Постанова № 33003056, 12.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа№ 910/847/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Зубець Л.П.

Корсакової Г.В.

за участю секретаря судового засідання Шалівського В.О.

за участю представників

від позивача: не з'явилися

від відповідача: Ніколаєв О.С. - дов. від 25.04.2013 року б/н

розглянувши апеляційну скаргу Фірми „Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду м. Києва від 18.04.2013 року

у справі № 910/847/13 (суддя Жагорнікова Т.О.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг" (м. Київ)

до Фірма „Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю (м. Київ)

про стягнення 276 463 грн. 61 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг" з позовом до Фірми „Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 264 851 грн. 54 коп., неустойки в розмірі 9 676 грн. 71 коп., 3% річних - 1 935 грн. 36 коп., усього - 276 463 грн. 61 коп.

Рішенням від 18.04.2013 року господарський суд м. Києва позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з Фірми „Т.М.М." - ТОВ на користь ТОВ „Ласка Лізинг" заборгованість у розмірі 264 851 грн. 54 коп., пеню у розмірі 9 650 грн. 26 коп., 3% річних у розмірі 1 930 грн. 04 коп. та судовий збір у розмірі 5 528 грн. 63 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду Фірма „Т.М.М." - ТОВ звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 18.04.2013 року по справі № 910/847/13 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2013 року апеляційна скарга відповідача була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 910/847/13 у судовому засіданні за участю представників сторін.

В судове засідання 12.08.2013 року повноважні представники позивача не з'явилися та про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Після обговорення судова колегія дійшла висновку, що неявка повноважних представників позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті. Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги. В попередньому судовому представник позивача проти вимог апеляційної с карги заперечував.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. ст. 1, 2 Закону України „Про фінансовий лізинг" та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 25.04.2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг" (лізингодавець) та Фірма „Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) уклали договір фінансового лізингу № 805/04/2007, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язувався придбати в свою власність техніку у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця:

тип: спецтехніка

марка, модель: екскаватор-погрузчик 3 CX SM (4 одиниці)

№ шасі: буде встановлений в акті здачі-приймання майна

рік випуску 2007 рік

пробіг на момент придбання: не більше 2 000 км

специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 25.04.2007 року

і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння і користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах дійсного договору.

Сторонами також було узгоджено та підписано із скріпленням печатками додаток № 1 до договору від 25.04.2007 року № 805/04/2007 - графік внесення платежів. Крім того 30.07.2009 року сторонами було укладено додаткову угоду № 805/04/2007/R до договору фінансового лізингу від 25.04.2007 року № 805/04/2007, якою були внесені зміни до графіку внесення платежів, відбулася реструктуризація боргу та зобов'язано відповідача забезпечити підписання договору поруки.

На виконання умов договору від 25.04.2007 року № 805/04/2007 лізингодавець передав лізингоодержувачу предмет лізингу, що підтверджується видатковою накладною від 29.05.2007 року № РН-0000187 та довіреністю серії ЯНЮ від 29.05.2007 року № 464409.

Відповідно до п. 3.1 договору передача від 25.04.2007 року № 805/04/2007 лізингодавцем майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його Лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акта здачі-приймання майна.

Згідно з п. 6.1 договору від 25.04.2007 року № 805/04/2007 сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1 договору.

Пунктом 6.1.1 договору від 25.04.2007 року № 805/04/2007 визначені такі поняття:

- „Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 25.04.2007 року;

- „Курс2" курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів.

Відповідно до п. 6.1.2 договору від 25.04.2007 року № 805/04/2007 поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в „у.о." згідно „Графи 3" додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та „Курсу2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в „у.о.", зазначеної в „Графі 4" додатка № 1 та „Курсу1".

Відповідно до п. 6.5 договору від 25.04.2007 року № 805/04/2007 лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів (п. 6.6 договору).

Відповідно до п. 6.8 договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку додатковою угодою) сума лізингових платежів щомісяця складає 4 209,11 у.о. (з 22.06.2012 року по 21.11.2012 року), сума платежу в погашення суми заборгованості складає 1 011,70 у.о.

Відповідно до графіку за 62 (з 22.06.2012 року по 21.07.2012 року), 63 (з 22.07.2012 року по 21.08.2012 року), 64 (з 22.08.2012 року по 21.09.2012 року), 65 (з 22.09.2012 року по 21.10.2012 року), 66 (з 22.10.2012 року по 21.11.2012 року) періоди відповідач мав сплатити лізингові платежі в розмірі 264 851 грн. 54 коп.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Надані позивачем докази свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо внесення лізингових платежів за 62-66 періоди, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно обґрунтованого розрахунку позивача, складає 264 851 грн. 54 коп.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не було надано суду доказів погашення заборгованості.

Відтак колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 264 851 грн. 54 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно 8.5 договору від 25.04.2007 року № 805/04/2007 у випадку якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не проводить оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингодавець зобов'язується її сплатити.

Таким чином, п. 8.5 договору від 25.04.2007 року № 805/04/2007 сторонами передбачена відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення лізингових платежів у вигляді пені.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, стаття 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з цим, п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 8.5 договору від 25.04.2007 року № 805/04/2007, розмір якої за обґрунтованим розрахунками місцевого господарського суду становить 9 650 грн. 26 коп.

В зв'язку з тим, що відповідач прострочив зобов'язання по сплаті лізингових платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь з відповідача 3% річних в сумі 1 935 грн. 36 коп.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду перевірила розрахунок позову, наданий позивачем, і погоджується з розрахунком 3 % річних, здійсненим місцевим господарським судом, а саме 1 930 грн. 04 коп.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фірми „Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду м. Києва від 18.04.2013 року по справі № 910/847/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 18.04.2013 року по справі № 910/847/13 залишити без змін.

3. Справу № 910/847/13 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано__15.08.2013 р.__

Головуючий суддя Гаврилюк О.М.

Судді Зубець Л.П.

Корсакова Г.В.