Постанова № 32964178, 13.08.2013, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14753/13-а

Категорія 98

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2013 року cуддя Печерського районного суду Ісаєвська О.В., розглянувши одноособово, у скороченому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності відповідача порушенням прав позивача, зобов'язання поновити виплату пенсії за віком, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом. В обґрунтування своїх вимог вказав, що є громадянином України, з 1960 року по 1996 рік він працював на різних підприємствах УРСР, а з грудня 1996 року в Амур-Нижньодніпровському районному відділі соціального забезпечення йому була оформлена та призначена пенсія за віком, яку він отримував до серпня 1998 року, тобто до виїзду на постійне місце проживання з України, а саме із адреси свого місця проживання АДРЕСА_1. Зазначив, що у зв'язку з його виїздом на постійне місце проживання за межі України в вересні 1998 року йому було виплачено аванс в сумі пенсії за 6 місяців та подальша виплата пенсії була припинена. Зазначив, що він двічі звертався із заявою до Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення та виплату їй пенсії за віком у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, але отримав відмову. Крім того позивач, посилаючись на положення Порядку подачі і оформлення документів по пенсіям, затвердженого Постановою УПФУ від 25.11.2005 року № 22-1, вважає бездіяльність Пенсійного фонду України, який не виконав свої обов'язки, такою що порушила права позивача на поновлення виплати йому пенсії.

Відповідач - Пенсійний фонд України направив до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, посилаючись на ту обставину, що у нього відсутні правові підстави для призначення та виплати пенсії за віком особі, яка проживає за кордоном, так як він не є належним відповідачем по справі.

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська жодних пояснень чи заперечень до суду не направив.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, керуючись ч. 4 ст. 183-2 КАС України, вважаю достатніми підстави для прийняття рішення в скороченому провадженні без проведення судового засідання.

Так, у позовній заяві позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 посилається на те, що в період з 1960 року по 1996 рік він працював на різних підприємствах УРСР та з грудня 1996 року в Амур-Нижньодніпровському районному відділі соціального забезпечення йому була оформлена та призначена пенсія за віком.

До виїзду на постійне місце проживання в Ізраїль, тобто до вересня 1998 року позивач проживав в Україні в м. Дніпропетровську.

Судом встановлено, що в березні 2011 року та в травні 2013 року позивач звертався до Пенсійного фонду України із заявами в яких просив відновити виплату йому пенсії, яку він заробив своїм трудовим стажем на території України за період роботи з 1960 року по 1996 рік, на що 08.04.2011 року та 30.05.2013 року отримав відповідь-роз'яснення.

Оцінюючи бездіяльність відповідачів щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком особі, яка проживає за межами України та має трудовий стаж в Україні, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій передбачені Законами України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Згідно з приписами ст. 92 цього Закону громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Виключення з даного правила встановлено тільки для пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного Фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У статті 51 вказаного закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV.

Таким чином, з наведеного вбачається, що питання щодо призначення та виплати пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, після визнання положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такими, що не відповідають Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст.ст. 1, 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що на час існування спірних правовідносин та розгляду справи є чинними так як неконституційними не визнавалися та є обов'язковими для всіх громадян, підприємств, установ та організацій і підлягають застосуванню на всій території України.

Виходячи з наведеного, суд надходить до висновку, що у відповідачів в силу положень ст.ст. 1, 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відсутні правові підстави для призначення пенсій громадянам, які виїхали на постійне проживання в держави, з якими Україною не укладено міжнародні договори, що врегульовують питання пенсійного забезпечення таких осіб (крім пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання).

Крім цього, аналізуючи обставини справи, суд звертає увагу, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено порядок призначення пенсій, дотримання якого виключає наявність спірних правовідносин між сторонами щодо призначення пенсій.

Частина перша ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вказує на те, що заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до зазначеного вище Закону, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846 передбачає, зокрема ч. 2, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам подається заявником особисто безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи. Відповідно до п. 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, а за приписами п. 29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

З наведеного вбачається, що усім пенсіонерам незалежно від виду пенсій, пенсії призначаються та виплачуються за місцем проживання.

Судом встановлено, що позивач не звертався до Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська із заявою про відновлення та виплату пенсії за віком відповідно до вимог ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому вимоги адміністративного позову до Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Окрім цього, не підлягають задоволенню вимоги позивача до Пенсійного Фонду України з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр міністра України Міністра соціальної політики України.

У своїй діяльності Пенсійний Фонд України керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра (п. 2 Положення).

Відповідно до п. 17 Положення Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Пенсійний Фонд України, як центральний орган виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу його органів щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії. При цьому, відповідно до п. 2.2. Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах, а не Пенсійний фонд України.

Таким чином, Пенсійний фонд України не є тим органом, до компетенції якого відноситься призначення та виплата позивачу пенсію за віком, а тому не є належним відповідачем у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Позовна вимога щодо зобов'язання відповідача Правління Пенсійного фонду України терміново внести і затвердити зміни в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії», також не знайшла свого підтвердження.

Виходячи з наведеного, суд надходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", Положенням про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, ст.ст. 2, 6, 9, 11, 71, 94, 99, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності відповідача порушенням прав позивача, зобов'язання поновити виплату пенсії за віком - відмовити.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки. Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Суддя Ісаєвська О.В.