Ухвала суду № 32990048, 28.05.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2013 р. справа № 0870/1893/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Антіпової В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року у справі № 0870/1893/12 за позовом Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби до товариства з обмеженою відповідальністю «Лінгва Плюс», публічного акціонерного товариства «Електропівденмонтаж-10» про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Енергодарська об'єднана державна податкова інспекція Запорізької області Державної податкової служби, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у м.Енергодар Запорізької області звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лінгва Плюс» (далі ТОВ "Лінгва Плюс"), публічного акціонерного товариства «Електропівденмонтаж-10» (далі ПАТ "Електропівденмонтаж-10"), в якому просить визнати недійсною угоду: договір купівлі-продажу №46-03 КП від 06.09.2010р., укладений між ПАТ "Електропівденмонтаж-10" та ТОВ "Лінгва Плюс" та стягнути в доход держави усе одержане ними за даною угодою.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про недійсність правочину між ПАТ "Електропівденмонтаж-10" та ТОВ "Лінгва Плюс".

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами позивача щодо неправомірності вчиненого правочину між ПАТ "Електропівденмонтаж-10" та ТОВ "Лінгва Плюс", що на думку позивача є достатніми підставами для визнання угоди договору купівлі-продажу №46-03 КП від 06.09.2010 року недійсною та відшкодування в дохід держави одержаного за даною угодою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 06 вересня 2010 року між ТОВ "Лінгва Плюс"(продавець) та ЗАТ "Електромонтаж-10"(покупець) укладено договір купівлі-продажу № 46-03 КП, за яким продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити обладнання, зазначене у специфікації (додаток №1), що є невід`ємною частиною договору. Загальна сума обладнання (сума договору) складає 449 666,40грн., в т.ч. ПДВ 74 944,40 грн. (а.с.14-15).

Придбання товару за вищезазначеним договором відбулося зокрема відповідно до податкової та видаткової накладних за №150904 від 15.09.10 на поставку обладнання на загальну суму 449 666,40 грн., в т.ч. ПДВ 74 944,40грн. (а.с.17,18).

Часткова оплата за обладнання за вказаним договором відбувалась на розрахунковий рахунок ТОВ "Лінгва Плюс" та станом на 22.12.2011 рахується заборгованість в розмірі 3408,80грн.

Сума ПДВ у розмірі 74 944,40грн. сплаченого покупцем за договором №46-03 КП від 06.09.2010 року була включена ПАТ "Електропівденмонтаж-10"до складу податкового кредиту ПДВ у вересні 2010 року.

Після відпрацювання позивачем вищезазначених взаємовідносин між ПАТ "Електропівденмонтаж-10" та ТОВ "Лінгва Плюс" Енергодарська ОДПІ звернулася до суду з відповідним позовом, посилаючись на те, що між підприємствами проведено фактично документування без мети реального настання передбачених наслідків виключно з метою заниження об'єкту оподаткування.

Визнання недійсною угоди договору купівлі-продажу №46-03 КП від 06.09.2010 року укладеного між ПАТ "Електропівденмонтаж-10" та ТОВ "Лінгва Плюс" є предметом спору переданого на вирішення суду.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" N 509-XII від 04.12.1990, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України (в редакції на час укладення договору між ПАТ "Електропівденмонтаж-10" та ТОВ "Лінгва Плюс") зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно статті 228 ЦК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України (в редакції на час укладення договору між ПАТ "Електропівденмонтаж-10" та ТОВ "Лінгва Плюс") зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України нікчемним правочином визнається правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Так, згідно зі статтею 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом частини 3 статті 228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом. З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.2011 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.

Фактів спрямованості правочину, укладеного між ПАТ "Електропівденмонтаж-10" та ТОВ "Лінгва Плюс", на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться.

Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим Кодексом України визначено, що для одержання бюджетного відшкодування платник податків повинен заплатити податок на додану вартість постачальниками продукції, виконавцям робіт, що позивачем і було зроблено.

Податковим законодавством не передбачено підтвердження сплати ПДВ по ланцюгу поставок. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку це особа, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Відтак відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив ПДВ у ціні придбаної продукції (виконаних робіт).

Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 13.01.2009 року по аналогічному спору, несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 9.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Суб'єктом владних повноважень не доказано наявність порушень, безпосередньо допущених ПАТ "Електропівденмонтаж-10" при придбанні товару.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції зробив вірний висновок відносно того, що доводи на які посилається позивач, не можуть достовірно свідчити про недійсність оспорюваного правочину, натомість рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо посилань позивача в доводах апеляційної скарги на низку кримінальних справ і документи, здобутих під час їх розслідування суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Так, згідно з частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому позивачем не надано жодних доказів того, що у кримінальній справі у відношенні засновника ТОВ "Лінгва Плюс" за ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Крім того, суд першої інстанції зробив вірний висновок щодо необгрунтованості доводів позивача про те, що деякі обставини, пов'язані з господарською діяльністю ПАТ "Електропівденмонтаж-10", на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, а саме відсутність ТОВ "Лінгва Плюс" за юридичною адресою, анулювання свідоцтва платника ПДВ, розпочалися після зміни юридичної адреси і керівництва, що в свою чергу відбулося через рік після укладення оспорюваного правочину.

Акт позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Лінгва Плюс" №553/2310/37129084 від 16.06.2011, на який посилається позивач, також не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ, оскільки зазначена перевірка була проведена ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя у період з 09.06.2011 по 10.06.2011 і у зв'язку з відсутністю ТОВ "Лінгва Плюс" за юридичною адресою, податковим органом під час проведення перевірки не було вручено ТОВ "Лінгва Плюс" запит про надання документів і відповідно не було отримано жодних документів, зокрема на підтвердження проведення спірної господарської операції з ПАТ "Електропівденмонтаж-10". Натомість первинні документи щодо спірної господарської операції з купівлі-продажу наявні в матеріалах справи і додані до адміністративного позову самим позивачем.

Разом з тим, суд першої інстанції зробив вірний висновок і про те, що не знаходять свого підтвердження матеріалами справи посилання позивача на те, що транспортування фактично здійснювалось власними силами покупця. Так, згідно доданих позивачем до позовної заяви пояснень головного бухгалтера "Електропівденмонтаж-10" вбачається, що доставка матеріалів і обладнання може здійснюватися самовивозом за усною домовленістю з постачальником товару, навіть якщо у договорі обумовлена поставка ТМЦ постачальником. Таким чином у поясненнях зазначено про можливість здійснення транспортування власними силами, а не про факт такого транспортування, що відбувся за спірним правочином.

Один лише факт відсутності у покупця за спірним договором купівлі-продажу товарно-транспортної накладної на товар, не може бути єдиним і достатнім доказом недійсності договору купівлі-продажу.

Також, не доведено позивачем факт відсутності на підприємстві ТОВ "Лінгва Плюс" на час здійснення спірного правочину трудових ресурсів, транспортних засобів, основних фондів, достатніх для вчинення саме спірного правочину, оскільки таких висновків податковий орган дійшов переважно лише на підставі даних податкової звітності ТОВ "Лінгва Плюс".

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року у справі № 0870/1893/12 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов