Рішення № 32995231, 14.08.2013, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/1068/13-ц

Провадження № 2/191/555/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2013 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Гречко Ю.В.

при секретарі - Борисовій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 11 жовтня 2007 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, на підставі якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит в розмірі 35326,40 грн. на строк з 11 жовтня 2007 року по 10 жовтня 2014 року включно, а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановлених кредитним договором. Згідно умов договору, відповідач повинен щомісячно в період сплати надавати позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісії та інших витрат. У разі порушення зобов'язань за кредитним договором відповідач сплачує позивачу відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми, непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов'язання з надання відповідачу кредиту виконав, а останній свої зобов'язання щодо своєчасної сплати кредиту не виконав, у зв'язку з чим станом на 19 лютого 2013 року існує заборгованість в загальному розмірі 43145,39 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 17238,41 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 10099,09 грн.; заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 4521,92 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором в розмірі 11285,97 грн. Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь вищезазначену суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати по справі в розмірі 431,45 грн.

Відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, де зазначив, що між ним та позивачем 11 жовтня 2007 року дійсно був укладений кредитний договір і ним були отримані грошові кошти в розмірі 35326,40 грн. на придбання автомобіля «DAEWOO LANOS, НОМЕР_1». Згідно п.7.3 кредитного договору зазначений автомобіль був предметом забезпечення належного виконання відповідачем умов кредитного договору. Зазначає, що в період з 13 листопада 2007 року по 18 березня 2009 року ним належним чином виконувалися умови кредитного договору і за цей період ним було сплачено 16690,00 грн., однак в подальшому у зв'язку з фінансовою кризою відповідач втратив можливість належним чином виконувати умови кредитного договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Вважає, що позивачем невірно зроблений розрахунок заборгованості за кредитним договором, оскільки з нього не можна встановити розмір заборгованості, пені та інших санкцій, оскільки у розрахунку позивачем не вказані платежі, які відповідач здійснював. Також вважає, що позивачем пропущена позовна давність стосовно вимоги про стягнення з позивача пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором. Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем без будь-яких попереджень та домовленостей з ним було складено Акт приймання вітомобіля від 14 січня 2010 року, яким звернено стягнення на вищезазначений автомобіль шляхом його реалізації за ціною 30500,00 грн., у зв'язку з чим позивач задовольним свої вимоги щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Про цей факт позивач суду не повідомив і в розрахунку заборгованості про це нічого не зазначив. Позивач також не повідомив відповідача про ціну, за якою автомобіль був реалізований, а також про розмір заборгованості, що залишилася після реалізації автомобіля. Позивачу було повідомлено, що після передачі позивачу автомобіля в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, кредит буде закритий і відповідач після цього нічого винен позивачу не буде. Враховуючи вищенаведені обставини, позивач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні представник позивача Пришляк В.О. позовні вимоги підтримала у повному обсязі і просить їх задовольнити. Також зазначила, що відповідач порушив умови кредитного договору, про що йому надсилося відповідне попередження у 2009 році. В подальшому письмово про наявність заборгованості за кредитним договором відповідач не повідомлявся, оскільки це є правом, а не обов'язком позивача і отримувати інформацію щодо стану виконання умов кредитного договору повинен сам відповідач. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором дійсно 14 січня 2010 року відповідач передав позивачу вищезазначений автомобіль, який згідно оціночного сертифікату був оцінений та реалізований за ціною 30500,00 грн. Зазначена сума грошових коштів була врахована в розрахунок заборгованості, але повністю кредит вона не покрила, оскільки станом на 11 січня 2010 року заборгованість за кредитом, з урахуванням процентів та інших витрат, перевищувала вартість автомобіля, за якою він був реалізований. Автомобіль був переданий відповідачем добровільно, про що свідчать копія Акту приймання автомобіля та копія довіреності на розпорядження транспортним засобом, яка була підписана відповідачем та нотаріально посвідчена. Посилання відповідача на позовну давність вважає необґрунтованими, оскільки на сьогоднішній день кредитний договір є чинним і позовна давність не застосовується.

Відповідач ОСОБА_1 в останнє судове засідання не з'явився, але раніше давав пояснення про те, що він дійсно у 2007 році взяв кредитні кошти і протягом 2008 року належним чином виконував умови кредитного договору. В подальшому у зв'язку з фінансовою кризою він був позбавлений можливості сплачувати кредит, у зв'язку з чим він в рахунок погашення заборгованості за кредитом він віддав автомобіль працівникам Банку. При цьому йому було повідомлено, що заборгованості більше не існує і кредит закритий. Напротязі трьох років відповідач вважав, що умови кредитного договору виконані, жодних претензій протягом даного часу від позивача він не отримував і лише з позовної заяви дізнався про наявність якоїсь заборгованості за кредитним договором. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала і зазначила, що після реалізації переданого відповідачем позивачу автомобіля, останній перерахував виручені грошові кошти на погашення заборгованості за кредитним договором, а відповідачу в той час було повідомлено, що кредит закритий. Протягом трьох років відповідач не отримував жодних повідомлень з приводу наявності заборгованості за кредитним договором, а позивач умисно чекав тривалий час з метою нарахування великої суми боргу, штрафних санкцій та процентів за користування кредитом. Вважає такі дії позивача незаконними. Також зазначила, що відповідач, з урахуванням вирученої позивачем суми грошових коштів від реалізації автомобіля та здійснених відповідачем платежів у 2008 - 2009 роках, навіть переплатив суму отриманих ним грошових коштів при укладенні кредитного договору, у зв'язку з чим стягнення з нього зазначеної у позовній заяві суми заборгованості буде незаконним. Крім того, просить застосувати позовну давність щодо позовних вимог про стягнення штрафних санкцій і на підставі вищевикладених обставин просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Під час судового розгляду справи по суті судом були оглянуті наступні документи: копія анкети-заяви позивача на отримання кредиту; копія кредитного договору від 11 жовтня 2007 року; розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 19 лютого 2013 року; надіслане на ім'я відповідача повідомлення щодо процентних ставок за кредитним договором від 25 грудня 2008 року; платіжні доручення про перерахування на рахунок позивача грошових коштів, виручених від реалізації автомобіля; копія Акту приймання автомобіля від 14 січня 2010 року; копії квитанцій про сплату відповідачем кредиту; копія оціночного сертифікату рекомендованої вартості автомобіля станом на 02 лютого 2010 року; копія довіреності відповідача на розпорядження транспортним засобом від 28 січня 2010 року; копія технічного паспорту на реалізований позивачем автомобіль; копія паспорту та ідентифікаційного номеру відповідача; копії правовстановлюючих документів позивача; платіжні доручення про сплату позивачем судового збору.

Таким чином, суд, заслухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

З укладеного між сторонами кредитного договору від 11 жовтня 2007 року вбачається, що позивач зобов'язався надати відповідачу кредит на споживчі цілі, а саме для придбання автомобіля «DAEWOO LANOS, НОМЕР_1», про що зазначено в п.7.1 кредитного договору, а останній зобов'язався щомісячно сплачувати кредит та проценти. Згідно п.7.3 кредитного договору забезпеченням виконання відповідачем зобов'язань за даним договором виступає зазначений автомобіль. Договір укладений на строк з 11 жовтня 2007 року по 10 жовтня 2014 року.

Як вбачається з наданих суду копій квитанцій, відповідач у 2007 та 2008 роках належним чином виконував умови кредитного договору та сплатив за вказаний період часу грошові кошти в загальному розмірі 16690,00 грн. В подальшому виконання умов кредитного договору зі сторони відповідача було припинено у зв'язку з тяжким матеріальним становищем внаслідок фінансової кризи.

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора забов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Це означає, що оскільки відповідач взяв на себе зобов'язання щодо належного виконання умов кредитного договору, він не звільняється від відповідальності за неможливість такого виконання, у зв'язку з чим його посилання на фінансову кризу та тяжкий матеріальний стан не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.

Однак копією Акту приймання автомобіля від 14 січня 2010 року підтверджується факт того, що заставлений в якості забезпечення виконання відповідачем умов кредитного договору автомобіль «DAEWOO LANOS, НОМЕР_1» 14 січня 2010 року був переданий відповідачем працівникам Банку з метою його реалізації за ринковою вартістю та подальшим спрямуванням виручених від цього грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором.

Згідно копії нотаріально посвідченої довіреності від 28 січня 2010 року відповідач уповноважив позивача розпоряджатися зазначеним автомобілем з метою погашення заборгованості за кредитним договором і цей факт був також визнаний представником відповідача у судовому засіданні.

З оціночного сертифікату та пояснень представника відповідача у судовому засіданні було встановлено, що переданий на реалізацію позивачу автомобіль був оцінений та реалізований за ціною 30500,00 грн. Виручена від його реалізації сума грошових коштів була спрямована на погашення кредитної заборгованості, про що також свідчать платіжні доручення від 31 травня 2010 року та від 11 червня 2010 року.

Відповідно до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Із зазначеного випливає, що заставлене майно виступає гарантією належного виконання боржником своїх обов'язків за договором і у разі їх порушення кредитор має право вимагати як стягнення заборгованості з боржника, так і одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

У даному випадку відповідач добровільно передав позивачу автомобіль та право на розпорядження ним з метою погашення заборгованості за кредитним договором, а позивач скористався своїм правом на реалізацію автомобіля та покриття за рахунок вирученої суми грошових коштів заборгованості за кредитним договором. У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором виконав ще у січні 2010 року і вважав, що умови договору виконані у повному обсязі, а позивач використав отриману від реалізації автомобіля грошову суму 30500,00 грн. на погашення кредиту та не повідомив відповідача про залишок заборгованості за кредитним договором, тому підстав для задоволення позовних вимог не існує.

Також при вирішенні даної справи, суд виходить з того, що між сторонами був укладений кредитний договір і відповідач отримав саме споживчий кредит на отримання транспортного засобу, про що зазначено в п.7.1 кредитного договору і це повністю узгоджується з вимогами п.п.22, 23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», де вказано, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

У відповідності до ч.4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з ч.2 ст.627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Із зазначеного випливає, що крім загальних положень цивільного законодавства України у даній справі необхідно також керуватися вимогами Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно п.п.6 п.11 ст.11 Закону України кредитодавцю забороняється вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою.

Як зазначено у п.п.1 ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесною підприємницькою практикою зокрема є у тому числі будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, наголошено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародних рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Отже, враховуючи, що споживач найчастіше перебуває у більш незахищеному становище по відношенні до кредитора, останній повинен по відношенню до споживача поводитися чесно та не порушувати його прав.

Під обманом законодавець має на увазі як активну поведінку особи, яка проявляється в запереченні певних обставин, так і пасивну поведінку, яка полягає в тому, що особа замовчує існування певних обставин.

У даній справі відповідач посилається на те, що він вважав умови договору виконаними у повному обсязі після передання позивачу транспортного засобу.

Представник позивача посилається на відсутність у позивача зобов'язань повідомляти відповідача про залишок заборгованості, що залишилася після реалізації транспортного засобу.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором в період передання відповідачем транспортного засобу позивачу, тобто станом на 11 січня 2010 року, сальдо поточне становило 26726,79 грн.; загальна заборгованість за кредитним договором становила 5219,29 грн.; загальна заборгованість пені становила 1898,51 грн.; загальна заборгованість за комісією становила 1271,79 грн. Отже, загальна заборгованість за кредитним договором з урахуванням відсотків та штрафних санкцій на той час складала 35116,38 грн., а переданий позивачу автомобіль був реалізований за ціною 30500,00 грн., тобто різниця від загальної заборгованості по кредиту та вирученої від реалізації автомобіля грошової суми становила 4616,38 грн.

Після реалізації автомобіля та отримання значної суми грошових коштів на погішення кредиту позивач біля трьох років жодних претензій відповідачу з приводу наявної заборгованості не подавав, за вказаний період загальний розмір заборгованості зріс до 43145,39 грн. і лише після цього позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення цієї заборгованості з відповідача, тоді як при належному повідомленні останнього про наявність на той час незначної суми заборгованості за кредитом, відповідач міг її погасити не доводячи до її зростання до такого обсягу, яка значно перевищує отриману суму кредиту при укладення кредитного договору.

Таку поведінку позивача по відношенню до відповідача суд не може визнати чесною, у зв'язку з чим стягнення такої заборгованості з відповідача буде порушувати як вказані вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», так і загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності.

Крім того, як зауважив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року у справі про захист прав споживачів кредитних послуг, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Враховуючи наведені вимоги, суд бере також до уваги той факт, що сума отриманого відповідачем кредиту становила 35326,40 грн., протягом 2007 - 2008 років сплатив позивачу грошову суму кредиту 16690,00 грн., а від реалізації переданого відповідачем транспортного засобу позивач отримав грошову суму 30500,00 грн.

Отже, загальний розмір погашеної відповідачем суми кредиту становить 47190,00 грн., що на 11863,60 грн. перевищеє розмір отриманого ним кредиту.

У зв'язку з вищезазначеним, керуючись вимогами пропорційності між правами позивача на отримання справедливого прибутку та інтересами відповідача, як споживача кредитних послуг, суд приходить до висновку, що позивачу наданий ним розмір кредиту був повернутий у повному обсязі і відповідачем була переплачена отримана ним сума кредиту на 11863,90 грн., що свідчить про відсутність заподіяння діями відповідача значної шкоди позивачу.

У разі ж стягнення з відповідача грошової суми 43145,39 грн., то виходить, що відповідач, після отримання ним кредитних коштів в розмірі 35326,40 грн., поверне позивачу загальну суму кредитних коштів в розмірі 110335,39 грн., що більше ніж у два рази перевищує отриманий ним розмір кредиту і це не може вважатися справедливим прибутком позивача, оскільки ставить відповідача у вкрай невигідне матеріальне становище, порушуючи розумний баланс між інтересами Банку та споживача кредитних послуг.

Таким чином, суд не вважає наявність фактів, якими позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, встановленою.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати по справі в розмірі 431,45 грн. стягненню з відповідача не підлягають у відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.42 Конституції України, ст.ст.3, 526, 572, 599, 625, ч.2 ст.627 ЦК України, ст.ст.1, 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі про захист прав споживачів кредитних послуг, ст.ст.10, 60, 88, 209, 212 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

На рішення протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області може бути подано апеляційну скаргу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом у разі, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя: Ю. В. Гречко