Рішення № 32989292, 14.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1250/13 14.08.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Лайн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТЦ-Центр" про стягнення 108 618,11 грн. Суддя Пукшин Л.Г

Представники сторін:

від позивача Семак І.А.- представник за довіреністю б/н від 04.01.2013 р.від відповідача Просалова О.Є. - представник за довіреністю б/н від 20.10. 2011р.від третьої особи Семак І.А.- представник за довіреністю б/н від 04.01.2013 р.

В судовому засіданні 14.08.13. в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Лайн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" про стягнення 108618, 11 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі договору фінансового лізингу № 737-LD від 29.07.2008, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТЦ-Центр" (третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (відповідач) у останнього виникла заборгованість у розмірі 108618,11 грн. Договором від 02.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТЦ-Центр" (третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-Лайн" (позивачем) було відступлено право вимоги на несплачений борг. Оскільки, подана позивачем вимога від 04.01.2013 про погашення боргу не була задоволена відповідачем, позивач звернувся з позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2013 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/1250/13, залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТЦ-Центр" та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 13.02.2013.

Розгляд справи відкладався неодноразово, в судовому засіданні 20.03.13 представник відповідача подав заяву про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 20.03.13 було зупинено провадження у справі № 190/1250/13 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/3270/13, що розглядається Господарським судом м. Києва.

19.07.13 відповідач через загальний відділ діловодства подав заяву про поновлення провадження у справі № 910/1250/13, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.13 залишено без змін рішення Господарського суду м. Києва від 19.03.13 у справі № 910/3270/13, яким задоволено позов ТОВ «УніКредит Лізинг» до ТОВ «ІТЦ-Центр», ТОВ «Авто-Лайн» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.01.13.

Ухвалою суду від 22.07.13 було поновлено провадження у справі № 910/1250/13 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.08.13.

В судове засідання 14.08.13 представники сторін з'явились, представник позивача подав заяву продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду справи до завершення касаційного розгляду у справі № 910/3270/13. Представник відповідача проти задоволення вказаного клопотання заперечував.

Суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, оскільки рішення суду у справі № 910/3270/13 набуло законної сили.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

29 липня 2008 року між ТОВ "УніКредит Лізинг" (лізингодавець, відповідач) та ТОВ "ІТЦ-Центр" (лізингоодержувач, третя особа) було укладено договір фінансового лізингу №737-LD, відповідно до умов якого відповідач передав третій особі в користування з викупом предмет лізингу (автобетонозмішувач).

02.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТЦ-Центр" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-Лайн" (цесіонарій) було укладено договір про відступлення прав вимог, за умовами якого (Розділ 1 договору) цедент відступає, а цесіонарій приймає і набуває право вимоги до ТОВ "УніКредит Лізинг" щодо сплати 108 618,11 грн., яке (право вимоги) виникло за обставин, викладених у преамбулі цього Договору, а саме у зв'язку з розірванням Договору лізингу №737-LD від 29.07.2008 і поверненням предмета лізингу за ним ТОВ "УніКредит Лізинг", без відшкодування.

04.01.13 позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити борг в розмірі 108618,11 грн. Вказана вимога була отримана відповідачем 08.01.13, заборгованість станом на момент вирішення спору відповідачем не погашена.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю у позивача, на його думку, права вимагати у відповідача сплати 108618,11 грн. на підставі договору про відступлення права вимоги від 02.01.13.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.03.13 у справі № 910/3270/13, що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.13, задоволено позовні вимоги ТОВ «УніКредит Лізинг» до ТОВ «ІТЦ-Центр», ТОВ «Авто-Лайн» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.01.13.

За таких обставин, судом у справі № 910/3270/13 встановлено факт недійсності договору про відступлення права вимоги від 02.01.13, укладеного між позивачем та третьою особою у даній справі. Вказаний факт в силу норм ст.. 35 ГПК України не підлягає доказуванню при розгляді цього спору.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини (факту недійсності договору про відступлення права вимоги від 02.01.13), адже існування даної обставини підтверджує судове рішення у спорі, що виник між тими ж сторонами (справа № 910/3270/13).

Переоцінка факту недійсності договору про відступлення права вимоги від 02.01.13 буде свідчити про поставлення під сумнів судових рішень у справі № 910/3270/13, що є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у позивача відсутнє право вимагати від відповідача сплати 108 618,11 грн., оскільки ТОВ «Авто-Лайн» не набуло право вимоги до ТОВ «УніКредит Лізинг» щодо сплати цих грошових коштів на підставі Договору про відступлення права вимоги від 02.01.2013 р., що є підставою для відмови в позові, так як права та законні інтереси позивача не були порушені відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Позивачем доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем його прав і охоронюваних законом інтересів, не надано, за таких обставин в задоволенні позовних вимог, з викладених у позові правових підстав, необхідно відмовити.

Судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.08.2013 р.

Суддя Пукшин Л.Г.