Рішення № 32971108, 08.08.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2292/13 08.08.2013 08.08.2013 08.08.2013

Провадження № 22ц/784/2005/13 Суддя першої інстанції Корнешова Т.В.

Категорія 48 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

8 серпня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Крамаренко Т.В., Царюк Л.М.,

при секретарі Яценко Л.В.,

за участю: прокурора - Савченко І.А.,

позивачки - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2012 року за позовом прокурора м. Миколаєва в інтересах ОСОБА_2 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради та ОСОБА_3 про визнання рішень незаконними, ордеру на житлове приміщення недійсним, виселення та вчинення певних дій,-

В С Т А Н О В И Л А:

В червні 2011 року прокурор в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який уточнив в подальшому, до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання рішень незаконними, ордеру на житлове приміщення недійсним, виселення та вчинення певних дій.

Під час розгляду справи до участі у справі як співвідповідача було залучено ОСОБА_3

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що рішенням Заводського райвиконкому від 9 квітня 1999 року неповнолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, була влаштована до школи - інтернату, як дитина, яка позбавлена батьківського піклування. Батько останньої помер, а мати перебувала в місцях позбавлення волі і за рішенням суду від 26 квітня 1999 року була позбавлена батьківських прав, а в 2003 році померла. Наказом керівника школи-інтернату з 29 серпня 2008 року ОСОБА_2 була відрахована зі школи-інтернату до Новобугського педагогічного коледжу.

28 травня 1999 року рішенням виконкому Миколаївської міської ради за ОСОБА_2 була закріплена однокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Проте, рішенням виконкому Миколаївського міськради від 28 листопада 2008 року вказану квартиру включено до складу службових приміщень і видано спеціальний ордер на це житло ОСОБА_3, а 27 березня 2009 року рішенням того ж виконкому ця квартира виключена зі складу службових і видано ордер на заселення житлового приміщення ОСОБА_3, який зареєструвався в цій квартирі.

Прокурор вважає, що ці рішення, на підставі яких було видано ордер, порушують законні права позивачки, яка має статус дитини-сироти, на житло.

Посилаючись на викладене та Закон України «Про забезпечення організаційно -правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування» і положення Житлового Кодексу України, прокурор просив визнати рішення виконкому Миколаївської міськради від 28 листопада 2008 року та від 27 березня 2009 року в частині спірної квартири незаконними; ордер на вселення в це житло недійсним, виселити з житлового приміщення ОСОБА_3 та зобов'язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб зняти останнього з реєстрації в спірній квартирі.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2012 року позов задоволено частково. Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 2143 від 28 листопада 2008 року в частині включення до складу службових приміщень квартири АДРЕСА_1. Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 945 від 27 березня 2009 року в частині виключення із складу службових приміщень квартири АДРЕСА_1. Визнано недійсним ордер № 78 серії 007662 на право заселення в дану квартиру, виданий 6 квітня 2009 року ОСОБА_3 Виселено ОСОБА_3 з вказаного житлового приміщення без надання іншого житла.

В решті позовних вимог відмовлено. Також стягнуто з відповідачів в дохід держави по 53 грн. 65 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь в судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 2342-1У «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2001 року ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування належать особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування (надалі - Закон № 2342-1У).

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 71 ЖК України ( в редакції від 1 січня 2007 року) жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку поміщення дитини на виховання у дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Якщо в будинку, квартирі (їх частини) вибула дитина і членів сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини у дитячому закладі або до досягнення нею повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, а окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку ( ст. 72 ЖК України).

Норми Положення «Про службові приміщення», що затверджено Постановою Ради міністрів УРСР № 37 від 4 лютого 1988 року в редакції від 14 листопада 2008 року (надалі - Положення) визначають, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету міської, районної в місті Ради депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації ( п. 3 Положення).

До числа службових може бути включено тільки вільне приміщення ( п. 4 Положення).

Відповідно до ст.ст. 58, 59 ЖК України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Зокрема, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках порушення прав інших громадян на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року і проживала разом з матір'ю - ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 з 5 грудня 1989 року (а.с. 14).

В червні 1998 року помер батько позивачки - ОСОБА_8, а в квітня 1999 року матір позивачки було засуджено до позбавлення волі та позбавлено батьківських прав відносно малолітньої на той час ОСОБА_2 (а.с. 15).

Рішенням Заводського райвиконкому № 101 від 9 квітня 1999 року малолітня ОСОБА_2, як дитина, яка позбавлена батьківського піклування була улаштована до школи - інтернату (а.с. 20), а наказом керівника школи-інтернату з 29 серпня 2008 року ОСОБА_2 була відрахована зі школи-інтернату до Новобугського педагогічного коледжу для продовження денної форми навчання, термін якого закінчується 1 липня 2012 року (а.с. 40,42).

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради № 291 від 28 травня 1999 року квартиру АДРЕСА_1 було закріплено за позивачкою (а.с. 22).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року мати позивачки померла (а.с. 24).

28 листопада 2008 року рішенням того ж виконкому № 2143 зазначена квартира включена до складу службових квартир департаменту житлово-комунального господарства та надана для проживання ОСОБА_3 на одну особу (а.с. 34).

27 березня 2009 року рішенням того ж виконкому № 945 спірна квартира виключена зі складу житлових і на підставі цього рішення ОСОБА_3 видано ордер № 78 серії 007662 від 6 квітня 2009 року на одну особу на вселення (а.с. 36, 37).

Відповідно до свідоцтва про шлюб позивачка після реєстрації шлюбу має прізвище на ОСОБА_2.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора міста Миколаєва в інтересах ОСОБА_2 в частині визнання незаконними рішень виконкому Миколаївської міської ради № 2143 від 28 листопада 2008 року та № 945 від 27 березня 2009 року в частині виділення ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним ордеру № 78 серії 007662 від 6 квітня 2009 року на право вселення ОСОБА_3 в дану квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що квартира на момент вирішення питання про включення квартири до складу службових, а в подальшому виключенню її та наданні її ОСОБА_3 не була вільною.

Рішення суду в цій частині є законним, оскільки судом встановлено, що квартира за рішенням виконкому Миколаївської міської ради була закріплена за малолітньою на той час ОСОБА_2, яка була позбавлена батьківського піклування, а в подальшому стала сиротою і була влаштована до школи-інтернату, а потім в педагогічний коледж. На час вирішення питання про включення квартири до складу службових, а в подальшому виключення її зі складу службової і надання ордера на заселення ОСОБА_3, позивачка мала право на користування цією квартирою. Питання про визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою на той час не було вирішено в судовому порядку.

Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про те, що є незаконними рішення виконкому Миколаївської міської ради в частині включення спірної квартири до складу службових, виключення зі складу службових і видачу ордера на право заселення ОСОБА_3 в спірну квартиру.

Втім, ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції, не запропонувавши прокурору або позичці уточнити свої позовні вимоги та надати відповідні докази щодо виселення ОСОБА_3, в порушення положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України вийшов за межі цих позовних вимог, виселивши ОСОБА_3 без надання іншого приміщення.

Так, прокурор в уточнених позовних вимогах просив виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

Між тим, нормами ст. 117 ЖК України передбачено виселення громадян без надання іншого приміщення та виселення з наданням іншого житлового приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Відповідно до ст. 114 ЖК України надане громадянам у зв'язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитися у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним нормам.

Проте, ні прокурор, ні позивачка не зазначили в позові у який спосіб потрібно виселити ОСОБА_3

Таким чином, суд першої інстанції вийшовши за межі позовних вимог в частині виселення ОСОБА_3, безпідставно порушив його житлові права, які відповідно до ст. 47 Конституції України є конституційними правами громадян та охороняються згідно ст. 9 ЖК України.

На підставі викладеного рішення місцевого суду в частині виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири без надання іншого приміщення підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з постановленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2012 року в частині виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 скасувати та постановити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог прокурора м. Миколаєва в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення з квартири АДРЕСА_1 відмовити.

В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді