Рішення № 32989442, 24.07.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2013 р. Справа № 911/2014/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС», м. Київ;

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП»,

с. Мархалівка Васильківського району Київської області;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ДНІПРО-НІКОПОЛЬ»,

с. Дмитрівка, Нікопольський район, Дніпропетровська область;

про стягнення 106877,17 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

Представники:

від позивача: Грищенко О.М. (довіреність б/н від 01.04.2013 р.);

від відповідачів: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (надалі - відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ДНІПРО-НІКОПОЛЬ» (надалі - відповідач 2) про стягнення 106877,17 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення 15.11.2012 р. Угоди № 15-11/12-48 про заміну кредитора у зобов'язанні, відповідно до якої позивачу перейшло право вимоги до відповідача 2 щодо сплати пені, процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат у загальній сумі 106877,17 грн., які нараховані, у зв'язку з неналежним виконанням останнім умов Договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК030409/3 від 03.04.2009 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Дніпро-Нікополь». При цьому позивач зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за Угодою № 15-11/12-48 від 15.11.2012 р. про заміну кредитора у зобов'язанні між ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» та ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» було укладено Договір поруки № 21-12-2012-7 від 21.12.2012 р., відповідно до умов якого відповідач 1 поручається перед позивачем за виконання зобов'язань відповідачем 2 в розмірі 1000,00 грн. пені. Отже, позивач просить стягнути з відповідача 2 пеню в сумі 8889,37 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами - 92444,59 грн., інфляційні - 4543,21 грн. та стягнути солідарно з відповідачів 1, 2 заборгованість 1000,00 грн. пені, судовий збір та витрати на оплату послуг адвоката.

Ухвалою від 29.05.2013 р. суд порушив провадження у справі № 910/2014/13 та призначив її розгляд на 18.06.2013 р.

07.06.2013 р. через загальний відділ господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшов відзив на позов, в якому останній зазначає про неможливість задовольнити вимоги позивача, у зв'язку з скрутним фінансовим становищем, та просить суд розглядати справу без участі представника ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП».

Крім того, 11.06.2013 р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшли витребувані судом докази та пояснення.

Також, 17.06.2013 р. на адресу господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшла заява за вих. № 18 від 10.06.2013 р. про застосування позовної давності.

Ухвалою від 18.06.2013 р. суд відклав розгляд справи на 02.07.2013 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважних представників сторін.

02.07.2013 р. на адресу господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності.

Присутній у судовому засіданні 02.07.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про причини неявки господарський суд не повідомили.

Ухвалою від 02.07.2013 р. суд відклав розгляд справи на 16.07.2013 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважних представників відповідачів.

03.07.2013 р. через загальний відділ господарського суду Київської області від позивача надійшли заперечення щодо поданої відповідачем - заяви про застосування позовної давності.

Присутній у судовому засіданні 16.07.2013 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про причини неявки господарський суд не повідомили.

Ухвалою від 16.07.2013 р. суд відклав розгляд справи на 24.07.2013 р.

Присутній у судовому засіданні 24.07.2013 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, наведених у позові.

Представники відповідачів у судове засідання черговий раз не з'явились, про причини неявки господарський суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надіслали.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представників відповідачів суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідачів не надходило, тому, суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідачів, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

У судовому засіданні, згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, були оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, зібрані докази та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

3 квітня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Дніпро-Нікополь» (покупець) було укладено Договір поставки на умовах товарного кредиту № ТК030409/3, за умовами якого постачальник зобов'язався у строки, передбачені договором, передати у власність покупця насіннєвий матеріал (надалі "товар" або "насіння") та хімічні засоби захисту рослин (надалі "товар" або препарати"), а покупець зобов'язався прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом на ціну товару відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Розділом 2 договору передбачено, що найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у специфікаціях до договору, які є його невід"ємними частинами. Ціна товару, що вказана у специфікаціях, визначена на дату укладення договору. Кількість товару (кількість насіння відповідного гібриду або сорту, кількість препаратів відповідного виду), який зобов'язаний поставити постачальник, може коливатися у межах +/- 5 % від кількості вказаної в специфікаціях. При цьому покупець оплачує фактично поставлену йому кількість товару. Вартість договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору, в яку включається ціна товару та проценти за користування товарним кредитом.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишилися невиконаними.

03 квітня 2009 року, 22 травня 2009 року, 29 липня 2009 року, 01 вересня 2009 року сторонами підписані специфікації № 1, № 2, № 3, № 4 до договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК030409/3 на суму 352 492,46 грн.

ТОВ «Корпорація «Агросинтез» свої зобов'язання по договору виконало, поставивши відповідачу 2 товар на загальну суму 352492,46 грн., а саме:

- 15 квітня 2009 року на загальну суму 156997,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № А-00000616 від 15.04.2009 року та довіреністю відповідача на отримання ТМЦ № 88 від 15.04.2009 року;

- 28 квітня 2009 року на суму 8814,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № А-00000845 від 28.04.2009 року та довіреністю відповідача на отримання ТМЦ № 92 від 28.04.2009 року;

- 25 травня 2009 року на суму 2332,44 грн., що підтверджується видатковою накладною № А-0001199 від 25.05.2009 року та довіреністю відповідача на отримання ТМЦ № 102 від 25.05.2009 року;

- 03 червня 2009 року на суму 33075,12 грн., що підтверджується видатковою накладною № А-0001287 від 03.06.2009 року;

- 03 червня 2009 року на суму 10210,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 0001293 від 03 червня 2009 року;

- 25 серпня 2009 року на загальну суму 105771,02 грн., що підтверджується видатковою накладною № А-0001541 від 25.08.2009 року та довіреністю відповідача на отримання ТМЦ № 143 від 25.08.2009 року.

- 01 вересня 2009 року на суму 35292,48 грн., що підтверджується видатковою накладною № А-0001588 від 01.09.2009 року.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 694 Цивільного кодексу України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Згідно п. 2.3. договору, вартість договору складається із суми всіх специфікацій в яку включається ціна товару та проценти за користування товарним кредитом.

Розділом 5 договору передбачено, що за користування товарним кредитом відповідач 2 сплачує позивачу проценти у розмірі 11 % (розмір визначено в специфікаціях) річних від вартості отриманого і неоплаченого товару.

Як вбачається із наданих матеріалів справи, вартість даного договору становить 365354,80 грн., з урахуванням 12862,34 грн. процентів.

Відповідно до п. 6.1. договору, покупець зобов"язався оплатити продавцю товар у строки та в розмірах, що вказані в специфікаціях.

Оплата товару здійснюється в українських гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника (п. 6.2. договору).

Враховуючи, що відповідачем 2 була здійснена часткова оплата поставленого товару на загальну суму 235000,00 грн., заборгованість відповідача 2 перед ТОВ «Корпорація «Агросинтез» станом на 02.03.2010 року становила 130354,80 грн.

Дані обставини встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06 липня 2010 року у справі № 18/84-10.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.10.2010 р. рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06 липня 2010 року у справі № 18/84-10 скасовано в частині стягнення штрафу та змінено в частині суми основного боргу, а також здійснено новий розподіл судових витрат.

Так, згідно вказаної постанови суду з відповідача 2 було стягнуто на користь ТОВ «Корпорація «Агросинтез» основний борг у сумі 53354,90 грн., пеню - 11959,80 грн., нараховану за період з 21.09.2009 р. по 02.03.2010 р.; інфляційні в сумі 5624,45 грн. за період з вересня 2009 року по січень 2010 року; відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 119598,16 за період з 06.08.2009 р. по 02.03.2010 р.; індексацію ціни товару в сумі 4867,79 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем 2, останній виконав свої зобов'язання перед ТОВ «Корпорація «Агросинтез» за Договором поставки на умовах товарного кредиту № ТК030409/3 від 03.04.2009 р. в частині повної оплати вартості отриманого товару з урахуванням процентів у період з 11.06.2010 р. по 23.09.2010 р., що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень, залученими до матеріалів справи.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідач 2 виконав взяті на себе зобов'язання за Договором поставки на умовах товарного кредиту № ТК030409/3 від 03.04.2009 р. з порушенням його умов, тому у ТОВ «Корпорація «Агросинтез» виникло право на стягнення штрафних санкцій та процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 03.03.2010 року по 22.09.2010 року, тобто за період, який не увійшов до позовних вимог, розглянутих господарським судом Дніпропетровської області у справі № 18/84-10, та до дати повного погашення відповідачем 2 заборгованості за отриманий товар.

При цьому, 15.11.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» (первісний кредитор) та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (новий кредитор) було укладено Угоду № 15-11/12-48 про заміну кредитора у зобов'язанні (далі - Угода), згідно якої первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Дніпро-Нікополь» (відповідача 2) за Договором поставки на умовах товарного кредиту № ТК030409/3 від 03.04.2009 р.

Відповідно до пункту 2.1. угоди, вартість зобов'язання, що відступається, становить 717525,19 грн.

Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої вимоги (п. 3.1 угоди). Первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору оригінали та/або копії документів, що підтверджують право вимоги виконання зобов'язання боржником новому кредитору. Передача оригіналів та/або копій документів оформлюється Актом приймання-передачі (п. 4.1. угоди). Первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника про уступку права вимоги (п. 4.3. угоди). Угода набирає чинності з моменту її підписання і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за нею (п. 6.1 угоди).

Відповідно до ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Також, згідно ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

На виконання вимог статті 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор передав новому кредитору документи на підтвердження зобов'язань відповідача 2 за основним договором, про що свідчить залучена до матеріалів справи копія Акту прийому-передачі документів від 15.11.2012 р.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частиною 1 статті 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі, виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи копії опису вкладення у цінний лист від 06.04.13. та фіскального чеку УДППЗ «Укрпошта» від 06.04.13., первісний кредитор належним чином направив боржнику - відповідачу 2 повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні та докази прав нового кредитора (копію Угоди про заміну кредитора від 15.11.2012 р. та копію акту прийому-передачі документів) цінним листом з описом вкладення.

Крім того, 22.04.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» (первісний кредитор) та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (новий кредитор) було укладено Додаткову угоду № 1 до Угоди № 15-11/12-48 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, якою внесено зміни до пунктів 2.1., 2.2., 2.3. угоди, зокрема визначено вартість зобов'язань, що відступаються, в сумі 106877,17 грн.

За таких обставин, судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні первісного кредитора на нового кредитора, яке здійснено шляхом укладення в належній формі, з погодженням усіх необхідних умов, Угоди про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012 р. № 15-11/12-48, про яку боржник - відповідач 2 належно повідомлений, в результаті чого, новий кредитор отримав право вимагати виконання зобов'язань, визначених умовами Договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК030409/3 від 03.04.2009 р., від боржника - відповідача 2 в тій самій мірі, що і первісний кредитор, якщо боржник не виконав зобов'язання первісному кредитору.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є стягнення нарахованих за період з 03.03.2010 року по 22.09.2010 року відповідачу 2 відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 92 444,59 грн., пені в сумі 9889,37 грн. та інфляційних втрат - 4543,21 грн., нарахованих за лютий, березень, серпень, вересень 2010 року.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На день розгляду справи судом встановлено наявність порушення відповідачем 2 зобов'язань за Договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК030409/3 від 03.04.2009 р. та несвоєчасне проведення розрахунків за отриманий товар.

Приписами ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України передбачено, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

За умовами ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

У п. 8.4 договору сторони домовились, що згідно ч. 3ст. 692, 694, 536 ЦК України, у разі прострочення сплати будь-якого платежу, покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується таким чином: СП=(СППх0,5хД):100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП - сума простроченого платежу, Д - кількість календарних днів прострочення платежу.

Отже, позивачем, виходячи з умов п. 8.4. договору, здійснено нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 92 444,59 грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

При цьому, судом враховано, що пунктом 1.14. постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» № 480 від 27.12.2007 р. визначено, що індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відтак, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 р. № 62-97].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. № 52/30).

Як вбачається з розрахунку, наведеного позивачем у позовній заяві, останнім здійснено розрахунок інфляційних втрат окремо за кожний місяць, визначений з урахуванням зміни суми боргу у зазначений період, тобто за лютий, березень, серпень та вересень 2010 року. Загальна сума інфляційних втрат у зазначений період становить 4543,21 грн.

Крім того, статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 8.2.3 договору передбачено, що за порушення строків виконання грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, виходячи з правових норм вказаного Закону, сторони не позбавлені права встановити розмір пені в меншому розмірі, ніж визначено в Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96.

Суд, відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, здійснивши перерахунок пені з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96 та розміру пені, визначеного у п. 8.2.3. договору, встановив, що у період з 03.03.2010 р. по 07.07.2010 р., коли діяли облікові ставки НБУ 10,25% та 9,5%, розмір пені з урахуванням подвійної облікової ставки перевищував розмір пені, визначений сторонами на рівні 0,05% за кожен день прострочення.

Отже, судом здійснено перерахунок пені за період з 03.03.2010 р. по 07.07.2010 р. згідно з розміром пені, визначеного сторонами у п. 8.2.3. договору поставки, а за період з 08.07.2010 р. по 22.09.2010 р. з урахуванням положень вказаного вище Закону, оскільки нормами останнього передбачено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з п.8.5. договору поставки, сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає три роки.

Водночас відповідачем 2 було подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог, заявлених позивачем.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України).

Судами встановлено, що у п. 8.5. договору поставки сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором, а право на звернення до суду становить три роки.

Тобто, пунктом 8.5. договору поставки сторонами збільшено строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій.

При цьому, суд звертає увагу на те, що положення п. 8.5 договору поставки стосуються лише строку позовної давності на стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу), тоді як відсотки за користування чужими грошовими коштами та інфляційні втрати не є штрафними санкціями за договором, а відтак п. 8.5. договору поставки на зазначені вимоги не розповсюджується.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 17.07.2013 р. у справі № 8/145-12 та від 04.06.2013 р. у справі № 4/146-12.

Таким чином, до позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат розповсюджуються загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Проте, положеннями п. 8.4. договору поставки передбачено, що проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми сплачуються покупцем за весь час прострочення. Зазначене положення міститься і в ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою також встановлено, що боржник, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, враховуючи повну сплату відповідачем 2 заборгованість за поставлений товар тільки 23.09.2010 року, тому суд вважає правомірним нарахування позивачем пені, процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних за період з 03.03.2010 року по 22.09.2010 року.

Згідно ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Також, у ч. 5 п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Таким чином, враховуючи вищевказані положення цивільного законодавства щодо строків позовної давності та порядку їх обчислення, а також дату звернення позивача до суду з даним позовом - 27.05.2013 р., суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності в частині стягнення інфляційних втрат за лютий-березень 2010 року, а також у частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та пені, нарахованих за період з 03.03.2010 року по 26.05.2010 року, що за приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, здійснивши перерахунок процентів за користування чужими грошовими коштами з урахуванням строку позовної давності, суд задовольняє останні в сумі 37043,76 грн. за період з 27.05.2010 року по 22.09.2010 року.

Крім того, суд перерахував пеню з урахуванням положень п.п. 8.2.3., 8.5. договору поставки та строку позовної давності, яку сторони визначили тривалістю у три роки, та задовольняє вимоги у цій частині в розмірі 3262,37 грн. за період з 27.05.2010 року по 22.09.2010 року.

Щодо стягнення інфляційних втрат, то останні також підлягають частковому задоволенню в сумі 893,27 грн. за серпень-вересень 2010 року.

Отже, позовні вимоги заявлені позивачем до відповідача 2 підлягають частковому задоволенню з у рахуванням наведених вище обставин.

Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань за Угодою № 15-11/12-48 від 15.11.2012 р. про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України), 01.11.2012 р. між ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» (кредитор) та ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (поручитель) було укладено Договір поруки № 21-12-2012-7, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Дніпро-Нікополь» (код ЄДРПОУ 33215138) щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки та угоди, передбаченими ст. 2 цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору поруки, під договором та угодою в цьому договорі розуміють Договір поставки на умовах товарного кредиту № ТК030409/3 від 03.04.2009 р. та Угоду № 15-11/12-48 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р.

Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується частковою сплатою пені у сумі 1000,00 грн. (п. 3.1 договору поруки).

Пунктом 4.1. договору поруки визначено, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позивач додатково звернувся до відповідача 1 із вимогою за вих. № 27-7/12 від 27 грудня 2012 року, котра була одержана останнім 29 грудня 2012 року, в якій просив виконати взяті на себе зобов'язання за Договором поруки № 21-12-2012-7 від 21.12.2012 р.

09.01.2013 р. від відповідача 1 надійшла відповідь на вказану вище вимогу, в якій останній гарантував, що зобов'язання будуть виконані в строк до 31.03.2013 р.

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави вважати припиненим зобов'язання поручителя солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання в межах обсягу відповідальності поручителя в розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до змісту ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Враховуючи те, що станом на день розгляду справи, ані відповідач 2 у повному обсязі, ані відповідач 1 в сумі 1000,00 грн., не сплатили заборгованість, що виникла за Угодою № 15-11/12-48 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р., укладену згідно Договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК030409/3 від 03.04.2009 р., тому суд вважає, що позовні вимоги до відповідача 1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить суд також стягнути з відповідачів солідарно 7000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

На підтвердження зазначених витрат до позову додані копія Договору № 25-4/03 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25.03.2013 р., укладеного між ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» (замовник) та адвокатом Грищенко О.М. (виконавець), акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги)від 27.05.2013 р. та оригінал платіжного доручення від 29.03.2013 р. № 214, яким позивач сплатив на рахунок Грищенко О.М. 7000,00 грн.

Крім того, суду надані копії Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.09.2009 р. № 3888 та посвідчення адвоката.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 29 листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. №01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

Пунктом 5 листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. № 01-8/1270 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», визначено, що статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Отже, статус адвоката характеризується певними елементами, зокрема, права і обов'язками, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Так, право адвоката представляти за плату інтереси довірителя, пов'язано із можливістю довірителя віднеси плату за послуги адвоката до судових витрат. При цьому адвокат має отримати таку суму гонорару.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини першої ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування коштів адвокату на підставі договору, господарський суд дійшов висновку що витрати понесені ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» відповідають судовим витратам на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Відповідно до п. 12 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги складність спору, ціну позову та часткове задоволення позовних вимог, суд вирішив покласти на відповідачів понесені позивачем витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 2700,00 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (08633, Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22; код ЄДРПОУ 38267861) та Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ДНІПРО-НІКОПОЛЬ» (53261, Дніпропетровська область, Нікопольський район, село Дмитрівка, вул. Леніна, 94; код ЄДРПОУ 33215138) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, вул. Заболотного, 38, оф. 23; код ЄДРПОУ 38039872) 1000,00 (одну тисячу) грн. - пені, 823 (вісімсот двадцять три) грн. 99 коп. - витрат по сплаті судового збору, 2700 (дві тисячі сімсот) грн. - витрат на оплату послуг адвоката.

3. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ДНІПРО-НІКОПОЛЬ» (53261, Дніпропетровська область, Нікопольський район, село Дмитрівка, вул. Леніна, 94; код ЄДРПОУ 33215138) на користь «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, вул. Заболотного, 38, оф. 23; код ЄДРПОУ 38039872) 37043 (тридцять сім тисяч сорок три) грн. 76 коп. - відсотків за користування чужими грошовими коштами, 2262 (дві тисячі двісті шістдесят дві) грн. 37 коп. - пені, 893 (вісімсот дев'яносто три) грн. 27 коп. - втрат від інфляції.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині вимог в позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано: 09.08.2013

Суддя Карпечкін Т.П.