Рішення № 32974096, 15.08.2013, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/2839/13-ц

№ провадження 2/208/1238/13

РІШЕННЯ

Іменем України

15 серпня 2013 р. м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Нельге Д.В.,

при секретарі Севастьяновій Л.М.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Ткаченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпровський автобусний завод» «Про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення моральної шкоди та судових витрат», -

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулась до суду із вищезазначеним позовом, у якому просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення позивача № 322-к від 29.12.2012р.

2. Поновити позивача на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод».

3. Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

4. Стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

5. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 350 грн.

6. Допустити рішення в частині поновлення на роботі та присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць до негайного виконання.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка посилається на те, що, на підставі рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.04.2012р. її, з 18.10.2012р. було поновлено на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод». Наказом № 322-к від 29.12.2012р. її було звільнено відповідачем із займаної посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Своє звільнення вважає незаконним, на підставі того, що, про її поновлення відповідачем 18.10.2012р. на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод» відповідач їй не повідомив. Про поновлення на роботі їй стало відомо лише 14.03.2013р., відповідно до чого вважає, що вона була відсутньою на роботі з поважних причин. При цьому її звільнення відповідач здійснив за її відсутності, без відібрання у неї будь-яких пояснень, та, з порушенням строків накладення дисциплінарного стягнення, на підставі чого просить суд визнати наказ про її звільнення незаконним та скасувати, поновити її на роботі і стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та завдану їй моральну шкоду, а також понесені нею судові витрати на правову допомогу.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, а також суду зазначила, що, їй було відомо про те, що справа про її поновлення на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод» буде розглядатись апеляційним судом 18.10.2012р., але, про існування рішення апеляційного суду про поновлення її на роботі від 18.10.2012р. - їй було не відомо. При цьому, 24.10.2012р. вона приїхала на підприємство відповідача для того, щоб її поновили на роботі, але, представник відповідача Ткаченко В.В. повідомила їй, що поновити її не може, тому вона влаштувалась на іншу роботу, а саме 29.10.2012р. вона влаштувалась працювати до ДНЗ №5 «Дніпряночка» на посаду заступника директора по господарству. У січні 2013 року вона отримала в суді виконавчі листи, після чого звернулась до державного виконавця Заводського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ щодо примусового виконання рішення про її поновлення на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод». Так як, відповідач відмовлявся поновити її на роботі, у березні 2013 року вона направила заяву на адресу відповідача з проханням повідомити їй коли їй необхідно прибути до відповідача для поновлення її на роботі. Після запрошення відповідача вона прибула на підприємство 13.03.2013р., де їй було повідомлено, що вона звільнена відповідачем 29.12.2012р. При цьому, ніяких пояснень у неї відповідач не відбирав, і у картці про видачу трудової книжки вона не розписувалась. Таким незаконним звільненням, а також порушенням її прав зі сторони відповідача, їй було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у розмірі 5000 грн.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги свого довірителя у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Ткаченко В.В. в судовому засіданні позов не визнала у повному обсязі, та, надавши суду письмове заперечення (а.с.76-106), суду зазначила, що, відповідно до рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.04.2012р., залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.10.2012р., позивача ОСОБА_1 було поновлено відповідачем 18.10.2012р. на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод». При цьому, про те, що позивача було поновлено на роботі наказом № 268-к від 18.10.2012р., відповідач повідомив позивачу листом від 23.10.2012р., який позивач, згідно запису у поштовому повідомленні, отримала 25.10.2012р. Водночас, позивачці було також запропоновано прибути на роботу та надати відповідачу паспорт, санітарну книжку та дублікат трудової книжки, який був виданий позивачці при її попередньому звільненні. Так як, позивачка на роботу не з'явилась, 31.10.2012р. їй також було направлено листа з поштовим повідомленням, із пропозицією повідомити причину неявки на роботу. Вказаний лист позивачка отримала 05.11.2012р., але на роботу не з'явилась. Крім того, у цей час, з усної розмови з директором ДНЗ №5 «Дніпряночка» відповідачу стало відомо, що позивачка, після її поновлення відповідачем на роботі, працевлаштована міським центром зайнятості до ДНЗ №5 «Дніпряночка». Враховуючи те, що, позивачка була повідомлена відповідачем про її поновлення на роботі, але, протягом часу з 18.10.2012р. по 29.12.2012р. на роботу не виходила, причин неприбуття на роботу - відповідачу не повідомила, відповідачем було прийнято рішення про звільнення позивача за прогули, про що позивачці було повідомлено листом від 04.01.2013р., який вона, згідно поштового повідомлення, разом із копією наказу про звільнення отримала 17.01.2013р. Таким чином, звільнення позивача відповідач вважає законним, на підставі чого просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, та дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.04.2012р. (а.с.6-8), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.10.2012р. (а.с.9-10), позивача ОСОБА_1 поновлено на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод».

Наказом ТОВ «Дніпровський автобусний завод» № 268-к від 18.10.2012р. позивача ОСОБА_1 поновлено на посаді завідуючої їдальнею ТОВ «Дніпровський автобусний завод» (а.с.31).

Наказом ТОВ «Дніпровський автобусний завод» № 322-к від 29.12.2012р. позивача ОСОБА_1 звільнено з посади завідуючої їдальнею ТОВ «Дніпровський автобусний завод» на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.32).

Своє звільнення позивачка вважає незаконним, посилаючись на те, що, вона дійсно була відсутньою на робочому місці протягом часу з 18.10.2012р. по 29.12.2012р., але з поважних причин, а саме тому, що, спочатку вона не знала про своє поновлення на роботі, а після того, як дізналась - відповідач не пускав її на підприємство. Крім того, при її звільненні від неї не було відібрано пояснень, а також вона не розписалась у карточці про отримання трудової книжки.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

На підтвердження обгрунтованого звільнення позивачки, представник відповідача посилається на те, що, про поновлення 18.10.2012р. позивачки на роботі, остання була неодноразово повідомлена відповідачем, але, при цьому, протягом часу з 18.10.2012р. по 29.12.2012р. позивачка на роботу не виходила, причин неявки - відповідачу не повідомила, та, у період відсутності на роботі працевлаштувалась на інше місце роботи.

На підтвердження обставин, на які відповідач посилається як на підставу своїх заперечень, матеріали справи містять:

- повідомлення від 23.10.2012р. за вих.№ 327 (а.с.82), направлене відповідачем на адресу позивача ОСОБА_1 про поновлення останньої на посаді завідуючої їдальнею ТОВ «Дніпровський автобусний завод» з 18.10.2012р. та про необхідність надати відповідачу копію паспорта; санітарну книжку та дублікат трудової книжки.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.82), повідомлення від 23.10.2012р. за вих.№ 327 позивачка ОСОБА_1 отримала 25.10.2012р.;

- повідомлення від 31.10.2012р. за вих.№ 335 (а.с.83), направлене відповідачем на адресу позивача ОСОБА_1, із пропозицією повідомити причини неявки на робоче місце.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.83), повідомлення від 31.10.2012р. за вих.№ 335 позивачка ОСОБА_1 отримала 05.11.2012р.;

- повідомлення від 04.01.2013р. за вих.№ 4 (а.с.84), направлене відповідачем на адресу позивача ОСОБА_1, про звільнення позивача із займаної посади за прогули та направлення копії наказу про звільнення.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.84), повідомлення від 04.01.2013р. за вих.№ 4 позивачка ОСОБА_1 отримала 17.01.2013р.;

- звітність, надану відповідачем органу загальнообов'язкового державного соціального страхування на підтвердження існування трудових відносин з позивачем станом на жовтень 2012 року (а.с.87);

- табелі обліку робочого часу завідуючої їдальнею ТОВ «Дніпровський автобусний завод» (а.с.88-91), з яких вбачається, що, протягом часу з 18.10.2012р. по 29.12.2012р. позивач ОСОБА_1 була відсутньою на своєму робочому місці;

- Акт від 12.11.2012р. (а.с.92), складений працівниками ТОВ «Дніпровський автобусний завод», у якому зазначено, що, станом на 12.11.2012р. позивач ОСОБА_1 на повідомлення відповідача не відреагувала, до роботи - не прибула, документів, підтверджуючих відсутність на робочому місці - не надала;

- Акт від 29.12.2012р. (а.с.93), складений працівниками ТОВ «Дніпровський автобусний завод», у якому зазначено, що позивач ОСОБА_1, згідно табелів обліку робочого часу у період з жовтня по грудень 2012р. на роботу не виходила; документів, підтверджуючих відсутність на робочому місці - не надала. Первинна профспілкова організація на підприємстві ліквідована;

- заяву позивача ОСОБА_1 від 29.10.2012р. (а.с.132), про прийняття ОСОБА_1 на посаду заступника директора з господарчої частини ДНЗ №5 «Дніпряночка» з 29.10.2012р.;

- наказ № 139 від 29.10.2012р. по ДНЗ №5 «Дніпряночка» (а.с.133) про прийняття ОСОБА_1 на посаду заступника директора з господарчої частини ДНЗ №5 «Дніпряночка» з 29.10.2012р.;

- Витяг із наказів Дніпродзержинського міського центру зайнятості (а.с.117) та направлення Дніпродзержинського міського центру зайнятості на працевлаштування (а.с.131), з яких вбачається, що, наказом від 29.10.2012р. припинено виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 у зв'язку із працевлаштуванням останньої до ДНЗ №5 «Дніпряночка» з 29.10.2012р.

Таким чином, з вищевикладених обставин, підтверджених матеріалами справи, суд вбачає, що, за рішенням суду позивачка ОСОБА_1 була поновлена відповідачем 18.10.2012р. на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод», про що, згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 була повідомлена відповідачем 23.10.2012р. та 31.10.2012р. У період часу роботи на підприємстві відповідача з 18.10.2012р. по 29.12.2012р. позивачка ОСОБА_1 до роботи не приступила, причин неявки на робоче місці - не повідомила, та, у період відсутності на робочому місці на підприємстві відповідача, з 29.10.2012р. працевлаштувалась на інше місце роботи до ДНЗ №5 «Дніпряночка». На підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України позивачка ОСОБА_1 була звільнена відповідачем за прогули згідно наказу № 322-к від 29.12.2012р., про що також, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, була повідомлена відповідачем.

На підтвердження тих обставин, якими позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги, остання надала суду Акт від 24.10.2012р. (а.с.16), складений нею особисто, а також гр.ОСОБА_5 та ОСОБА_4, у якому зазначено, що, 24.10.2012р. після прибуття на підприємство відповідача для поновлення на роботі на підставі рішення апеляційного суду від 18.10.2012р., позивача не впустили на територію підприємства, а представник відповідача Ткаченко В.В. позивачу зазначила, що, поновлювати на роботі позивача відповідач не буде.

Також, на підтвердження тих обставин, якими позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги, остання надала суду копію Постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.01.2013р. Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського МУЮ (а.с.13), з якої вбачається, що, заяву про примусове виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод», остання надала державному виконавцю 14.01.2013р.

При цьому, як зазначено у Листі N 10/06/186-11 від 06.01.2011р. Міністерства соціальної політики України «Щодо поновлення на роботі працівників у разі їх незаконного звільнення», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Згідно із ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання документів, зазначених у статті 18 цього Закону, і у порядку, встановленому цим Законом, проводить відповідні виконавчі дії. Але, це не означає, що дії по виконанню рішення про поновлення на роботі повинні відбуватися негайно після проголошення рішення незалежно від волі працівника, поновленого судом на роботі. Визнане судом право працівника на поновлення на роботі має приватний характер, тому воно не може бути реалізоване без волевиявлення цього працівника. Тому ЦПК України встановлює, що виконавчий лист видається судом, який прийняв рішення за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення. При наявності такої заяви суд зобов'язаний негайно оформити виконавчий лист. Виконавчий лист може бути пред'явлено до виконання в день ухвалення рішення про поновлення на роботі. Державний виконавець зобов'язаний порушити виконавче провадження по виконанню рішень, які підлягають негайному виконанню, не пізніше наступного дня після одержання заяви. Наказ повинен бути складений на підставі рішення суду про поновлення на роботі працівника, а зміст наказу повинен відповідати рішенню суду.

Дослідивши докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що, станом на 24.10.2012р. позивачка була обізнана із фактом поновлення її відповідачем на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод». Разом із цим, із заявою про примусове виконання рішення суду про поновлення її на роботі позивачка ОСОБА_1 звернулась до державного виконавця лише 14.01.2013р., що, в свою чергу, спростовує твердження позивачки про перешкоджання їй відповідачем у поновленні на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод» та недопущення її до робочого місця.

Таким чином, судом встановлено, що, 18.10.2012р., на виконання рішення суду позивачка ОСОБА_1 була поновлена відповідачем у добровільному порядку на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод», про що остання належним чином була повідомлена відповідачем. Разом з цим, у період з 18.10.2012р. по 29.12.2012р. позивачка ОСОБА_1 до роботи не приступила, причин неявки на робоче місці - не повідомила, на підставі чого, через прогули була звільнена відповідачем 29.12.2012р.

Згідно роз'яснень, наданих у п.22 Постанови Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як встановлено судом, будь-яких доказів на підтвердження поважних причин відсутності працездатної позивачки на робочому місці на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод» у період часу з 18.10.2012р. по 29.12.2012р. - матеріали справи не містять, а, водночас, всупереч твердженням позивача містять докази, які свідчать про ухилення позивачки від виконання обов'язків завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод», про що безпосередньо свідчить встановлений судом факт працевлаштування позивачки з 29.10.2012р. на посаді заступника директора ДНЗ №5 «Дніпряночка».

Згідно ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Як вбачається з матеріалів справи, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення позивача ОСОБА_1 було застосовано до позивача директором ТОВ «Дніпровський автобусний завод» 29.12.2012р.

Разом з цим, враховуючи, що, ст. 148 КЗпП України передбачає обчислення місячного строку для застосування стягнення з дня виявлення проступку, а не факту (дії, бездіяльності), суд приходить до висновку, що, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення позивача ОСОБА_1 було застосовано до позивача у строк, передбачений ст. 148 КЗпП України.

Згідно ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, на виконання вимог ст.149 КЗпП України, через відсутність позивачки на робочому місці звертався до останньої із письмовою пропозицією надати відповідачу письмові пояснення з приводу порушення нею трудової дисципліни, та, застосувавши дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, повідомив їй про це письмово.

При цьому, суд також встановив, що, матеріали справи не містять відомостей, з яких можливо встановити, що відповідач, за період часу поновлення позивачки на посаді завідуючої столової ТОВ «Дніпровський автобусний завод» та до часу її звільнення з підприємства, мав об'єктивну можливість отримати від неї, як від порушника трудової дисципліни, письмові пояснення, та, застосувавши до позивачки дисциплінарне стягнення, повідомити їй про це під розписку.

Крім цього, як встановлено судом, під час звільнення позивачки Первинна профспілкова організація на підприємстві відповідача була ліквідована.

Таким чином, вирішуючи питання щодо доцільності та законності застосованого відповідачем до позивача виду стягнення за прогули позивача за період роботи на підприємстві з 18.10.2012р. по 29.12.2012р., суд, приймаючи до уваги відсутність причин, підтверджуючих поважність неявки позивача на робоче місце - приходить до висновку про обґрунтованість та законність обраного відповідачем виду дисциплінарного стягнення, враховуючи також наявність обставин, які свідчать про систематичне порушення позивачем правил трудового розпорядку, та відсутність у позивача дбайливого ставлення до виконання своїх трудових обов'язків.

Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Враховуючи вищевикладене, суд також приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивачки в частині поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, завданої позивачу незаконним звільненням.

Крім того, враховуючи положення ст.88 ЦПК України, суд також приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивачки понесених нею витрат на правову допомогу у розмірі 350 грн.

Керуючись ст. 40, 148, 149, 234 КЗпП України, ст. 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпровський автобусний завод» «Про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення моральної шкоди та судових витрат» - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Нельга Д. В.