Постанова № 32988037, 09.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 серпня 2013 року № 826/9933/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Партнери"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення від 06 березня 2013 року № 0002142220,

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КМ Партнери" (далі по тексту - позивач, ТОВ «КМ Партнери») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002142220 від 06 березня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що всі вимоги чинного законодавства для віднесення витрат по операціям з його контрагентами до складу витрат були ним виконані, господарські операції були реальними, на підтвердження чого додав до матеріалів справи належні докази - платіжні, розрахункові та первинні документи, а також результати наданих йому послуг - матеріали аналітичних досліджень. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Голосіївському районі м. Києва із порушенням чинного податкового законодавства, протиправне, а тому підлягає скасуванню. Перевірка позивача була проведена неправомірно, що є додатковою підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з огляду на те, що з матеріалів перевірок контрагентів позивача випливає, що правочини таких підприємств з постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків, у зв'язку з чим операції з Позивачем нереальні, а правочини не спричиняють реальних наслідків.

Згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, зазначає наступне:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «КМ Партнери» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012р. За результатом перевірки складено акт №93/22-20/30301978 від 20.02.2013 р. (надалі по тексту Акт перевірки).

Відповідачем встановлено порушення п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139, п.144.1 ст. 144, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим ТОВ «КМ Партнери», на думку відповідача, занижено податок на прибуток на загальну суму 353355 грн., в т.ч. за 1 кв. 2011 року в сумі 43038 грн., за 2 кв. 2011 року в сумі 54303 грн., за 2-3 кв. 2011 року в сумі 96037 грн., за 2-4 кв. 2011 року в сумі 226883 грн., за 1 кв. 2012 року в сумі 61010 грн., та за 1 півр.2012 року в сумі 83436 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013 р. №0002142220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 374 215,00грн. (353 355,00 грн. - основний платіж, 20 860,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «КМ Партнери» (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Мозаїк технолоджи» (Виконавець), з іншої сторони, було укладено наступні договори: № 0010-01/11 від 05.01.2011, №012-11/10 від 04.11.2010 та №044-08/10 від 04.08.2010.

Предметом даних договорів є підготовка таких досліджень: «Міжнародно-правові аспекти виходу українських підприємств на ІРО»; «Спільне інвестування як форма здійснення інвестиційної діяльності в системі міжнародного права»; «Роль міжнародного права у здійсненні митно-тарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності України».

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується, Довідкою з банку за 24.02.2011 року; платіжним дорученням № 108 від 24.02.2011 року; рахунком-фактурою № 000000016 від 15.02.2011 року; платіжним дорученням № 107 від 24.02.2011 року; рахунком-фактурою № 000000015 від 15.02.2011 року; актом приймання-здачі виконаних робіт від 15.02.2011 року; Довідкою з банку за 27.12.2010 року; платіжним дорученням № 1003 від 27.12.2010 року; рахунком-фактурою № 000000043 від 15.12.2010 року; актом приймання-здачі виконаних робіт від 27.12.2010 року; Довідкою з банку за 14.10.2010 року; платіжним дорученням № 751 від 14.10.2010 року; рахунком-фактурою №0000000004 від 06.10.2010 року; платіжним дорученням № 750 від 14.10.2010 року; рахунком-фактурою № 0000000003 від 20.09.2010 року; актом приймання-здачі виконаних робіт.

Крім того, між ТОВ «КМ Партнери» (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Інтер Груп Союз» (Виконавець), з іншої сторони, було укладено договори: №031-11 від 08.08.2011 та №029-11 від 02.06.2011.

Предметом даних договорів є підготовка та проведення аналітичного дослідження по договору №031-11 від 08.08.2011 «Міжнародно-правові засади регулювання титулів власності досвід для України)» та по договору №029-11 від 02.06.2011 «Ринок цінних паперів в Україні та використання міжнародно-правових норм його регулювання (частина 1 та 2)».

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: Довідкою з банку за 19.07.2011 року; платіжним дорученням № 525 від 19.06.2011 року; рахунком-фактурою № 000000008 від 19.06.2011 року; платіжним дорученням № 524 від 19.06.2011 року; рахунком-фактурою № 000000007 від 19.06.2011 року; актом приймання-здачі виконаних робіт від 19.06.2012 року; Довідкою з банку за 27.09.2011 року; платіжним дорученням № 698 від 27.09.2011 року; рахунком-фактурою № 0000000012 від 20.09.2011 року; платіжним дорученням № 697 від 27.09.2011 року; рахунком-фактурою № 0000000011 від 20.09.2011 року; платіжним дорученням № 696 від 27.09.2011 року; рахунком-фактурою № 0000000010 від 20.09.2011 року; актом приймання-здачі виконаних робіт від 20.09.2011 року.

Також, між ТОВ «КМ Партнери» (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Уніконсульт Паблік» (Виконавець), з іншої сторони, було укладено договір №12-04/11 від 18.04.2011р., предметом даного договору є підготовка та проведення аналітичного дослідження «Міжнародне право та формування спільної податкової політики країн ЄС і України».

Формування позивачем витрат на проведення ТОВ «Уніконсульт Паблік» вищенаведеного дослідження підтверджується наступними документами:

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: Довідкою з банку за 17.06.2011 року; платіжним дорученням № 443 від 17.06.2011 року; рахунком-фактурою № 000000031 від 31.05.2011 року; платіжним дорученням № 442 від 17.06.2011 року; рахунком-фактурою № 000000031 від 31.05.2011 року; актом приймання-здачі виконаних робіт від 31.05.2011 року; Довідкою з банку за 27.04.2011 року; рахунком-фактурою № 0000000004 від 25.04.2011 року; актом приймання-передачі від 27.04.2011 року; Довідкою з банку за 27.04.2011 року; рахунком-фактурою № 0000000004 від 25.04.2011 року; актом приймання-передачі від 27.04.2011 року.

Між ТОВ «КМ Партнери», (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Нью Діл» (Виконавець), з іншої сторони, було укладено наступні договори: №19/03-12 від 05.03.2012, №017/02-12 від 02.02.2012, №14/02-11 від 10.01.2012. №10/11-11 від 09.11.2011, №08/10-11 від 03.10.2011.

Предметом даних договорів є підготовка та проведення аналітичного дослідження по договору №19/03-12 від 05.03.2012 р. «Міжнародне право і практика виходу підприємств України на ринок ЄС» по договору №017/02-12 від 02.02.2012 дослідження «Міжнародно-правова практика створення і функціонування вільних економічних зон (частина 1 і 2)», по договору №14/02-11 від 10.01.2012 р. дослідження «міжнародно-правова практика державного регулювання корпоративного сектору (частина 1 і 2)», по договору №10/11-11 від 09.11.2011 р. дослідження «Міжнародно-правове регулювання взаємовідносин суб'єктів світового ринку енергоносіїв (досвід України) (частина 1 і 2», по договору №08/10-11 від 03.10.2011 дослідження «МВФ та МББР: міжнародно-правове регулювання валютно-кредитних відносин в Україні» (частина 1, 2 і 3).

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: платіжним дорученням № 810 від 17.11.2011 року; платіжним дорученням №811 від 17.11.2011 року; рахунком-фактурою № 0014 від 11.11.2011 року; рахунком-фактурою № 0013 від 11.11.2011 року; Актом приймання-здачі виконаних робіт від 17.11.2011 року; Довідкою з банку за 26.12.2011 року; платіжним дорученням № 907 від 26.12.2011 року; рахунком-фактурою № 0037 від 26.12.2011 року; платіжним дорученням № 906 від 26.12.2011 року; рахунком-фактурою № 0036 від 26.12.2011 року; актом приймання-здачі виконаних робіт від 26.12.2011 року; Довідкою з банку за 10.02.2012 року; платіжним дорученням № 126 від 10.02.2012 року; рахунком-фактурою № СФ-62 від 10.02.2012 року; платіжним дорученням № 125 від 10.02.2012 року; рахунком-фактурою № СФ-61 від 10.02.2012 року; актом приймання-здачі виконаних робіт від 10.02.2012 року; Довідкою з банку за 15.03.2012 року; платіжним дорученням № 218 від 15.03.2012 року; рахунком-фактурою № СФ-141 від 15.03.2012 року; платіжним дорученням № 217 від 15.03.2012 року; рахунком-фактурою № СФ-140 від 15.03.2012 року; актом приймання-здачі виконаних робіт № 140 від 15.03.2012 року; Довідкою з банку за 03.04.2012 року; платіжним дорученням № 275 від 03.03.2012 року; рахунком-фактурою № СФ-26 від 03.04.2012 року; платіжним дорученням № 274 від 03.04.2012 року; рахунком-фактурою № СФ-25 від 03.04.2012 року; актом приймання-здачі виконаних робіт №25 від 15.03.2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що згідно інформації про основні види діяльності позивача відповідно до КВЕД, позивач у своїй господарській діяльності потребує інформаційного забезпечення у формі спеціалізованих аналітичних досліджень з актуальних питань внутрішнього та міжнародного законодавства та економіки, зокрема щодо функціонування таких економіко-правових інститутів як вільні зони, інвестування та ін. Використання результатів таких аналітичних досліджень здійснюється позивачем як для загального інформаційного забезпечення своєї господарської діяльності як юридичної фірми, яка для своєї роботи потребує значно більшого і ґрунтовнішого забезпечення такого роду порівняно із іншими категоріями платників податків, для загального підвищення професійного юридичного рівня з актуальних правових питань і внутрішнього тренінгу з метою отримання конкурентної переваги при наданні консалтингових послуг, так і безпосередньо при наданні послуг клієнтам.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств під час укладання та виконання договору.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом "г" підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Підпунктом 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 ПК України передбачено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як, зокрема, будь-які витрати із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 44.1 статті 44 розділу II ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Крім того податкове законодавство не містить норми про обов'язкове підтвердження валових витрат матеріальними носіями надання певних послуг.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, дані контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними":при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Крім того податкове законодавство не містить норми про обов'язкове підтвердження валових витрат матеріальними носіями надання певних послуг.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази того, що отримані послуги Позивачем були використані в господарській діяльності.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0002142220 від 06.03.2013р. підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України (надалі - ВАСУ) від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12, Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Ухвалах ВАСУ: від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби № 0002142220 від 06.03.2013р.

3. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.) присудити на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "КМ Партнери" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук