Рішення № 33005825, 14.08.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/3586/13-ц Провадження № 22-ц/795/1764/2013 Головуючий у I інстанції - Лямзіна Н. Ю. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Євстафіїва О.К., Шитченко Н.В.,

при секретарі - Зіньковець О.О., Халимон Т.Ю.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника Головного управління юстиції в Чернігівській області Мишка О.В., відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, прокурора Сидоренко Ю.К., представників органу опіки та піклування Деснянської районної у місті Чернігові ради Шуригіної О.М., Ляшенка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та прокурора м. Чернігова в інтересах малолітнього ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 червня 2013 року та на додаткове рішення цього ж суду від 02 липня 2013 року по справі за позовом Головного управління юстиції в Чернігівській області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення неповнолітньої дитини до США,

В С Т А Н О В И В :

10.04.2013 року з позовною заявою до Деснянського районного суду м. Чернігова звернулося Головне Управління юстиції в Чернігівській області в інтересах громадянина США ОСОБА_1 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 до США.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що 24.07.2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб за адресою: ЮС Банк Плаза, Міннеаполіс, округ Хенненпін, Мінесота, США.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Кі Уест. штат Флорида (США), як зазначено в позові, у позивача та відповідача народився син - ОСОБА_8. Подружжя разом з дитиною постійно проживало в будинку ОСОБА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З 31.05.2011 року сім»я разом подорожувала по Європі та Україні. 13.07.2011 року позивач повернувся до США, а 16.08.2011 року до США мали повернутись і відповідачка з малолітнім сином, однак з повідомлення відповідачки з»ясувалось, що вона і дитина залишаються в Україні. Таким чином, з 28.06.2011 року відповідачка з дитиною проживають в Україні. Між сторонами не досягнуто компромісу щодо повернення відповідачки з дитиною до США. У зв»язку з викладеним позивач вважає, що відповідачка самостійно змінила місце проживання неповнолітньої дитини і визначила місце її проживання в Україні з порушенням прав позивача, оскільки згоди на постійне проживання дитини в Україні позивач не давав.

Позивач зазначає, що відповідачка вчиняє незаконне утримування неповнолітнього сина ОСОБА_8 на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція 1980 року), до якої Україна приєдналася Законом України від 11.01.2006 року №3303-IV.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.06.2013 року позовні вимоги задоволено: визнано незаконним утримування неповнолітнього ОСОБА_8 - ОСОБА_3, повернуто неповнолітнього ОСОБА_8 до Сполучених Штатів Америки за адресою: АДРЕСА_1, у супроводі батька ОСОБА_1 та матері ОСОБА_3, витрати, пов'язані з поверненням дитини до Сполучених Штатів Америки, покладено на позивача ОСОБА_1, рішення допущено до негайного виконання (але не більше ніж протягом двох місяців) з дня набрання ним чинності.

Додатковим рішенням місцевого суду від 02.07.2013 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.06.2013 року доповнено вказівкою такого змісту: «Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов'язати - ОСОБА_3, передати неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1 В решті вимог відмовлено.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та прокурор м. Чернігова в інтересах малолітнього ОСОБА_8 просять скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.06.2013 року, та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог, а також просять скасувати додаткове рішення цього ж суду від 02.07.2013 року, та відмовити в задоволенні заяви Головного Управління юстиції в Чернігівській області про ухвалення додаткового рішення.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 зводяться до того, що рішення суду від 19.06.2013 року є незаконним, необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Так, судом першої інстанції було допущено неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, що також є підставами для скасування зазначеного рішення суду та ухвалення нового рішення.

В апеляційній скарзі про скасування додаткового рішення ОСОБА_3 посилається на те, що оскаржуване додаткове рішення суду від 02.07.2013 року є незаконним, необґрунтованим та безпідставним, оскільки підстава з якої Головне Управління юстиції в Чернігівській області вимагає винесення додаткового рішення не передбачена положеннями ст. 220 ЦПК України.

Доводи скарги прокурора м. Чернігова в інтересах малолітнього ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.06.2013 року зводяться до того, що судове рішення є таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, суд не дослідив в повному обсязі всі обставини справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення про незаконне повернення дитини до США. Суд своїм рішенням змушує повністю змінювати звичне усталене місце проживання, оточення, в якому ОСОБА_8 повністю прижився, на місце проживання в іноземній країні, де він перебував не більше одного року. Крім того, жодним чином відповідачка не перешкоджає позивачу спілкуватися з дитиною, відвідувати її, приїжджати, матеріально допомагати та проявляти батьківську турботу і піклування про дитину.

Прокурор м. Чернігова в інтересах малолітнього ОСОБА_8 просить також скасувати додаткове рішення від 02.07.2013 року та відмовити в задоволенні заяви Головного Управління юстиції в Чернігівській області про ухвалення додаткового рішення на підставі того, що оскаржуване додаткове рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, зобов»язання відповідачки передати дитину в США за конкретною адресою, вказаною в додатковому рішенні, позбавляє її права спілкування з дитиною. Зазначає, що Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року передбачає повернення дитини в країну її постійного проживання, але не передачу її будь-якій особі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідача порушені положення ст. 3 Конвенції 1980 року у формі незаконного утримування малолітнього сина ОСОБА_8 на території України та неповернення сина до США більше строку тимчасового перебування, на яке дав згоду позивач. Крім того, суд виходив з того, що норми ст. 2 Конвеції 1980 року зобов»язують державу Україну вжити усіх належних заходів для забезпечення негайного повернення дитини, для здійснення позивачем ефективно його прав.

Однак погодитись з таким висновком суду не можна, виходячи з наступного.

Так, відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації. Тобто, при вирішенні питання про місце проживання дитини, як вбачається з Декларації, перевага надається матері.

Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Європейський Суд з прав людини в контексті ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, поміж іншого, що головним критерієм при вирішенні справ є інтереси дитини, які повинні превалювати над інтересами батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з правилами ст. 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування та у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

Судом встановлено, що 24.07.2009 року в ЮС Банк Плаза, Міннеаполіс, скруг Хеннепін, Міннесота було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 26, 207 том 1).

Відповідно до свідоцтва про народження, ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Едіна, округ Хеннепін, штат Міннесота народився ОСОБА_8, де батьками дитини зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 25, 209 том 1).

З моменту народження дитини і до 31.05.2011 року сторони разом з малолітньою дитиною ОСОБА_8 проживали в США.

Після цієї дати сторони за взаємною згодою вивезли в травні 2011 року сина з США до Європи та в подальшому прибули до України.

Ухвалюючи судові рішення, місцевий суд, прийшов до висновку, що предметом та підставою позову є незаконне утримування неповнолітньої дитини відповідачкою на території України поза згодою її колишнього чоловіка та батька дитини - громадянина США.

Встановлення, чи було переміщення та утримування дитини незаконним, тобто з порушенням прав піклування заявника, має відбуватися виключно в розумінні ст. 3 і 5 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

Відповідно до пп. 1, 2 ст. 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено ст. 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Посилаючись на норми Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 року, позивач просив суд визнати незаконним утримання на території України неповнолітнього сина ОСОБА_8, а також повернути дитину до США, а якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов'язати відповідачку передати їх сина батьку та допустити негайне виконання рішення в частині повернення дитини до США.

Незважаючи на те, що з моменту вивезення дитини до дати звернення позивача до суду минуло більше року, суд залишив поза увагою, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 2, а не пункт 1 ст. 12 Конвенції, суд не визначив підстави для задоволення позовних вимог, при цьому позовні вимоги позивача, як це визначено нормами ЦПК України не змінювались та не уточнювались.

Підставами для відмови у поверненні дитини можуть бути обставини зазначені в ч. 2 ст. 12 та ст. ст. 13, 20 Конвенції.

Як в суді першої інстанції, так і апеляційної інстанції позивачем в порушенням зазначених норм не було доведено, що піклування про дитину, яке здійснювалось за місцем її проживання в США, було достатнім для її нормального розвитку і не було їй на шкоду.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доцільність повернення дитини, яка прижилась у своєму новому середовищі, оскільки дитина проживає на території України з початку червня 2011 року, судова процедура розпочата в цій справі 10.04.2013 року, тобто через 1 рік 10 місяців, від початку проживання дитини в Україні, а на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції дитина прожила в Україні понад два роки.

Матеріали справи містять у собі належні та допустимі докази, які залишились поза увагою суду першої інстанції, які беззаперечно свідчать про те, що дитина вже повністю прижилась у своєму новому середовищі. Зазначені обставини підтверджуються актами обстеження матеріально - побутового стану сім'ї відповідача від 12.02.2013 року та від 04.06.2013 року (а.с. 228 та 246 т. 1), якими підтверджено, що всі умови для проживання та утримання дитини за місцем проживання матері є.

До матеріалів справи приєднано довідку від 20.09.2012 року № 01/20-09, відповідно до якої ОСОБА_8 займається в Центрі танцю та фітнесу «Вікторія -Денс» з 02.08.2012 року (а.с. 216 т. 1), довідку від 29.05.2013 року № 15 Чернігівського дошкільного навчального закладу № 72, який дитина відвідує з 27.11.2012 року (а.с. 224 т.1), довідку від 04.06.2013 року, відповідно до якої ОСОБА_8 відвідує спортивно-оздоровчі заняття на основі східного єдиноборства з 29.09.2012 року (а.с. 225 т.1 ), довідку від 06.06.2013 року № 01-10/598 дитячої поліклініки № 2 щодо перебування дитини під наглядом дільничого лікаря-педіатра, довідку від 07.06.2013 року № 16-а/605 щодо проведення дитині щеплень відповідно до віку (а.с. 248 т. 1), довідку № 71 від 19.03.2013 року, відповідно до якої ОСОБА_8 набув громадянства України (а.с. 229 т. 1), довідку від 13.06.2013 року про реєстрацію місця проживання ОСОБА_8, за адресою: АДРЕСА_2, з 20.11.2012 року (а.с. 13 т. 2).

Залишилось поза увагою суду першої інстанції і лист від 29.05.2013 року (а.с. 197 т.1), який містить дані, що 09.08.2011 року ОСОБА_1 з м. Міннеаполіс, штат Міннесота, США, надіслав скориставшись послугами місцевого відділення Корпорації МІСТ чотири посилки для ОСОБА_3 на адресу: Україна, АДРЕСА_3, які одержані особисто 29.09.2011 року, а за викладених обставин доводи позивача, викладені в позовній заяві, що відповідачка мала намір повернутись до США разом з малолітнім сином , не заслуговують на увагу суду.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо сприяння всебічному і повному з»ясуванню обставин справи, та на виконання вимог ст. 45 ЦПК України судом апеляційної інстанції зобов»язано орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради провести обстеженння та надати дані щодо умов проживання та розвитку, психологічної адаптації малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, в Україні з залученням відповідних спеціалістів, а саме психологів Чернігівського міського Центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді, Служби у справах дітей Деснянської районної ради в м. Чернігові, Чернігівського дошкільного навчального закладу № 72 Чернігівської міської ради.

Виходячи з наданих даних довідки від 13.08.2013 року № 882 Чернігівського міського центру соціальних служб для сім»ї, дітей та молоді дитина чітко заявила, що хоче жити з мамою тут і переїжджати нікуди не бажає. На погляд психолога, дитина досить добре адаптована в Україні і її переїзд до іншого місця проживання наразі є недоцільним, з метою уникнення травмуванняи психіки малолітнього, враховуючи сильну прив»язаність його до матері (а.с. 235 т. 2).

З довідки від 14.08.2013 року № 02-02/1181 щодо умов проживання та розвитку, психологічної адаптації малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, в Україні вбачається, що служба у справах дітей Деснянської районної у місті Чернігові ради вважає, що ОСОБА_8, пристосований до умов проживання та навчання в Україні, а саме в м. Чернігові (а.с. 236 т. 2).

З характеристики Чернігівського дошкільного навчального закладу № 72, складеної завідуючою Йовжик Н.В. та практичного психолога Сетун Н.Ф., вбачається, що ОСОБА_8 відвідує дошкільний навчальний заклад з 27.11.2012 року, що даний заклад він відвідує із задоволенням, легко та швидко встановлює контакт з дорослими та дитячим колективом, у спілкуванні щирий та ініціативний, любить рухливі ігри, але надає перевагу іграм конструктивно-будівельного характеру, що дитина проживає разом з відповідачкою, відносини між ними теплі та доброзичливі, що мати достатньо приділяє уваги навчанню та вихованню сина і що ОСОБА_8 пристосований до умов проживання та навчання в Україні (а.с. 237 т. 2).

Таким чином, судова колегія вважає доведеним той факт, що з моменту прибуття до України 31.06.2011 року і по даний час дитина повністю прижилася у своєму новому середовищі. Крім того дитина тісно пов"язана з Україною, оскільки, крім матері, тут також проживають її родичі, які безпосередньо проживають з дитиною та турбуються про неї (а.с. 230, 246).

Не спростовує зазначений факт і висновок, наданий позивачем щодо вікових та психологічних особливостей дитини 4 років при переїзді до іншої країни, оскільки і цим висновком також підтверджено, що дитина вже адаптувалась в Україні (а.с. 222-223 т. 2).

Отже, з огляду на наявність таких доказів, захист психологічного і фізичного злоров"я дитини, як це зазначено Європейським Судом з прав людини у Рішеннні "Гоффман проти Німеччини"(2001)набуває особливої уваги.

За змістом ст. ст. 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов"язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Згідно із ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч наведеним правовим нормам, батько дитини не надав суду доказів про те, що мати не створила для їхньої дитини належних умов проживання і розвитку, а лише виконувала свої обов'язки.

Не надані позивачем і докази про те, що піклування про дитину на території України здійснюється з порушеннями принципів Декларації прав дитини та Закону України "Про охорону дитинства".

Оскільки, ст. 13 Конвенції містить вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного проживання, зокрема, якщо у ході розгляду справи виявить, що: a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

На переконання колегії задоволення позову та виконання рішення суду першої інстанції про повернення дитини до США поставить під загрозу заподіяння їй значної психічної шкоди, утворить нестерпиму для дитини обстановку, оскільки дитина від свого народження перебувала разом з матір»ю- відповідачкою ОСОБА_3, яка на протязі майже 4 років належним чином виконувала свої материнські обов»язки, внаслідок чого між нею та дитиною утворився психологічний зв»язок, розірвання якого завдасть психічної шкоди дитині.

Судова колегія відмічає, що приїзд до України матері з дитиною відбувався за згодою батька дитини - позивача по справі ОСОБА_1, який під час повернення до США ініціював процедуру розірвання шлюбу в 2012 році за відсутності ОСОБА_3 в країні, за таких обставин унеможливлюється супровід нею дитини, а також і її перебування разом з дитиною за адресою, куди суд першої інстанції повернув дитину. Повернення ж дитини до іншої держави без матері не буде відповідати її інтересам.

Матеріали справи не містять даних, а саме актів обстеження житлово - побутових умов проживання дитини в США компетентними органами, відсутні також дані можливості проживання дитини в США за адресою: АДРЕСА_1. До того ж, як повідомив позивач, в суді апеляційної інстанції, адреса є лише місцем реєстрації, а не місцем проживання дитини, крім того в суді апеляційної інстанції позивач визнав твердження відповідачки про те, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 продано та не належить позивачу, а тому в силу ст. 61 ЦПК України зазначена обставина не підлягає доказуванню.

Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції в своєму рішенні навіть не встановив фактичне місце проживання батька дитини в США, який і під час розгляду справи в апеляційній інстанції перебував в Україні та не повідомив суду в порушення ст. 77 ЦПК України адреси свого фактичного проживання або перебування.

Позивач не надав належних доказів про умови його проживання та наявність доходів.

Пояснення позивача, що дитині краще проживати в США з батьком є необґрунтованими, оскільки спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Крім того, залишились поза увагою суду першої інстанції і положення Принципів 6 Декларації прав дитини, відповідно до якої малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір»ю. Таких обставин під час розгляду справи судом не встановлено.

Відповідно до преамбули Конвенції, держави, що її підписали, твердо переконані в тому, що перш за все саме інтереси дітей є найважливішим у справі турботи про них, а їх повернення має здійснюватись неодмінно з метою надання дітям захисту у міжнародному масштабі від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримання. Також не оцінивши позитивний результат участі матері у долі дитини, якщо її залишити проживати в Україні, суд першої інстанції постановив необґрунтоване рішення, яке суперечить нормам вищезазначеної Конвенції, Декларації прав дитини та Закону України "Про охорону дитинства".

Ст. 16 Конвенції заперечує можливість суду розглядати по суті питання про піклування доти, поки не буде вирішено питання про повернення дитини. Тому зазначення конкретної адреси в рішенні суду, за якою має бути повернута дитина, яке одночасно є її місцем реєстрації, і як встановлено в суду апеляційної інстанції до того ж не є постійним місцем проживання дитини, є не обґрунтованим.

Апеляційний суд також враховує, що, позивач не позбавлений права на спілкування з сином і законодавство України сприяє цьому.

Відповідно до ст. 16 ЗУ "Про охорону дитинства" дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для розв'язання возз'єднання сім'ї мають право на вільний в'їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом.

Вирішуючи питання про законність рішення суду першої інстанції, жодним чином не вирішуючи при цьому питання подальшого місця проживання дитини, судова колегія приходить до переконання, що задоволення позову районним судом вчинено всупереч інтересам малолітньої дитини, що є не припустимим.

Позивачем не доведено наявність порушених прав, і за викладених обставин, за відсутності доказів порушення прав позивача, висновок суду першої інстанції про задоволення позову не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону.

Тож, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг, скасування рішення та додаткового рішення цього ж суду першої інстанції з постановленням нового рішення, яким в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 4. ч. 1 ст. 309, 314, 316-317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та прокурора м. Чернігова в інтересах малолітнього ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 червня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 02 липня 2013 року скасувати.

В задоволенні позову Головного управління юстиції в Чернігівській області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення неповнолітньої дитини до США відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: