Ухвала суду № 33005740, 29.07.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/1623/13-ц Провадження № 22-ц/795/1776/2013 Головуючий у I інстанції -Кобилецький І. Ф. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Шитченко Н.В., Шарапової О.Л.

при секретарі - Зіньковець О.О.,

за участю ПАТ КБ „ПриватБанк" Рожка С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку житлового будинку,

В С Т А Н О В И В :

Оскаржуваним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено і визнано за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1, і який знаходиться в іпотеці публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк", і на який звернуто стягнення згідно рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 31 січня 2012 року.

В апеляційній ПАТ КБ „ПриватБанк" просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд помилково дійшов висновку, що прийняте ним судове рішення, яким визнано за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку не порушує права та інтереси інших осіб, оскільки ним порушено права ПАТ КБ „ПриватБанк". Апелянт вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 60, ст. 65, статей 70, 71 СК України та згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, разом з тим ПАТ КБ „ПриватБанк" не надавав згоди на поділ іпотечного майна, а саме будинку АДРЕСА_1. Крім того, на вказаний будинок, як на предмет іпотеки, рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 31.01.2012 року вже було звернуто стягнення шляхом його продажу і вказане рішення набрало законної сили. Апелянт вважає, що судом не застосовано правові приписи ч. 1 ст. 23 ЗУ „Про іпотеку, ст. 520 ЦК України, ст. 1 ЗУ „Про заставу" з врахуванням умов договору іпотеки та не звернуто уваги, що при отриманні відповідачем коштів за кредитним договором, позивач надала згоду на передачу майна в іпотеку та те, що ПАТ КБ „ПриватБанк", як кредитор у зобов'язанні, заперечував проти розподілу майна.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ КБ „ПриватБанк" Рожка С.М., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.06.2008 року відповідач ОСОБА_3 придбав у власність житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 що підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку ( а.с.9 ).

Копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно підтверджується, що вищезазначений житловий будинок зареєстрований на праві приватної власності в цілому за відповідачем ОСОБА_3 ( а.с. 11 ).

Відповідно до іпотечного договору від 05.06.2008 року, в цілях забезпечення виконання зобов'язаннь за кредитним договором ОСОБА_3 передав ПАТ КБ „ПриватБанк" в іпотеку житловий належний йому житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 ( а.с. 5-7 ).

Копією свідоцтва про укладення шлюбу підтверджується, що з 25 лютого 1989 року сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі ( а.с.14 ).

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 31 січня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CNNNGK0000000006 від 05.05.2008 року в розмірі 57 261,06 доларів США, звернуто стягнення на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ „Приватбанк" з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу з встановленням початкової ціни продажу в розмірі 249 878 грн. Цим же рішенням суду виселено ОСОБА_3 з житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с.10).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд посилався на ч. 1, 2 ст. 60, ч. 3 ст. 61, ч.1 ст. 70 Сімейного кодексу України, ч.1 ст. 69, ч.3 ст. 368 ЦК України та зазначив, що положення договору іпотеки про те, що іпотекодавець на має права розпоряджатися житловим будинком без згоди іпотекодержателя до закінчення дії іпотеки не означає, що в судовому порядку не можна поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а визнання права на майно подружжя не є розпорядження ним.

З даними висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, так як судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЗУ "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Пунктом 20.7 іпотечного договору визначено, що іпотекодавець не може здійснювати його відчуження або інше розпорядження предметом іпотеки без письмової згоди Іпотекодержателя.

З огляду на положення ЗУ "Про іпотеку", доводи апеляційної скарги про неможливість поділу будинку та визнання права власності на 1/2 частину будинку за дружиною, оскільки він набутий за кредитні кошти та перебуває в іпотеці, і тільки за згодою банку може відчужуватися, є необґрунтованими.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що в судовому порядку можна поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним.

Доводи апеляційної скарги, що ПАТ КБ «Приватбанк» не надавав згоди на поділ іпотечного майна та переоформлення кредитного договору на ОСОБА_2, не заслуговують на увагу, оскільки виходячи з положень ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом, майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини. Також ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Положення ст. 65 СК України передбачають, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21.12. 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Таким чином, у результаті придбання подружжям будинку в кредит боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.

Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду І інстанції перевірено в межах доводів апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, а тому скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: