Ухвала суду № 32990915, 15.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8432/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

15 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 липня 2013 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Українська спеціалізована база постачання та збуту Укрторгмонтажтехніка» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.05.2013 № 0003422220, № 0003412220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 липня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «УСБПЗ «Укрторгмонтажтехніка» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Фірма «Володар» (код ЄДРПОУ 31988783) за період з 01.01.2011 по 31.03.2011.

Результати перевірки відображено в акті від 15.04.2013. №1346/22-205/2132680, в якому контролюючим органом встановлені порушення позивачем вимог абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 24 776,00 грн. за звітний період - І квартал 2011 року, та порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість всього в сумі 19820,5 грн. за звітний період - січень 2011 року.

До вказаних висновків відповідач прийшов, вважаючи, що господарські операції, за результатами яких позивачем у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит та віднесено витрати на придбання товарів і послуг до валових, здійснені позивачем на підставі договорів, що не мали реального характеру, укладених позивачем з ПП «Фірма «Володар».

На підставі акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 № 0003422220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 24 777,00 грн., в т.ч. основний платіж - 24 776,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 1 грн. та податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 № 0003412220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 19 821,50 грн., в т.ч. 19 820,50 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Вважаючи вказані податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер, податковий кредит та валові витрати підприємством сформовано правомірно, оскільки їх формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про фіктивність вчинених правочинів.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення апелянт посилається на ту обставину, що договори позивача з його контрагентом не мали реального характеру, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків та спрямовані на отримання податкової вигоди.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2011 по 31.03.2011 позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Фірма «Володар».

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ПрАТ «УСБПЗ «Укрторгмонтажтехніка» (Замовник) та ПП «Фірма «Володар» (Підрядник) укладено договір підряду на будівельно-оздоблювальні роботи № 01111 від 12.01.2011, предметом якого є виконання будівельних робіт, а саме: підготовка стелі складського приміщення бази та укладання гіпсокартону з перекриттям з дерев'яних балок з гідробар'єром та утеплювачем за адресою: м. Київ, вул. Радомишльська, 44.

Виконання договору № 01111 від 12.01.2011 підтверджується копіями наступних первинних документів: Додатку № 1, у якому наведено перелік виконуваних робіт по договору підряду № 0111 від 12.01.2011, договірної ціни на будівництво, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, локального кошторису № 2 1 1 станом на 12.01.2011, акту приймання виконаних будівельних робіт за січень 2012 року, податкової накладної від 18.01.2011 № 180102 на суму 118 923,00 в т.ч. ПДВ 19 820,00 грн. (а.с. 37-45).

Згідно вказаних документів, ПП «Фірма «Володар» виконало будівельно-ремонтні роботи, а саме: влаштування гіпсокартонної стелі, влаштування перекриттів на дерев'яних балках, утеплення перекриттів, влаштування гідробар'єра стелі, навантаження та вивезення сміття.

Вказані роботи виконувались на підставі ліцензії на будівельну діяльність серії АВ № 117048. Розрахунки між позивачем та ПП «Фірма «Володар» здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується оригіналами банківських виписок (а.с. 46-51).

Суд першої інстанції встановив, що на підставі виданої ПП «Фірма «Володар» податкової накладної від 18.01.2011 № 180102, позивач включив до складу податкового кредиту суму сплаченого у вартості робіт податку на додану вартість у розмірі 19 820,00 грн., а також включив до складу валових витрат витрати з оплати вартості виконаних ПП «Фірма «Володар» робіт у розмірі 99 102,5 грн.

Посилання контролюючого органу на акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області № 82/23-1/31988783 від 31.01.2012 про неможливість проведення перевірки ПП «Фірма «Володар» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, з якими сформовано податкові зобов'язання за період з 01.01.2008 по 31.12.2011, в якому контролюючий орган встановив відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності: відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а тому відповідно до ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди ПП «Фірма «Володар» з його контрагентами, в т.ч. ПрАТ «УСБПЗ «Укрторгмонтажтехніка» є нікчемними, не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Доводи контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентом. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договору підряду не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умови наявності первинних документів, що підтверджують реальне виконання робіт.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, надані позивачем первинні документи не підтверджують реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами у спірний період та подальшого використання наданих послуг у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Володар» не відповідає дійсним обставинам справи.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р. V Податкового кодексу України є помилковим, а відтак зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість є протиправним.

Перевіряючи висновки відповідача щодо порушення позивачем п.п. 5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів виходить з наступного.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.8 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь - яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Законі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових - безпосередній зв'язок з господарською діяльністю підприємства - платника податку.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені правові норми також відображені в Податковому Кодексі України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зокрема, у ст.ст. 138, 139.

Оскільки, як встановлено вище, господарські операції позивача мали реальний характер, а позивач використовував послуги для власної господарської діяльності, що підтверджується первинною документацією, віднесення сум до валових витрат по даних операціях не може вважатися незаконним.

Також, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Посилання податкового органу на пояснення від 14.12.2011 Таранової Л.А. - директора ПП «Фірма «Володар», згідно яких вона зареєструвала вказане підприємство на прохання знайомого без мети займатися фінансово-господарською діяльністю та доводи щодо того, що документи, складені від імені ПП «Фірма «Володар», не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, оскільки вони суперечать положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», що підтверджується висновком експерта № 617 від 28.09.2011, яким встановлено, що підпис від імені директора ПП «Фірма «Володар» Таранової Л.А. у договорі № 134, укладеному з ДПІ у Вишгородському районі, виконаний не Тарановою Л.А., а іншою особою, не приймається судом до уваги у з зв'язку з наступним.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів того, що первинні документи від ПП «Фірма «Володар» підписані неуповноваженою особою, оскільки, як встановлено судом, Договір № 01111 від 12.01.2011, що укладений між позивачем та ПП «Фірма «Володар», а також усі інші первинні документи, складені на виконання вказаного договору, підписані від імені ПП «Фірма «Володар» заступником директора - Шолоховим А.В., який, згідно наказу № 2 від 06.08.2010 призначений на посаду заступника директора з 06.08.2010 та йому доручено укладати договори і підписувати фінансово-господарські документи ПП «Фірма «Володар».

Податковий орган, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що містяться у вказаних (наданих до перевірки) документах, помилково прийшов до висновку про збільшення позивачу грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств, посилаючись на нікчемність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом.

Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток як висновок спеціаліста та/або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, викладених в актах перевірок інших ДПІ по іншим суб'єктам господарювання, а фактичність господарських операцій позивача з ПП «Фірма «Володар» підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано, без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано необхідних доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх прийняття в межах повноважень, що передбачені законами України.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 липня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.