Ухвала суду № 32965194, 13.08.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1815/4674/2012 Головуючий у суді у 1 інстанції - Глущенко Євгенія ДанилівнаНомер провадження 22-ц/788/1698/13 Суддя-доповідач - Дубровна В. В. Категорія - 5

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

13 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Дубровної В. В.,

суддів - Сибільової Л. О., Маслова В. О.,

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 червня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4

про визнання права власності на ? частину будинку,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літера «А», загальною площею 161,9 кв.м, жилою площею 58,8 кв.м, гараж (літера «Б»), погріб (літера «пг»), погріб (літера «В»), літня кухня (літера «Г»), сарай (літера «Д»). прибудова (літера «Е»), вбиральня (літера «У»), навіси (літера «д.д.(1)»), сарай (літера «З»), сарай (літера «К»), альтанка (літера «Л»), огорожа (літера «№»).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Повернуто ОСОБА_3 214 грн. 60 коп. внесеного судового

збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, з рахунку № 37929744 ГУ ДКСУ у Сумській області згідно квитанції № к31/3/79 від 19 листопада 2012 р.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3 000 грн. витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру частки права власності на спірне домоволодіння, визначивши замість ? частини -1/2. В іншій частині рішення залишити без змін.

Зокрема зазначає, що суд вірно зробив висновок про те, що спірне домоволодіння належало подружжю саме на праві спільної сумісної власності, але ж у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, частки кожного із співвласників є рівними. Оскільки на момент ухвалення рішення у справі залишилося лише двоє суб'єктів права спільної сумісної власності на спірне домоволодіння, а не четверо, то за кожним із співвласників слід визнати право власності саме на ? , а не на ? частину спірного домоволодіння як це визначив суд.

Оскаржуючи рішення суду від 26 червня 2013 року, ОСОБА_4 просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Вказує на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не звернув уваги на те, що рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2012 року, яке набрало законної сили, позивачу ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до неї, ОСОБА_5, Бобрицької сільської ради, Роменської районної державної адміністра ції, треті особи Комунальне підприємство «Роменське міськрайонне бюро технічної інвентари зації», Роменська районна державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння, визнання незаконним та скасування рішень Бобрицької сільської ради Роменського району Сумської області, визнання недійсним та скасування дер жавного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним та скасування розпорядження голови Роменської районної державної адміністрації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсними догово рів дарування. Зазначеним рішенням вже встановлено, що спірне домоволодіння купувалося та будувалося ОСОБА_6, а не позивачем ОСОБА_3 та його колишньою дружиною ОСОБА_4, зазначена обставина підтверджується тим, що одно часно з його придбанням останній склав заповіт, яким заповідав будинок дочці ОСОБА_4Вказує, що відповідно до положень ст.204 ЦК Украї ни договір дарування будинковолодіння є дійсним. У даній справі він позивачем не оспорювався, тому визнання за позивачем права власності на 1/4 частину домово лодіння, яке є її особистою власністю в силу п. 2 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, ст. 204 ЦК України, без визнання недійсним договору дарування, свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права.Суд в оскаржуваному рішенні не зазначив, чому не приймає до уваги встановлених судовим рішенням у іншій цивільній справі обставин, які не підлягали доказуванню при розгляді даної справи. Також зазначає, що у тексті рішення суду невірно викладені пояснення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, оскільки в судовому засіданні вказані свідки не пояснювали про ведення її батьками спільного з нею та ОСОБА_3 господарства в період будівництва, оскільки це було неможливим в силу окремого проживання. Крім того, вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності на звернення до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, його представника ОСОБА_10, пояснення представників ОСОБА_4 - ОСОБА_11, ОСОБА_12, кожен з яких підтримує свою апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та визнаючи за ним право власності на 1/4 частину спірного будинку з господарськими будівлями, суд першої інстанції, дійшов висновку, що оскільки спірний будинок був зареєстрований за ОСОБА_6, в подальшому подарований відповідачці, а фактично збудований подружжям в період шлюбу разом з ОСОБА_6, ОСОБА_13 за рахунок спільної праці і за їх спільні кошти, для спільного проживання, то право власності на нього повинно бути визнано за позивачем, відповідачкою та батьками відповідачки у рівних частинах.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він є законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст.22 КпСШ України 1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст. 17 Закону «Про власність», який регулював спірні правовідносини на момент їх виникнення, передбачалось, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 липня 1984 року, який розірвано рішенням Роменського міськрайонного суду від 13 серпня 2010 року ( а.с. 37).

Проживали у м. Ромни, спочатку в однокімнатній квартирі, яка у свій час була отримана позивачем. У 2002 році у квартирі був зареєстрований батько відповідачки - ОСОБА_6, 1923 р.н., який мав пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни ( а.с. 39), у зв'язку з чим сімї, яка на той час складалася із 4 осіб: сторін у цій справі - подружжя ОСОБА_3, батька відповідачки - ОСОБА_6 та її доньки від першого шлюбу - представника у цій справі -ОСОБА_12, 1977 р.н., була надана трикімнатна квартира у АДРЕСА_2. Батько залишався зареєстрованим у квартирі, сімя користувалась його пільгами.

Квартира була приватизована подружжям ОСОБА_3, по 1/2 частині кожним.

26 листопада 1998 року був укладений договір купівлі-продажу, з якого вбачається, що ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_6 купив домоволодіння по АДРЕСА_1 ( а.с. 44).

Рішенням Бобрицької сільської ради від 17 лютого 1999 року ОСОБА_6 дозволено будівництво житлового будинку з надвірними будівлями на місці старого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, виготовлено план забудови земельної ділянки. ( а.с. 54, 56).

Актом державної приймальної комісії від 11 вересня 2006 року вказаний будинок прийнято в експлуатацію ( а.с. 57-60).

02 жовтня 2006 року ДКП «Роменське МБТІ» зареєструвало право власності на будинковолодіння за ОСОБА_6

24 жовтня 2006 року будинок був подарований відповідачці у справі.

За поясненнями сторін, на купленій земельній ділянки попередній власник зніс старі споруди і вони розпочали нове будівництво. Батьки відповідачки на момент купівлі будинку і до завершення його будівництва проживали у селі. Мали похилий вік - більше 70 років. Фізично участі у будівництві не приймали. Переїхали на постійне місце проживання і зареєструвались у будинку у 2001 році, коли будинок вже був повністю збудований. Подружжя ОСОБА_3 у 2004 році продали свою трикімнатну квартиру і також переїхали на постійне проживання у будинок, де проживали батьки.

Представники відповідачки визнають ту обставину, що будівництвом дійсно займався позивач у справі, у зв'язку з чим і був складений заповіт на доньку - відповідачку у справі, не зважаючи на те, що у батьків є ще дві доньки, які не мали ніякого відношення до цього будинку і до його будівництва, але фінансували будівництво її батьки, які мали певні заощадження. На підтвердження цієї обставини вони не надали будь-яких доказів і такі відсутні у матеріалах справи. Навпаки, у матеріалах справи є довідка про розмір отриманої заробітної плати позивача, з якої вбачається, що починаючи з 1998 року, він отримував заробітну плату в середньому 400-500 грн., в той час як розмір отримуваної пенсії ОСОБА_13 та ОСОБА_6 складав, відповідно, від 61 грн. і 122 грн. у 1998 році до 140 грн. і 198 грн. у січні 2002 року.

Позивачем надано суду достатньо доказів на підтвердження його участі у будівництві будинку, зокрема, отримання проектної документації, відповідних дозволів, погоджень, придбання будівельного матеріалу,найом працівників для виконання будівельних робіт, проведенню газопостачання, водопостачання, електропроводки, паркану, оплату виконаних робіт.

З урахуванням фактичних обставин справи, наданих сторонами доказів, показів чисельних свідків, суд першої інстанції вірно вважав, що спірний будинок був збудований подружжям ОСОБА_3 разом з батьками останньої, за спільні кошти, за рахунок спільної праці, для спільного проживання, а тому, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем право власності на 1/4 частину будинку.

Висновки суду не спростовуються доводами апеляційної скарги ОСОБА_3, які не ґрунтуються на законі, а зводяться до того, що оскільки на момент ухвалення рішення у справі залишилося лише двоє суб'єктів права спільної сумісної власності на спірне домоволодіння (батьки померли), то за кожним із співвласників слід визнати право власності саме на ? , а не на ? частину спірного домоволодіння як це визначив суд.

Не можливо погодитись і з доводами апеляційної скарги ОСОБА_4, яка, оскаржуючи рішення, посилається на те, що рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2012 року, яке набрало законної сили, встановлені обставини, які не підлягають доказуванню і є обов'язковими при вирішенні цього спору, зокрема, те, що спірний будинок будував ОСОБА_6 за спільні кошти з ОСОБА_13, з чим погодитись не можливо. У провадженні суду дійсно знаходилась справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Бобрицької сільської ради, Роменської районної державної адміністра ції, треті особи Комунальне підприємство «Роменське міськрайонне бюро технічної інвентари зації», Роменська районна державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння, визнання незаконним та скасування рішень Бобрицької сільської ради Роменського району Сумської області, визнання недійсним та скасування дер жавного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним та скасування розпорядження голови Роменської районної державної адміністрації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсними догово рів дарування.

По-перше, це рішення стосувалося основного предмету спору - визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку. По-друге, при розгляді цієї справи було встановлено також, що ОСОБА_3 приймав участь у будівництві спірного будинку.

Визнання за позивачем права власності на 1/4 частину спірного будинку не є перешкодою для подальшого оспорювання укладеного 24.10.2006 року договору дарування, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_4

Позивачем не пропущений строк звернення до суду, оскільки про порушення свого права він достовірно дізнався у 2010 році, коли колишня дружина ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про виселення його з будинку і за результатами розгляду такого спору постановлене рішення про задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту проголошення.

Головуючий -

Судді -