2011 року.

Викладене спростовує доводи позивачки про те, що вона не давала згоди на зміну часток у праві власності на спірне домоволодіння і не знала про таку зміну.

Безпідставними виявились і доводи позивачки про порушення її прав землекористувача земельної ділянки, площею 446 кв. м, на якій розміщено спірне домоволодіння.

Так, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2013 року, ухваленим за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2013 року, яке в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиціальне значення при розгляді даної справи, суд визначив порядок користування зазначеною земельною ділянкою, виходячи із часток співвласників на час виникнення спільної часткової власності (47/100 і 53/100 часток), тобто не порушивши права позивачки.

Правильно встановивши зазначені обставини справи та вірно застосувавши до них указані норми права, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки зазначених доказів і необхідності збирання нових доказів, висновки місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: