Постанова № 32990016, 09.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2013 р. Справа №922/1297/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Романенко П.В., дов. б/н від 03.12.2012

відповідача - Івлєвої Н.М., дов. б/н від 02.01.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Термолайф", м. Дніпропетровськ (вх.№1947 Х/3-10)

на рішення господарського суду Харківської області від 15.04.13 р. по справі № 922/1297/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєв-Євродрайв", м. Харків

до Приватного акціонерного товариства "Термолайф", м. Дніпропетровськ

про стягнення 97570,41 грн.,

встановила:

У березні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Термолайф" на свою користь заборгованості в розмірі 97570,41 грн., з яких 93249,00 грн. - сума основного боргу, 3601,18 грн. - пені; 720,23 грн. - проценти за користування грошовими коштами, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №1503-1 від 15.03.2012 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.04.13 р. по справі №922/1297/13-г (суддя Сальникова Г.І.) позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Термолайф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєв-Євродрайв" суму основного боргу за договором в розмірі 83249,00 грн., суму пені в розмірі 3601,18 грн., проценти за користування грошовими коштами в розмірі 720,23 грн. та судовий збір в розмірі 1951,41 грн. В частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 10000,00 грн. провадження у справі припинено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій не погоджується з рішенням у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник вважає, що судом не було взято до уваги акт звірки взаєморозрахунків станом на 11.04.2013р. на підтвердження сплати суми основного боргу відповідачем, а також не погоджується з розміром нарахованої позивачем пені. Просить оскаржуване рішення скасувати та припинити провадження у справі.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не погоджується, вважає їх безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 15.03.12 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сєв-Євродрайв" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Термолайф" (покупець) було укладено договір поставки №1503-1, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробляти та поставляти, а покупець зобов'язується приймати та своєчасно сплачувати товар, вказаний в Специфікаціях, в об'ємах, асортименті, по цінам та в строки, узгоджені сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. (п.1.1. договору)

За умовами вказаного договору, а саме п. 2.4 договору та п.2 специфікації №2 від 07.11.12 р., сторони встановили, що оплата товару здійснюється на умовах 50% передплати та 50% вартості товару - відстрочки на 10 календарних днів з моменту поставки товару.

Розділом 6 договору, сторони визначили відповідальність сторін за порушення умов укладеного договору, зокрема п. 6.3. визначено, що за порушення строку розрахунків покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,05% за кожен день прострочення, але не більше 6% від вартості несплаченого товару.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач свої зобов'язання з поставки виконав та поставив відповідачу товар на загальну суму 372996,00 грн., що підтверджується копією видаткової накладної №923 від 11.12.12 р. на суму 372996,00 грн. та рахунком-фактурою №53003557/1040 від 07.11.2012. (а.с. 27-56)

Проте, відповідач своє зобов'язання з оплати за поставлений позивачем товар виконав неналежним чином, за отриману продукцію розрахувався частково, внаслідок чого, станом на момент звернення позивача до господарського суду з позовом , заборгованість відповідача перед позивачем склала 93249,00 грн.

Часткове погашення відповідачем суми боргу підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №513 від 14.07.2012, №567 від 15.11.2012р., № 336 від 17.12.2012.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань по договору в щодо сплати в повному обсязі коштів за отриманий за договором поставки №1503-1 від 15.03.2012 р. товар, стало підставою звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення суми боргу в розмірі 93249,00 грн. та нарахованих штрафних санкцій, а саме 3601,18 грн. - пені та 720,23 грн. - процентів за користування грошовими коштами.

Згідно частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, видаткова накладна, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч.2 ст. 530 ЦК України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується .

Матеріалами справи також встановлено, що після відкриття судом першої інстанції провадження у справі, відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти в розмірі 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1918 від 25.03.13 р., у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження в цій частині на підставі п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

11.04.2013 сторонами було складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого борг відповідача станом на 11.04.13 р. склав 83249,00 грн.

Враховуючи, що вказана сума боргу, відповідачем не оспорювана, відповідач доказів погашення суми боргу не представив, аргументованих заперечень не надав, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або Інших вимог, що звичайно ставляться, тому суд першої інстанції правомірно визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 83249,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст. 625 ЦК України позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання нараховані 3% річних в сумі 720,00 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 3601,18 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене п. 6.3. договору поставки у зв'язку з чим правомірною та такою що вірно було задоволено судом першої інстанції є вимога позивача щодо стягнення пені в розмірі 3601,18 грн. за періоди з 22.12.2012 по 31.12.2012 та з 01.01.2013 по 25.03.2013.

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з розміром пені, задоволеним до стягнення судом першої інстанції у зв'язку з тим, що, на думку скаржника, судом не було враховано платіж відповідача від 25.03.2013р. на суму 10000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок штрафних санкцій відповідно до позовної заяви було зроблено позивачем станом на 25.03.2013р., тобто на момент звернення з позовом до суду першої інстанції.

Часткове погашення суми боргу в розмірі 10 000,00 грн. відповідач здійснив лише 25.03.2013р. , але про цю обставину позивачу не було відомо на той день та кошти не були отримані позивачем. Даний факт не спростований відповідачем, у зв'язку з чим не може бути прийнятий судом до уваги.

Таким чином, колегія суддів не приймає твердження заявника скарги про безпідставне нарахування розміру пені на суму боргу в розмірі 93249,00 грн. без урахування платежу від 25.03.2013, оскільки розмір пені позивачем було розраховано саме за період прострочення та станом на 25.03.2013 з урахуванням вимог укладеного договору та відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 15.04.13 р. по справі № 922/1297/13

На підставі викладеного та керуючись статтями 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Термолайф", м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.04.13 р. по справі № 922/1297/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 07 серпня 2013 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Судді Барбашова С.В.

Білецька А.М.