Постанова № 330045, 21.12.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.06 р. Справа № 34/196а

м. Донецьк, вул. Артема, 157 к. 223

Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Вознєвій Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою Відкритого акціонерного товариства “Макіївський металургійний

комбінат”, м. Макіївка

до відповідача: Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство «Макіївський металургійний комбінат», звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у м.Макіївці, про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень: №00026330/0 від 23.05.2005року, №0000242330/0 від 23.05.2005року, №0000091730/0 від 23.05.2005року , №0000282330/0 від 23.05.2005року, №0000272330/0 від 23.05.2005р., прийнятих ДПІ у м. Макіївка Донецької області.

Заявою від 20.07.2005р. № 0109/577 та заявою, що надійшла до суду 09.08.2005р., позивач змінив предмет позову та просить суд визнати недійсними податкові повідомлення – рішення: №0000081730/0 від 23.05.2005року, №0000292330/0 від 23.05.2005року, №0000262330/0 від 23.05.2005року, №0000242330/0 від 23.05.2005року, №0000091730/0 від 23.05.2005року, №0000282330/0 від 23.05.2005року, №0000272330/0 від 23.05.2005року.

Рішенням господарського суду Донецької області від 9.08.2005р. по справі у задоволенні позовних вимог було відмовлено, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.09.2006р. рішення господарського суду Донецької області від 9.08.2005р. по справі було залишено без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 02.11.2006р. рішення господарського суду Донецької області від 9.08.2006р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 20.09.2006р. по справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Ухвалою по справі від 06.12.2006р. відкрито провадження по адміністративній справі № 34/196а та провадження по справі відбувалось за правилами Кодексу адміністративного судочинства України

Ухвалою по справі від 14.12.2006р. первинного відповідача - Державну податкову інспекцію в м. Макіївка, замінено належним відповідачем – Макіївською об'єднаною державною податкової інспекцією.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що протягом дії мораторію, який введений з 19.11.2001року ухвалою господарського суду Донецької області, штрафні санкції не застосовуються. В обґрунтування цього позивач посилається на лист ДПА України №10721/6/19-2116 від 29.12.2003 року як на податкове роз’яснення, яким він керувався у своїй діяльності. Позивач зазначає, що відповідно до підпункту “д” п.п.4.4.2 п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000року №2181 “ Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення.

Позивач також вважає, що акт перевірки підписаний не всіма особами, що є порушенням “Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами” і тому не може бути підставою для винесення відповідачем повідомлень – рішень.

Відповідачем надані пояснення по справі, відповідно до яких він зазначив, що проти позову заперечує та такими його запереченнями слід вважати викладене у відзиві №9581/10/10-013 від 15.07.2005р.

Відповідач у відзиві №9581/10/10-013 від 15.07.2005р. проти позовних вимог заперечує за тих підстав, що позивач оспорює податкові повідомлення – рішення, які ним не приймалися, тобто стосовно цих повідомлень - рішень відсутній предмет спору.

Щодо застосування мораторію, то відповідач вважає, що штрафні санкції застосовані після введення мораторію за неподання (несвоєчасне подання) обов’язкової звітності (п.п.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону №2181) та визначенням податкового зобов’язання додатково до штрафу встановленого п.п.17.1.1 (п.17.1.2 п.17.1 ст.17 Закону №2181). На думку відповідача вимоги п.4 ст.12 Закону України від 14.05.1992р. №2343 „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” на спірні повідомлення – рішення не розповсюджуються.

Крім того, відповідач зазначає, що декілька осіб не підписали акт перевірки за тих підстав, що Лисенко С.А. на момент підписання акту знаходилася у щорічній відпустці, однак вона підготувала довідку від 30.03.2005року №322/23-0 про результати документальної перевірки обчислення та внесення до бюджету плати за землю, яку підписали керуючий санацією Ландарія П.А. та головний бухгалтер Шатова О.В. Оперуповноважені Михайлов Д.А., Дедов А.В., Виноградов Є.Г. участі у перевірці не приймали.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та додатково надані документи, суд встановив:

Позивач є юридичною особою, код ЄДРПОУ 00191170, знаходиться на податковому обліку у відповідача.

Відповідачем здійснено планову комплексну документальну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003 року по 30.09.2004 року, за результатами якої був складений акт перевірки від 18.05.2005 року №126/23-2/00191170 (надалі – акт перевірки).

У акті відображені порушення позивачем: п.п.3.1.1, п.3.1 ст. 3, п.п.7.2.1, п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”; ст.ст.8, 11 Декрету Міністрів “Про прибутковий податок з громадян”; п.2.10 ст. 2 Положення “Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, яке затверджене постановою правління НБУ №72 від 19.02.2001 р.; ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті в Україні”; п.2.2, п.2.8 “Порядку реєстрації, опломбування та використання реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги)” від 01.12.2000року №614, ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” у редакції Закону №1776 від 01.06.2000 року ; ст.3 Закону України “Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних і механізмів” №986 від 01.08.1999року; п.6.2 Інструкції “Про порядок обчислення та стягнення збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту”, затверджену наказом від 01.10.1999року №231/539/118/219; п.21, п.26, п.30, п.33, п.35, п.36, п.51 ст.9 Закону України №1775 від 01.06.2000року “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”; п.2.3 Положення про готельний збір, затвердженого рішенням Макіївської Міськради від 23.01.03р. №10/4.

На підставі висновків акту перевірки про порушення позивачем законодавства відповідачем були прийняті податкові повідомлення – рішення, які є предметом спору:

№0000242330/0 від 23.05.2005р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 79271,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 39635,50 грн.;

№0000081730/0 від 23.05.2005р. про визначення податкового зобов’язання з прибуткового податку у розмірі 3549,48 грн. та штрафної санкції 7098,96 грн.;

№0000292330/0 від 23.05.2005р. про визначення податкового зобов’язання із штрафної санкції за порушення законодавства по патентуванню, за порушення регулювання обігу готівки та про застосування РРО у сфері торгівлі у розмірі 33445,00 грн.;

№0000262330/0 від 23.05.2005р. про визначення податкового зобов’язання із збору за спеціальне користування водними ресурсами у розмірі 78139,92 грн. та штрафної санкції у розмірі 39069,96 грн.;

№0000091730/0 від 23.05.2005р. про визначення податкового зобов’язання з податку із власників транспортних засобів у розмірі 1017,60 грн. та штрафної санкції у розмірі 508,80 грн.;

№0000282330/0 від 23.05.2005р. про визначення податкового зобов’язання з пені по ЗЕД у розмірі 743,63 грн.;

№0000272330/0 від 23.05.2005р. про визначення податкового зобов’язання за іншими надходженням (з готельного збору) на суму 30,52 грн. та штрафної санкції у розмірі 170 грн.

Позивач стверджує про неправомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки є неправомірним застосування штрафних санкцій під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство позивача, який введений з 19.11.2001 р. ухвалою господарського суду Донецької області.

Суд вважає такі твердження позивача необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства з огляду на наступне.

Визначення терміну “мораторій на задоволення вимог кредиторів” надане статтею 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (надалі – Закон про банкрутство), а саме, це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до п. 4 статті 12 Закону про банкрутство, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Отже протягом дії мораторію не застосовуються санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань зі сплати податків та зборів.

З приписів Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” вбачається, що відповідальність платників податків за порушення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлена підпунктом 17.1.7 статті 17 цього Закону. У ньому зазначено, що у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у встановлених цим підпунктом розмірах.

Як вбачається зі спірних податкових повідомлень-рішень вони прийняті відповідно до абз. “б” п.п. 4.2.2 ст.4, п.п. 17.1.1, 17.1.2, 17.1.3, 17.1.9 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а також Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у редакції Закону №1776 від 01.06.2000 р., Положення “Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”.

Перелічені акти законодавства передбачають визначення податкових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил оподаткування (завищення або заниження податкових зобов’язань), порушення норм з регулювання обігу готівки. Тобто вони не стосуються саме виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням №0000282330/0 від 23.05.2005р. у вигляді пені відповідно до ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, то суд з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ст.12 Закону про банкрутство, протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Грошові зобов’язання у розумінні цього Закону (ст.1) - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Як вбачається з акту перевірки, пеня нарахована позивачу відповідно до ст. 4 Закону “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” за порушення нерезидентами 90-денного строку надання послуг (порушення ст. 2 Закону). Тобто пеня нараховується не на грошові зобов’язання (борг позивача ), а на борг нерезидента перед позивачем. За таких обставин суд дійшов висновку, що визначена позивачу пеня за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД не є пенею за невиконання грошових зобов’язань у розумінні Закону про банкрутство. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не перешкоджає нарахуванню пені відповідно до ст.1, 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

Згідно преамбули Закону України Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” цей Закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Проте, визначені податкові зобов’язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції за спірними податковими повідомленнями-рішеннями не стосуються питань погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу.

Отже, наявність судових процедур по справі про банкрутство позивача та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не є перешкодою для визначення податкових зобов’язань, застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил оподаткування та інших порушень у сфері господарювання.

Таким чином, твердження позивача щодо незаконного прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень через наявність справи про банкрутство є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на порушення відповідачем “Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”, щодо відсутності у акті перевірки підписів всіх перевіряючих, оскільки приймає до уваги пояснення відповідача щодо відсутності таких осіб на момент підписання акту, а також не приймання ними участі у перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що скасовуючи первісно прийняті по справі рішенням господарського суду Донецької області від 9.08.2005р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.09.2006р. Вищий адміністративний суд України у постанові від 02.11.2006р. зазначив, що підставою такого скасування є те, що суди не розмежували які податкові повідомлення-рішення є податковими зобов’язаннями, а які ні.

Суд касаційної інстанції встановив, що податкове повідомлення-рішення № 0000292330/0 про порушення Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” не є податковим зобов’язанням, а тому і правові наслідки мають бути різними.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Враховуючи наведені приписи процесуального закону, судом досліджені спірні податкові повідомлення-рішення з підстав визначення ними саме податкових зобов’язань та з’ясовано, що всіма спірними податковими повідомленнями-рішеннями визначено саме податкові зобов’язання позивача.

Проте, таке не узгоджується з вимогами законодавства, оскільки, як зазначалось, податкове повідомлення-рішення № 0000292330/0 про порушення Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” не може бути визначено як податкове зобов’язання, оскільки передбачені наведеним законом санкції не віднесені законодавством до податків або зборів.

Крім того, таке ж стосується і податкового повідомлення-рішення №0000282330/0 від 23.05.2005 р., яким нараховано пеню за порушення законодавства у сфері ЗЕД.

З огляду на викладене, наведені податкові повідомлення-рішення повинні бути визнані недійсними, в частині визначення сум застосованих ними штрафних санкцій податковим зобов’язанням.

У іншій частині суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання спірних повідомлень-рішень недійсними, тому у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, Законом України “Про систему оподаткування”, Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті в Україні”, ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Макіївський металургійний комбінат” до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000081730/0 від 23.05.2005року, №0000292330/0 від 23.05.2005року, №0000262330/0 від 23.05.2005року, №0000242330/0 від 23.05.2005року, №0000091730/0 від 23.05.2005року, №0000282330/0 від 23.05.2005року, №0000272330/0 від 23.05.2005року – задовольнити частково.

Визнати частково недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Макіївка №0000292330/0 від 23.05.2005 р. та №0000282330/0 від 23.05.2005 р. в частині визначення сум застосованих ними штрафних санкцій податковим зобов’язанням.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Гончаров С.А.