Ухвала суду № 33002782, 15.08.2013, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

15 серпня 2013 р. Справа № 909/818/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кавлак І.П., розглянувши матеріали справи

за позовом: Заступника прокурора м. Івано-Франківська

в інтересах держави в особі - виконавчого комітету

Івано-Франківської міської ради

вул. Гаркуші, 9, м. Івано-Франківськ, 76000

вул. Грушевського, 21, м.Івано-Франківськ, 76000

до відповідача:Приватного підприємця ОСОБА_1

АДРЕСА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, вул. Дністровська, 28, м. Івано-Франківськ, 76015

про стягнення 65 541 грн. 59 коп., з яких: 60 662 грн. 11 коп. основного боргу, 121 грн. 32 коп. інфляційних втрат, 3 963 грн. 81 коп. пені, та 794 грн. 35 коп. 3% річних

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 13.08.13 частково задоволено позов заступника прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі - виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області до Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 65 541 грн. 59 коп., з яких: 60 662 грн. 11 коп. основного боргу, 121 грн. 32 коп. інфляційних втрат, 3 963 грн. 81 коп. пені та 794 грн. 35 коп. 3% річних.

При виготовленні рішення в мотивувальній частині допущено описку, а саме: зазначено текст, який не має жодного відношення до рішення по справі № 909/818/13.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Господарського процесуального кодексу України, суддя за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

За таких обставин, в мотивувальній частині рішення слід не брати до уваги наступний текст: «Також, в якості доказу отримання відповідачем продукції, до матеріалів справи додані податкові накладні (а.с. 42-44), які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість, згідно наявних в матеріалах справи накладних.

У відповідності до норми Закону України «Про податок на додану вартість», продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено, що отримання відповідачем продукції відбулося в рамках договору № ПШ/ЛР/11-03 від 14.11.11.

Умови платежів визначені в розділі 6 Договору.»

Керуючись ст. 86, ч. 1 ст. 89 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

виправити допущену описку у мотивувальній частині рішення від 13.08.13.

Викласти мотивувальну частину рішення в наступній редакції:

«Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, представників позивача та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 жовтня 2010 року між позивачем (далі - виконком) та відповідачем (далі - замовник) укладено договір № 145 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

У відповідності до п.1.1 договору, замовник, що здійснює будівництво торгово-офісного центру (№7а, 7в по генплану) на вул. Північний бульвар ім. О. Пушкіна (проектна) - Хотинська, в порядку та на умовах, визначених договором, бере участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Івано-Франківська.

Згідно п. 2.1. договору, відповідач зобов'язався сплатити пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені договором.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що розрахунок розміру пайового внеску здійснюється відповідно до додатку 1 до договору.

Відповідно до п. 3.2 договору сторони погодили, що замовник сплачує пайовий внесок в сумі 70662 грн. 11 коп. єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

24 листопада 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору № 145 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, згідно якої погоджено відстрочку платежу за договором про пайову участь № 145 від 27 жовтня 2010 року у запропонований замовником термін до 01.01.12 у розмірі 70662 грн. 11 коп. Термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати 01.01.12.

28.12.11 відповідачем направлено заяву першому заступнику міського голови - З. Фігелю, в якій зазначено, що Приватним підприємцем ОСОБА_1 в односторонньому порядку внесено зміни до договору № 145 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 27 жовтня 2010 року і термін відстрочення за вказаним договором в сумі 70662 грн.11 коп. продовжено до 01.01.2013 року.

Відповідач в порушення умов договору, додаткової угоди та заяви від 28.12.11, взяті на себе зобов'язання щодо сплати пайового внеску у погоджений термін не виконав.

21.01.13, з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію-вимогу № 2-07/39 про сплату заборгованості в сумі 70662 грн.11 коп.

Згідно довідки № 2-08/385, станом на 26.06.2013 року, відповідачем частково проплачено кошти в сумі 10000 грн.; оплату решта пайового внеску в сумі 60662 грн.11 коп. відповідачем не здійснено.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Оскільки Договір № 145 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 27 жовтня 2010 року скріплений підписами уповноважених на це осіб, затверджений печаткою Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, сторонами погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, дотримання положень такого Договору є обов'язковими як для позивача, так і для відповідача. Вказаний договір, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст. 612 ЦК України визначено, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Приписами ст.33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Відповідачем не подано жодних документальних доказів, які б спростовували доводи позивача щодо належної сплати пайових внесків.

Оскільки, судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо сплати пайового внеску, вимоги позивача про стягнення 60662 грн. 11 коп. боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Факт прострочки сплати пайового внеску за договором № 145 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 27 жовтня 2010 року підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростований.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного Кодексу України).

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ст.546, ст.549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України визначено, що одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, штрафу, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання. Згідно ч.2 ст. 551 ЦК України, п.4 ст.231 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума і її розмір законом не визначений, розмір неустойки встановлюється договором.

Пунктом 5.1. договору сторони обумовили, що при простроченні платежів, визначених пунктом 3.2 Договору, замовник сплачує виконкому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

На підставі вказаного пункту договору за прострочення платежу позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 3 963 грн. 81 коп., 121 грн. 32 коп. інфляційних втрат та 794 грн. 35 коп. 3% річних.

Положеннями статті 625 чинного Цивільного кодексу України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов»язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

Судом перевірено правильність нарахування позивачем пені в сумі 3 963 грн. 81 коп. за період 02.01.13 по 09.06.13, 794 грн. 35 коп. 3% річних за період 02.01.13 по 09.06.13 та 121 грн. 32 коп. інфляційних втрат .

Наявний в матеріалах справи розрахунок пені є арифметично вірним.

Проте, при перевірці нарахування позивачем 3% річних за період 02.01.13 по 09.06.13, судом встановлено, що в розрахунку допущено арифметичну помилку.

Згідно з вірним арифметичним розрахунком, проведеним судом за допомогою калькулятора ІПС «Заканодавство», з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 792 грн. 76 коп.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач помилився в розрахунку щодо нарахування 3% річних, тому в частині стягнення 3% річних в сумі 1 грн. 59 коп. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судом також здійснено розрахунок належних до стягнення з відповідача інфляційних втрат; розрахунок проведено за січень-травень 2013 року, з урахування дефляції в лютому місяці до стягнення належить заявлена позивачем сума - 121 грн. 32 коп.

Зважаючи на те, що факт прострочки виконання грошового зобов»язання за договором № 145 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 27 жовтня 2010 року, додаткової угоди до нього від 24 листопада 2010 року підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростований, з урахуванням положень укладеного сторонами Договору та додаткової угоди до нього, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 3 963 грн. 81 коп., 121 грн. 32 коп. інфляційних втрат та 792 грн. 76 коп. 3% річних обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно пункту 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року, у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

За наведених обставин та правових норм судовий збір в сумі 1720,16 коп. підлягає стягненню з відповідача в доход бюджету.

Згідно приписів п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Оскільки, в частині позову заступника прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі - виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області до Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 3% річних в сумі 1 грн. 59 коп. відмовлено, судовий збір в сумі 0 грн. 18 коп. підлягає стягненню в доход державного бюджету України пропорційно задоволеним вимогам з визначеного прокурором позивача - виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст. 121, 124 Конституції України, Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7, ст.ст. 173, 175, 193, 230-232 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 526, 530, 546, 549, 551, 599, 610, 611, 612, 614, 625 Цивільного Кодексу України, керуючись ст.ст. 2, 4-3, 33, 49, 75, ст. 82, ст. 83-85 Господарського процесуального кодексу України.»

Суддя І.П. Кавлак

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Кузишин У. Б. 15.08.13