Постанова № 32970797, 07.08.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2013 р. Справа №805/8275/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10.40

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Стойки В.В.,

при секретарі судового засідання Сальковій В.О.

за участю

представника позивача Горбаткова О.В.,

представників відповідача Яковенко В.В., Крамаренко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Донецьку адміністративну справу за позовом Малого колективного підприємства виробничо-комерційного центру "Сталкер" до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000482230 та № 0000492230 від 23 травня 2013 року,-

В С Т А Н О В И В:

Мале колективне підприємство виробничо-комерційного центру "Сталкер" звернулось до суду з позовною заявою до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000482230 та № 0000492230 від 23 травня 2013 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що на підставі акта перевірки №3095/22-4/13516811 від 13 травня 2013 року відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення № 0000482230 від 23 травня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56898,00 грн., з яких 37932,00 грн. за основним платежем та 18966,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та № 0000492230 від 23 травня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 49786,25 грн., з яких 39829,00 грн. за основним платежем та 9957,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Підставою зазначених донарахувань став висновок податкового органу про нікчемність угод між позивачем та ТОВ «Брідстаф», який позивач вважає необґрунтованим. Крім того, зазначає, що в нього наявні усі первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій за зазначеними угодами, та використання товарів у власній господарській діяльності підприємства. Просив позов задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з тих підстав, що як було встановлено перевіркою 25 жовтня 2012 року між МКП ПКЦ «Сталкер» та ТОВ «Брідстаф» було укладено договір на постачання товару - гумової суміші, відповідно до якого продавець зобов'язується поставляти визначений договором товар, а покупець зобов'язується прийняти названий товар та сплатити за нього. МКП ПКЦ «Сталкер» було отримано від ТОВ «Брідстаф» видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні на гумові суміші, однак відповідно до інформації, яка зазначена в акті ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 15.03.2013 року № 521/22.02/38137898 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Брідстаф» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.10.2012 по 31.10.2012, встановлена відсутність будь-якої інформації про наявність складських приміщень, штату працюючих осіб при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, відсутність інформації щодо наявності ліцензії (дозволу) на здійснення фінансово-господарської діяльності у ТОВ «Брідстаф». Таким чином, ТОВ «Брідстаф» не правомірно відобразило суму податкових зобов'язань у Декларації з ПДВ та безпідставно сформувало податковий кредит. Крім того, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару (робіт, послуг), видаткових накладних, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Отже, враховуючи вищевикладене, податковим органом зроблено висновок, що правочини, вчинені між ТОВ «Брідстаф» з контрагентами у жовтні 2012 року. не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, встановив наступне.

Мале колективне підприємство виробничо-комерційного центру "Сталкер" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області 13 листопада 1991 року, включено до ЄДРПОУ за № 13516811 /а.с. 11/.

Відповідач, - Макіївська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Донецькій області, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, - є суб'єктом владних повноважень.

Макіївська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Донецькій області проводила документальну позапланову невиїзну перевірку МКП ПКЦ «Сталкер» з питань виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Брідстаф» за жовтень 2012 року, за результатами якої було складено акт № 3095/22-4/13516811 від 13 травня 2013 року та встановлено порушення:

- пп. 14.1.191, пп. 14.1.185 п. 14.1 ст.14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податковго кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями) безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податковим накладним, отриманим від підприємства ТОВ «Брідстаф» за жовтень 2012 року на загальну суму ПДВ 37932,00 грн.;

- п. 138.2, п.п. 138.1.1 п.п. 138.1 ст. 138 Податковго кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями) та порушень наведених в пункті 3.1.1 акту перевірки МКП ПКЦ «Сталкер» до складу витрат за 2012 р. включено суму витрат з придбання ТМЦ у ТОВ «Брідстаф» у розмірі 189660 грн. за непідтвердженими господарськими операціями, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік на суму 39829,00 грн. при здійсненні непідтверджених господарських операцій.

23 травня 2013 року Макіївською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Донецькій області були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000482230 згідно з пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України та відповідно до абзацу 4 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 року, на підставі акту перевірки № 3095/22-4/13516811 від 13 травня 2013 року за порушення пп. 14.1.191, пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, у зв'язку з чим було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56898,00 грн., з яких 37932,00 грн. за основним платежем та 18966,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000492230 згідно з пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України та відповідно до абзацу 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 року, на підставі акту перевірки № 3095/22-4/13516811 від 13 травня 2013 року за порушення п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), у зв'язку з чим було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 49786,25 грн., з яких 39829,00 грн. за основним платежем та 9957,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд приходить до висновку про протиправність прийнятих податкових повідомлень-рішень з огляду на такі обставини.

25 жовтня 2012 року між ТОВ «Брідстаф» («Продавець») та МКП ПКЦ «Сталкер» («Покупець») було укладено договір постачання № 25/10, згідно якого «Продавець» зобов'язаний поставляти, а «Покупець» купувати товар від «Продавця» в асортименті, по кількості і по цінам згідно накладної або рахунку по оплаті.

Фактичне виконання умов зазначеного договору (у періоді, що перевірявся податковим органом), підтверджується наступними документами:

- рахунком-фактурою № 112 від 25 жовтня 2012 року;

- видатковою накладною № 30 від 31.10.2012 року;

- товарно-транспортною накладною № 01/10 від 31.10.2012 року;

- податковою накладною № 30 від 31.10.2012 року.

Як було встановлено у судовому засіданні розрахунки по господарській операції між ТОВ «Брідстаф» та МКП ПКЦ «Сталкер» здійснювались в повному обсязі, що підтверджується виписками з банку. Заборгованість МКП ПКЦ «Сталкер» перед ТОВ «Брідстаф» відсутня. Зазначена обставина визнається сторонами по справі, отже доказуванню не підлягає.

Суми ПДВ згідно зазначеної вище податкової накладної позивач відніс до складу податкового кредиту, що відобразив у податковій декларації з ПДВ за відповідний період. Копія зазначеної декларації наявна у матеріалах справи.

Отже, суд вважає, що у даному випадку позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про фактичне виконання обома сторонами договору на постачання гумової суміші, що свідчить про спрямованість укладеного договору на настання реальних правових наслідків, а також підтверджує зв'язок придбаного позивачем товару з його господарською діяльністю.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів - договору № 25/10 від 25 жовтня 2012 року, укладеного ТОВ «Брідстаф» («Продавець») та МКП ПКЦ «Сталкер» («Покупець»). Також, вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

В якості доводів податкового органу щодо нікчемності укладеного правочину у акті перевірки посилається на акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 521/22.02/38137898 від 15.03.2013 року Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Брідстаф» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року, відповідно до якого встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність складських приміщень, штату працюючих осіб при тому, що статутна діяльність підприємства потребує участі більшої кількості людей, відсутність інформації щодо наявності ліцензії (дозволу) на здійснення фінансово-господарської діяльності. Також, зазначає, що ТОВ «Брідстаф» не правомірно відобразило суму податкових зобов'язань у Декларації з ПДВ, у зв'язку з чим підприємством безпідставно сформовано податковий кредит. Крім того, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання - передачі товару (робіт, послуг), видаткових накладних, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Таким чином, враховуючи даний факт правочини, вчинені між ТОВ «Брідстаф» з контрагентами у жовтні 2012 року, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Також, податковим органом було зазначено, що сертифікати якості товару отриманого МКП ПКЦ «Сталкер» від ТОВ «Брідстаф» до перевірки надано не було, тобто докази того, що постачання товару дійсно відбулося, відсутні.

Разом із тим, зазначені доводи відповідача спростовуються фактичними обставинами справи, встановленими у судовому засіданні.

Надані позивачем до перевірки та у судовому засіданні первинні бухгалтерські документи повністю підтверджують здійснення господарських операцій між ТОВ «Брідстаф» та позивачем.

Щодо заперечень позивача про відсутність у позивача сертифікатів якості товару суд зазначає, що вказані відповідачем документи не є бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік», а тому їх відсутність не може бути підставою для надання висновку про те, що зазначена господарська операція не відбулась.

Також суд не приймає до уваги заперечення відповідача в частині не зазначення у товарно-транспортній накладної особи, яка приймала участь у господарській операції, оскільки факт перевезення товарно-матеріальних цінностей підтверджено, крім того подорожним листом № 69 від 31.10.2012, виписаний на транспортний засіб, який був зазначений у товарно-транспортній накладної - вантажний автомобіль ФОТОН державний номер АН 4232 НТ , який згідно з свідоцтвом про держреєстрацію належить позивачу.

Крім того, у судовому засіданні було встановлено, що при проведенні перевірки позивачем були надані документи, які підтверджують використання придбаного товару у власній господарській діяльності підприємства, шляхом перевезення та продажу придбаної продукції, що підтверджується наступними документами.

Договіром купівлі-продажу № 25/341 від 24 грудня 2012 року між МКП ПКЦ «Сталкер» (Постачальник) та ПАТ «Червона зірка» (Покупець), відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити на адресу Покупця продукцію, кількість якої визначається на підставі заявок, які направлені від Покупця Постачальнику та узгоджених з обох сторін письмово.

Фактичне виконання умов зазначеного договору (у періоді, що перевірявся податковим органом), підтверджується видатковими накладними № РН-0000007 від 25.01.2013 р., № РН-0000001 від 11.01.2013 р., № РН-0000210 від 17.12.2012 р., № РН-0000209 від 11.12.2012 р., № РН-0000203 від 06.11.2012 р., а також лімітно - заборними картками, бухгалтерськими обороно-сальдовими відомостями.

Таким чином, відповідач не довів суду обставин, які б свідчили про нікчемність договору від 25 жовтня 2012 року, укладеного ТОВ «Брідстаф» («Продавець») та МКП ПКЦ «Сталкер» («Покупець»). Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню товарів за вказаним договором із господарською діяльністю МКП ПКЦ «Сталкер» та фактичне використання товару у його власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 138.2. ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.6. ст.138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

У відповідності до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Суд зазначає, що діюче податкове законодавство не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), у разі відсутності можливості перевірки його контрагента, а також розбіжностей між податковими зобов'язаннями продавця - ТОВ «Брідстаф» та податковим кредитом покупця - МКП ПКЦ «Сталкер».

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначене узгоджується із практикою Верховного Суду України та Європейського Суду з прав людини.

Так, в тому числі у рішеннях: від 19.11.2010 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, та від 21.01.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи.

У справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Згідно частини 5 п.9 цього Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

За приписами п. 2.1 Положення "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 - первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

З огляду на викладене аналіз господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як зазначалось судом вище, право на визначення суми податку на прибуток, а також на нарахування податкового кредиту з ПДВ по господарських операціях придбання товару виникло в позивача на підставі зазначеного договору, укладеного між ТОВ «Брідстаф» («Продавець») та МКП ПКЦ «Сталкер» («Покупець») виконання якого підтверджено достатнім обсягом документів бухгалтерського та податкового обліку. Суми податкового кредиту, зазначені у податкових накладних, виданими за наслідками купівлі та продажу товару, позивач відніс до складу податкового кредиту за жовтень 2012 року, про що зазначив у податковій декларації з ПДВ за відповідний період, поданій до Макіївської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірний правочин набув реального настання тих правових наслідків, на настання яких був спрямований.

Таким чином, у відповідача не було підстав для збільшення грошового зобов'язання.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як передбачено п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про державну податкову службу в Україні " органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведених правових норм та наданих письмових документів, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог ПКУ є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим є необґрунтованим у даному випадку збільшення суми грошового зобов'язання за платежами: податок на додану вартість у розмірі 56898,00 грн., з яких 37932,00 грн. за основним платежем та 18966,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), податок на прибуток у розмірі 49786,25 грн., з яких 39829,00 грн. за основним платежем та 9957,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), за спірними податковими повідомленнямя-рішеннями.

Отже, виходячи з вищенаведеного суд вважає, що позовні вимоги Малого колективного підприємства виробничо-комерційного центру "Сталкер" підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 067,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Малого колективного підприємства виробничо-комерційного центру "Сталкер" до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000482230 та № 0000492230 від 23 травня 2013 року задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення рішення № 0000482230 та № 0000492230 від 23 травня 2013.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 1067,00 грн.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 07 серпня 2013 року у присутності представників сторін.

Повний текст постанови виготовлений 12 серпня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Суддя Стойка В. В.