Рішення № 32984874, 15.08.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-8329/2011

Провадження № 2/344/790/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2013 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі

головуючого-судді Шамотайло О.В.

секретаря Устинської Н.С.

з уч. представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника відповідача - позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним.

ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири.

Ухвалою суду вказані позови об'єднані в одне провадження.

В подальшому, в зв'язку із повторною неявкою представника позивача в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним, позов ухвалою суду було залишено без розгляду.

Представник ОСОБА_3 подав зустрічний позов про визнання договору дарування квартири недійсним до ОСОБА_1, ОСОБА_5, який ухвалою суду було об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири підтримав повністю та просив суд їх задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним - просив відмовити.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не визнав вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири та просив в їх задоволенні відмовити, натомість просив задовольнити вимоги позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним.

ОСОБА_5 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши та надавши належну оцінку зібраним по справі доказам, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 21.05.2011р. відповідно до нотаріально-посвідченого договору дарування подарував ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 (а.с.3). В договорі зазначено, що документом, який підтверджує право власності є рішення Івано-Франківського міського суду від 08.11.2010р., яке набрало законної сили17.01.2011р. відповідно до ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області, зареєстрованого Івано-Франківським ОБТІ 21.02.2011р. за номером витягу 29066080, реєстраційний номер майна 12882643, номер запису 82002 в книзі 223.

Відповідно до рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.09.2011р. за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року вирішено касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року скасувати та при цьому ухвалити нове рішення: позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання квартири його особистою власністю задоволено частково та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. За ОСОБА_1 визнано право власності на 19/20 частин квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/20 частину цієї ж квартири (а.с. 4-6).

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири слід вказати наступне.

ОСОБА_1 з посиланням на норми ст.365 ЦК України просить припинити право особи на частку у спільному майні.

Частина перша статті 365 ЦК України передбачає перелік обставин, за наявності яких право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду. Частина друга даної статті ЦК України імперативно встановлює, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Проте, дана вимога закону виконана не була. Посилання представника ОСОБА_1 на квитанцію від 30.01.2013р., згідно до якої на депозитний рахунок суду внесена сума в розмірі 3262,21 грн., та в подальшому внесення ще 12240,00 грн. згідно до квитанції від 19.06.2013р. що складає вартість належної ОСОБА_3 частини квартири не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на наступне.

ОСОБА_1 помилково зазначає, що в рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.09.2011р. вказано, що вартість квартири становить 63958,52 грн. та внаслідок цього сплачує на депозитний рахунок суду суму в розмірі 3262,21 грн., як вартість частки майна ОСОБА_3 Натомість, в рішенні суду, зазначено, що 15.12.2004р. між ОСОБА_1 та ВТО «Мекасор» укладено договір №16-16 на участь у частковому будівництві двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Відповідно до п. 3.1 цього договору сторони погодили вартість квартири в розмірі 63958 грн. 52 коп. Тобто в рішенні констатуються умови щодо обставин укладення договору. В той же час у договорі дарування від 21.05.2011р., що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 сторони погодили ціну квартири АДРЕСА_1 в розмірі 310032грн.00коп.

Позивач вніс на депозит суму в розмірі 15502,21 грн., що складає 1/20 частину вартості квартири, відповідно до оспорюваного договору від 21.05.2011р.

Проте, відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995р. №20, вирішуючи питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

Як зазначає Пленум Верховного суду України в постанові №7 від 04.10.1991р. «Про практику застосування судами законодавства,що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» в п.6 вказано, що при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Як вказує постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 року № 7, що у разі коли необхідність експертного висновку обумовлена обставинами, викладеними у позовній заяві, чи поданими доказами, суддя має призначати експертизу, як правило, при підготовці справи до судового розгляду, враховуючи при цьому думку осіб, які беруть участь у справі.

Однак сторонами по справі таке клопотання про призначення експертизи не заявлялось, то відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 року № 7, суд розглядає справу на підставі наявних доказів, при цьому вказуючи на те, що в інший спосіб встановити конкретні обставини для вирішення позовних вимог без експертного висновку, враховуючи відсутність згоди сторін - неможливо.

Таким чином, суд не може взяти до уваги факт попереднього внесення позивачем вартості часток на депозитний рахунок суду, оскільки, сума, що внесена позивачем на депозитний рахунок суду, розрахована відповідно до вартості квартири, яка ним спочатку визначена у відповідності до договору на участь у частковому будівництві двокімнатної квартири від 15.12.2004р., а згодом у відповідності до договору дарування від 21.05.2011р., а не у відповідності до вартості квартири на момент розгляду справи судом, як передбачає чинне законодавство.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири задоволенню не підлягає.

Стосовно позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування направлений на припинення права власності у однієї сторони (дарувальника) та виникнення права власності у другої сторони(обдарованого).

Дарувальник при передачі майна у власність ніякого зустрічного задоволення від обдарованого на отримує. Договір дарування направлений на безповоротне припинення права власності у дарувальника та виникнення права власності у обдарованої особи, при цьому обдарований набуває право на майно, якого у нього раніше не було.

Договір дарування є узгодженим волевиявленням обох сторін і являє собою не тільки акт розпорядження майном власником (дарувальником), але й акт прийняття дарунку обдарованим. Для договору дарування необхідна як воля дарувальника, так і згода обдарованого, який має право відмовитися від прийняття дарунка в силу визначених ним причин.

Договір дарування є односторонньо зобов'язальним. Після укладення у сторін не виникають взаємні або односторонні обов'язки. Права набуває лише обдарований у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна.

Належність дарування до одностороннього договору не позбавляє його ознак двостороннього правочину, для укладення якого необхідне волевиявлення двох сторін (дарувальника і обдарованого). Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладений) за наявності волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі. Якщо дарунок не прийнято, договір дарування вважається не укладеним.

Договір дарування є реальним договором. Прийняття обдарованим документів, підтверджуючих право власності на майно, інших документів або символів майна (ключів) є прийняттям подарунка.

Згідно ч. 1, 4 ст. 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдарований будь-якими діями підтвердив свою згоду на прийняття дарунка від дарувальника. Законодавче визначення (частина 4) поняття "прийняття подарунка" - це прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору дарування, або символів речі (ключів, макетів тощо).

Згідно до вимог ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В силу ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.09.2011р. за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/20 частини квартири АДРЕСА_1. За таких обставин суд вважає за необхідне захистити, порушене договором дарування від 21.05.2011р., що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, право ОСОБА_3, шляхом визнання зазначеного договору дарування недійсним, а отже слід задовольнити вимоги позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним.

На підставі викладеного, ст.ст.21, 24, 41 Конституції України, ст. 203,204,215,365,717,719,722 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 04.10.1991р. «Про практику застосування судами законодавства,що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», постанови Пленуму Верховного Суду України № 7від 30.05.1997 р. «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» та керуючись ст.ст.8,10,11,57,58,60,61,88,209,212,213,215,218 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири - відмовити.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним - задовольнити та визнати недійсним договір дарування квартири, посвідчений 21.05.2011р. приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №277, за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_5 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1.

Понесені судові витрати в розмірі 114,70 грн. стягнути солідарно з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, (проживає за адресою: АДРЕСА_1) та ОСОБА_5, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, ( проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер-відсутній, (проживає за адресою: АДРЕСА_1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

( Повний текст рішення виготовлений 15.08.13р.)

Суддя О.В.Шамотайло