Рішення № 32988484, 13.08.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.08.2013 Справа № 905/4592/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Поцелуйко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Європа Лізинг», м. Київ, ідентифікаційний код 35059482

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпром-М», м. Донецьк, ідентифікаційний код 35204133

про: стягнення за договором фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р. заборгованості у розмірі 235001,71 грн., пені у розмірі 15880,94 грн., 15% річних у розмірі 19279,41 грн., штрафу у сумі 36669 грн.; розірвання договору фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р. та повернення предмету лізингу.

за участю уповноважених представників:

від Позивача - Локшин А.В. (за довіреністю №01/13 від 03.01.2013р.);

від Відповідача - не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 22.07.2013р. на 13.08.2013р.

У судовому засіданні 13.08.2013р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит Європа Лізинг», м. Київ (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпром-М», м. Донецьк (далі - Відповідач) про стягнення за договором фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р. заборгованості у розмірі 235001,71 грн., пені у розмірі 15880,94 грн., 15% річних у розмірі 19279,41 грн., штрафу у сумі 36669 грн.; розірвання договору фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р. та повернення предмету лізингу.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р. у період з вересня 2012р. по червень 2013р., а також зобов'язань з надання звітів відносно предмету лізингу, у зв'язку з чим утворилась стягувана заборгованість та підстави для нарахування пені, 15% річних, штрафу, розірвання договору і повернення предмету лізингу.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав розрахунок позовних вимог, договір фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р. з додатками, додаткову угоду №1 від 09.11.2011р., акт приймання-передачі від 16.11.2011р., свідоцтво про реєстрацію, довідку від 01.06.2013р., виписки з банківського рахунку, витяг з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, свідоцтво про державну реєстрацію, довідка з ЄДРПОУ, рахунки-фактури.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 525, 526, 625, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 13, 15, 54, 58, 83 Господарського процесуального кодексу України та ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг», надавши в перебігу розгляду справи і додаткові документи на обґрунтування своєї позиції (а.с.а.с.65-72, 73, 80), у тому числі - пояснення №89/06 від 15.07.2013р. відносно періоду розрахунку пені.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, своєї позиції до відома суду не довів, доказів відсутності спірних зобов'язань чи їх припинення будь-яким передбаченим діючим законодавством способом не представив, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.39-41), достовірність яких презюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

У світлі правової позиції, приведеної в абз. 2 п.3.9.1. Постави Пленуму ВХСУ №18 від 26.12.2011р., таке повідомлення вважається належним, тим більше, що надіслана на адресу Відповідача ухвала суду повернута поштою у зв'язку із закінченням строку зберігання (а.с.81).

У судовому засіданні 13.08.2013р. представник Позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, вказуючи на відсутність будь-яких інших доказів на її обґрунтування, та наполягав на вирішенні спору по суті попри відсутність уповноваженого представника Відповідача.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним окремих документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не вливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого відкладання вирішення справи.

Дійсно, всім учасникам справи було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті розглядуваного спору з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання здійснювати свої процесуальні права.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду Позивачем доказів в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

09.11.2011р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №441 (а.с.а.с.14-24), згідно умов п.п. 2.1, 4.4 якого Лізингодавець зобов'язується придбати та передати у володіння та користування Лізингоодержувачу на певний строк предмет лізингу визначений специфікацією (а.с.26) - самоскид МАЗ 551605-271, номер шасі: Y3M551605B0018619 в кількості 1 одиниця, спеціально придбаний Лізингодавцем у визначеного Лізингоодержувачем продавця/постачальника відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу, користуватись ним, сплачувати Лізингодавцю лізингові платежі, зі строком дії на 24 місяці.

Пунктом 7.1. договору фінансового лізингу встановлено, що лізингові платежі за договором повинні здійснюватися Лізингоодержувачем у національній валюті України гривні у строки та в сумах, зазначених у Графіку лізингових платежів (а.с.25) у загальному розмірі 772086,72 грн. Платежі здійснюються шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахункових рахунок, вказаний у реквізитах Лізингодавця, та включають:

- винагорода (відсотки, комісії) Лізингодавцю;

- платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмету лізингу.

У випадку прострочення Лізингоодержувачем лізингових платежів та будь-яких інших платежів зазначених в графіку лізингових платежів, пунктом 7.9 договору, сторони на підставі ст. 536, 625 Цивільного кодексу України погодили, що Лізингодавець нараховує на фактичний залишок заборгованості 15 % річних за методом «факт/360», протягом всього періоду існування простроченої заборгованості.

Пунктом 10.2 на Лізингоодержувача покладені наступні зобов'язання:

- щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі встановленій сторонами;

- забезпечити безперешкодний доступ представникам Лізингодавця до предмета лізингу для проведення інспектування предмета лізингу та його наявність за останньою адресою місцезнаходження, повідомленою Лізингоодержувачем Лізингодавцю згідно умов договору на час проведення інспектування, призначений лізингодавцем.

На Лізингоодержувача пунктом 11.1.1 договору покладена відповідальність за прострочення сплати лізингових платежів у вигляді сплати пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від загальної суми всієї простроченої заборгованості, яка існує на момент нарахування пені за платежами за кожен день прострочки. Сторони домовились, що нарахування даної пені за прострочення сплати платежів, передбачених договором, припиняється через 18 місяців, від дні коли сплата мала відбутися. Також в п.11.3 договору встановлено, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штраф, пеня) встановлюються у 3 роки на підставі ст. 259 Цивільного кодексу України.

За ненадання при інспектуванні для огляду або при поверненні (вилученні) предмету лізингу, технічної документації, отриманої Лізингоодержувачем разом з предметом лізингу, а також порушення умов п.п.7.17, 10.3, 15.2, 15.4, 15.5, п.п.8.1.1-8.1.7, 10.2.1, 10.2.2. договору, відповідно до п. 11.1.3. сплачує штраф у розмірі 1% вартості Предмета лізингу на момент укладання договору, зазначену в п. 3.1 договору. Даний штраф застосовується за порушенням будь-якого з зазначених пунктів або підпунктів, окремо за кожен випадок порушення та за кожним пунктом або підпунктом такого порушення.

За умовами п.12.5 договору, у випадку розірвання чи припинення договору фінансового лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу Лізингодавцю, а Лізингодавець зобов'язаний прийняти предмет лізингу.

09.11.2011р. додатковою угодою №1 (а.с.32) сторонами було внесено зміни до умов переходу права власності на майно.

16.11.2011р. предмет лізингу (самоскид МАЗ 551605-271, номер шасі: Y3M551605B0018619, державний номерний знак АА8163КТ) був переданий Лізингоодержувачу, про що було складено і підписано відповідний акт приймання-передачі (а.с.33).

Предмет лізингу належить Позивачу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15.11.2011р. (а.с.35).

В перебігу лізингових відносин Позивачем складались рахунки-фактури (а.с.а.с.44-62), через неналежне виконання грошових зобов'язань з оплати яких у період з вересня 2012р. по червень 2013р. та ненадання звітів про стан і місцезнаходження майна за 4 квартал 2011р. 1-4 квартали 2012р. і 1 квартал 2013р., Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Відповідач процесуальним правами, передбаченими ст.ст.22, 59 Господарського процесуального кодексу України не скористався, своєї позиції по суті спору до відома суду не довів та ухилився від підписання акту звірення розрахунків (а.с.67), складеного та надісланого (а.с.а.с.68-69) Позивачем на виконання вимог ухвали суду, в якому враховані здійснювані в перебігу договірних відносин платежі Відповідача, відображені в банківській довідці №1380/10 від 01.06.2013р. (а.с.а.с.36, 37) та виписки з рахунку (а.с.38).

Як вбачається із наданої Позивачем довідки №88/06 за підписом головного бухгалтера та генерального директора (а.с.70) станом на 12.07.2013р. стягувана заборгованість жодним чином погашена не була. В свою чергу, за обліковими відомостями автоматизовано-інформаційної системи ДАІ станом на 30.07.2013р. (а.с.80) зареєстрованим власником спірного предмету лізингу є Позивач.

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених позовних вимог, оскільки їх об'єднання цілком відповідає приписам ч.1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги пов'язані підставами виникнення та наданими доказами (порушення зобов'язань за договором фінансового лізингу), їх сумісний розгляд не утруднює вирішення справи, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань і не грошових зобов'язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягненні пені, розірвання укладеного сторонами договору фінансового лізингу та примусовому поверненні предмету лізингу.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами договору фінансового лізингу.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг", ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Поряд із цим, приписи п.2 ч. 1 ст. 10 та п.4 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг" встановлюють право лізингодавця здійснювати перевірки дотримання умов користування предметом лізингу та його утримання, що кореспондується із відповідним обов'язком лiзингоодержувача забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання, а в контексті розглядуваної справи - сформульованим обов'язком Лізингоодержувача щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом надсилання звіту у визначеній формі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, та зобов'язань з надання відповідних звітів, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи до уваги, що положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що у світлі ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно визначених договором графіків лізингу (а.с.25) за розглядуваний період з вересня 2012р. по червень 2013р. включно та від щоквартального надання звітів відносно стану та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються належним виконанням, у розглядуваному випадку - шляхом своєчасного та у повному обсягу здійснення лізингових платежів. Натомість невиконання або неналежне виконання зазначених зобов'язань є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, Відповідачем не в повному обсягу і несвоєчасно оплачувалися лізингові платежі за період з листопада 2011р. по червень 2013р. включно - належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів повного і своєчасного виконання вказаних грошових зобов'язань або їх повного і своєчасного припинення у будь-який передбачений чинним законодавством спосіб Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України таке невиконання зазначених зобов'язань Відповідачем, а сам Лізингоодержувач вважається таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань зі сплати таких складових лізингових платежів усього на загальну суму 235001,71 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що п. 7.9 договору сторонами передбачений розмір річних 15%, суд перевіривши наданий Позивачем розрахунок (а.с.а.с.9,11) дійшов висновку про можливість задоволення вимог в частині заборгованості у повному обсязі - 235001,71 грн., в частині стягнення 15% річних частково - у розмірі - 19253,10 грн. (частковість задоволення вимог зумовлено недоліками у розрахунках Позивача, викликаними передчасним арифметичним спрощенням чисел)

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі - сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення сплати лізингових платежів сформульована безпосередньо у п.11.1.1 договору фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р., вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину про забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Суд, перевіривши наданий Позивачем розрахунок пені (а.с.10) та здійснивши перевірку розрахунку за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство" дійшов висновку про можливість задоволення вимог в частині стягнення пені лише у сумі 15872,84грн. (частковість задоволення вимог зумовлено недоліками у розрахунках Позивача, викликаними передчасним арифметичним спрощенням чисел)

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. При цьому, положення ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України не виключають можливість застосування штрафних санкцій і у випадку порушення не грошових зобов'язань за договором.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування штрафів у разі ненадання звітів про стан та місцезнаходження майна, сформульована безпосередньо у п.11.1.3. договору фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р., вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

За відсутністю доказів належного виконання Відповідачем зобов'язань або доказів відсутності вини у їх невиконанні згідно ст. 614 Цивільного кодексу України, заявлені Позивачем вимоги щодо нарахування штрафів за розглядувані 6 кварталів кваліфікуються як обґрунтовані, оскільки їх розрахунок відповідає умовам договору фінансового лізингу з урахуванням визначеної вартості предмету лізингу в сумі 611150 грн. Таким чином, судом у повному обсягу задовольняються вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 36669 грн.

Відносно вимог Позивача про розірвання спірного договору та повернення предмету лізингу суд зазначає наступне.

За змістом п.4 ч.1 ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг» Лізингодавець, серед іншого, управнений вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Як встановлено ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Виходячи з підстав позову, у розумінні їх визначення в п. 3.10. Постанови ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року N 18, Заявник позову наполягає на розірванні договору як на наслідку порушення умов договору з боку Відповідача відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у вигляді (порушення) невиконання обов'язку щодо оплати лізингових платежів, наявність якого встановлена судом вище.

В свою чергу, лізингові платежі п. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг" віднесені до істотних умов договору фінансового лізингу у розумінні ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, виконання якої Відповідачем є обов'язковим у розумінні ст. 629 цього Кодексу, а порушення - зумовлює правомірність ініціювання питання про розірвання договору згідно п. 4 ч.1 ст. 10 Закону України „Про фінансовий лізинг".

Виходячи з наявних матеріалів справи зазначена вимога спірного договору, що формулює істотну умову, Відповідачем порушена та за відсутністю доказів іншого, а саме - належного і своєчасного здійснення лізингових платежів за період з листопада 2011р. по червень 2013р. - суд вважає за можливе констатувати наявність істотного порушення умов договору у розумінні ст.ст. 610, 651 Цивільного кодексу України, одним із наслідків якого (порушення) згідно ст. 611 цього Кодексу законодавець визначає розірвання договору.

Отже, викладене, за висновком суду, вказує на наявність достатньої у розумінні ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України підстави для дострокового розірвання спірного договору фінансового лізингу.

За змістом ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Виходячи з положень, наведених в ст.173 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання як правовідношення сторін є підставою для існування відповідних прав та обов'язків його учасників, припинення зобов'язання зумовлює і припинення існування підстави для відповідного права, зокрема - для подальшого перебування у Відповідача майна, отриманого за спірним договором.

Положення п. 12.5 договору фінансового лізингу встановлюють обов'язок Лізингоодержувача у разі припинення договору повернути предмет лізингу Лізингодавцю, що відображує приписи п.7 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг", згідно яких у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. Аналогічні положення щодо обов'язку повернення із вказівкою на негайність його здійснення закріплені і в ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України відносно орендованого майна, що застосовується до розглядуваних лізингових відносин в силу ч.2 ст.806 цього Кодексу.

Викладене, з урахуванням висновків суду про наявність підстав для розірвання спірного договору, зумовлює і задоволення вимог про повернення предмету лізингу, для здійснення чого судом в порядку ст. 84 Господарського кодексу України встановлюється строк тривалістю в 10 календарних днів з моменту набрання цим рішенням законної сили.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані із сплатою судового збору стягуються з Відповідача на користь Позивача щодо вимог про розірвання договору і повернення предмету лізингу - у повному обсягу, а щодо вимоги про стягнення коштів - пропорційно розміру задоволених вимог в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Європа Лізинг», м. Київ, (ідентифікаційний код 35059482) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпром-М», м. Донецьк, (ідентифікаційний код 35204133) про стягнення за договором фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р. заборгованості у розмірі 235001,71 грн., пені у розмірі 15880,94 грн., 15% річних у розмірі 19279,41 грн., штрафу у сумі 36669 грн.; розірвання договору фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р. та повернення предмету лізингу задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпром-М», м. Донецьк, (ідентифікаційний код 35204133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Європа Лізинг», м. Київ, (ідентифікаційний код 35059482) заборгованість за договором фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р. у розмірі 235001,71 грн., пеню у розмірі 15872,84 грн., 15% річних у розмірі 19253,10 грн., штрафу у сумі 36669 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Розірвати договір фінансового лізингу №441 від 09.11.2011р., сторонами якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит Європа Лізинг», м. Киї, (ідентифікаційний код 35059482) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпром-М», м. Донецьк (ідентифікаційний код 35204133)

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпром-М», м. Донецьк, (ідентифікаційний код 35204133) протягом 10 календаних днів з моменту набрання рішенням законної сили повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпром-М», м. Донецьк, (ідентифікаційний код 35204133) за актом приймання-передачі транспортний засіб самоскид МАЗ 551605-271, номер шасі: Y3M551605B0018619, державний номерний знак АА8163КТ.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпром-М», м. Донецьк, (ідентифікаційний код 35204133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Європа Лізинг», м. Київ, (ідентифікаційний код 35059482) витрати зі сплати судового збору у розмірі 8429,93грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 13.08.2013р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.08.2013р.

Суддя Д.О. Попков