Рішення № 32961061, 08.08.2013, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 119/1412/13-ц

2/119/1024/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2013 року

Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Бистрякової Д.С.,

при секретарі - Аніщенко О.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання квартири спільною сумісної власністю подружжя, визнання права власності на ? частку квартири,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частки зазначеної квартири.

Вимоги мотивовані тим, що позивач знаходився у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою у період з 04 листопада 1978 року по 30 липня 2012 рік. Під час шлюбу, на підставі договору про довічне утримання від 13.12.2003 року, вони доглядали ОСОБА_5, яка відповідно до цього договору передала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Тривалий час позивач разом із відповідачкою доглядали ОСОБА_5, піклувалися про неї, витрачали кошти на її утримання та лікування. На момент укладання договору довічного утримання нотаріус пояснила, що не важливо на кого з подружжя укладається цей договір, обов'язки по ньому покладаються на обох і передана за договором квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Тому позивач не заперечував проти того, що у договорі було зазначено, що він укладається між ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

Позивач та представник позивача, що діє на підставі належним чином оформленої довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, що зазначені в позові, позивач надав письмові заперечення (а.с. 69-71) та пояснив, що рішення про укладання договору довічного утримання було спільно прийнято ним та відповідачкою, як подружжям. Їм було відомо, що квартира АДРЕСА_1, яку за договором довічного утримання передала ОСОБА_5, є спільної сумісною власністю подружжя. ОСОБА_5 до часу своєї смерті проживала у зазначеної квартирі. Він разом із відповідачкою проживав за іншою адресою. Відповідачка ніколи не займала грошів для утримання ОСОБА_5, оскільки остання надавала ним власні кошти для придбання продуктів харчування, ліків, сплати комунальних коштів, тобто не було потреби витрачати грошові кошти їхнього подружжя на її утримання. Разом із дружиною вони дбали про ОСОБА_5 іншим чином. Так за її проханням та за її кошти купували продукти, ліки, сплачували комунальні послуги. Крім того, допомагали підтримувати чистоту у спірній квартирі, на таксі, яке сплачувала сама ОСОБА_5, возили її до лікарні. ОСОБА_5 самостійно готувала для себе їжу, але на свята він привозив їй якусь незвичайну справу, яку готувала відповідачка. ОСОБА_5 бажала щоб вони разом отримали спірну квартиру, про що вона повідомила у відеозапису, який він надав до суду. Весь час, коли вони перебували у шлюбі із відповідачкою, він працював, утримував сім'ю, відповідачка працювала лише з 01.07.2006 року по 30.09.2007 рік. Також вони отримували грошові кошти від квартир, яки вони надавали для відпочинку.

У судовому засіданні відповідачка та її представник, який діє на підставі належним чином оформленої довіреності, позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення проти позову (а.с. 40-42) та пояснили, що ОСОБА_5 тривалий час товаришувала з матір'ю відповідачки - ОСОБА_6, склала на користь останньої заповіт, але потім, у зв'язку з тривалою хворобою ОСОБА_6, ОСОБА_5 запропонувала подарувати спірну квартиру відповідачці. Тобто з початку ОСОБА_5 та відповідачка мали намір укласти договір дарування спірної квартири, але потім спостерігаючись того, що цій договір може оспорити дочка ОСОБА_5, вони вирішили укласти договір довічного утримання. Договір довічного утримання було укладено за згодою позивача, який на той час був чоловіком відповідачки та з яким вона разом проживала, мала спільний сімейний бюджет. На момент укладання договору довічного утримання відповідачка усвідомлювала, що буде забезпечувати утримання ОСОБА_5 за кошти їхнього з позивачем подружжя. Разом із позивачем вони вирішили після смерті ОСОБА_5 продати спірну квартиру, а отримання кошти витрати на сплату боргів та надати допомогу їхньої дочці. Відповідачка за кошти, яки їй надавала ОСОБА_5, купувала продукти харчування, ліки, здійснювала сплату комунальних послуг тощо. Крім того, вона також витрачала на утримання ОСОБА_5 кошті їхнього із позивачем подружжя, проти чого останній не заперечував. Позивач також іноді допомагав ОСОБА_5, щось ремонтував у спірної квартирі, але це було дуже рідко. Відповідачка взяла у борг у ОСОБА_7 у 2004 році гроші у суми 4000 грн., у 2007 році - 800,00 грн.. Зазначені кошти витратила на придбання ліків для хворої матері та ОСОБА_5, а також на придбання продуктів для своєї сім'ї. Шлюб із позивачем було розірвано за взаємною згодою у 2012 році. Повернула борг ОСОБА_7 вже після розірвання шлюбу.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає установленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3 знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 04 листопада 1978 року, що підтверджується відміткою у паспорті позивача (а.с. 11). Шлюб між сторонами розірвано 30 липня 2012 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с. 18). 13 грудня 2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, засвідчений державним нотаріусом Першої Феодосійської державної нотаріальної контори, АР Крим, Гузій І.І., зареєстровано в реєстрі за № 2896 (а.с. 33,34,62). У пункті 1 зазначеного договору вказано, що ОСОБА_5, непрацездатна за віком, передає у власність ОСОБА_3, належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1

Відповідно до Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 13.12.2003 року, реєстр № 2898 є ОСОБА_3 (а.с. 36).

У прикінцевих положеннях СК України зазначено про те, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.

У прикінцевих та перехідних положеннях ЦК України зазначено про те, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжуються існувати після набрання ним чинності.

Оскільки договір довічного утримання між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено 13.12.2003 року, право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 09.01.2004 року (а.с. 36), права та обов'язки, що виникли за зазначеним договором, продовжили існувати після 01.01.2004 року, суд прийшов до висновку про застосування до спірних відносин положень ЦК України.

Відповідно до ст. 60 СК та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування, або в порядку спадкування; майно, набуто нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в том числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагород, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка

Згідно із ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані а цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно з ст.ст. 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

За змістом ст. 744 ЦК України договір довічного утримання не є безоплатним, тому що за умовами договору набувач майна зобов'язується здійснювати довічне утримання відчужувача майна. Крім того, такій договір не підпадає під визначення роздільного майна, передбаченого ст. 57 СК України.

Саме таку позицію висловив Верховний суд України у ухвалі від 03 листопада 2010 року.

У судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 показали, що позивач доглядав ОСОБА_5, купував продукти, ліки, кошти на придбання яких давала сама ОСОБА_5. Позивач помагав утримувати спірну квартиру, здійснював поточний ремонт. У позивача з ОСОБА_5 були дуже гарні стосунки, остання його постійно хвалила, весь час зверталася до нього за допомогою.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14 у судовому засіданні показали, що відповідачка доглядала ОСОБА_5, купувала продукти, ліки, кошти на придбання яких давала ОСОБА_5. Відповідачка супроводжувала ОСОБА_5 до лікарні, коли та зверталася до лікаря. Позивач також іноді допомагав ОСОБА_5, виконував її прохання. Свідок ОСОБА_12, яка є дочкою позивача та відповідача, також показала, що питання щодо розпорядженнями майном подружжя її батьки завжди вирішували спільно.

На відеозапису, який позивач зробив 02.10.2010 року та який 29.05.2013 року було досліджено у судовому засіданні, ОСОБА_5 знаходячись у приміщені спірної квартири, говорила про те, що позивач надає їй допомогу, просила відповідачку не ображати його, у випадку, якщо відповідачка вирішить залишити спірну квартиру собі, компенсувати позивачу вартість (а.с. 75).

Надані відповідачкою розписки про отримання у борг грошових коштів (а.с. 90, 91) не є належними та достатніми доказами того, що ці кошти є особистим майном відповідачки і, що саме ці кошти вона використала для виконання обов'язків за договором довічного утримання. Крім того, у судовому засіданні сторони та свідки вказували на те, що гроші на придбання продуктів харчування, ліків, сплату комунальних коштів тощо, надавала сама ОСОБА_5. Відповідачка пояснила, що отримані у борг гроші витрачала також на придбання ліків для хворої матері та на придбання продуктів для своєї сім'ї.

Враховуюче наведене, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін, частки сторін у спірної квартирі є рівними, а тому позовні вимоги про визнання спірної квартири спільної сумісною власністю подружжя, про визнання за сторонами права власності на ? частку спірної квартири відповідно за кожним підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат необхідно провести відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Судовому засіданні 08.08.2013 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст рішення виконано 13.08.2013 року.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України, ст.ст 334, 744, 745 ЦК України, ст. 57, 60, 61, 69, 70 СК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? ідеальну частку квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? ідеальну частку квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), ІНФОРМАЦІЯ_2, судовий збір у суми 114,70 грн..

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, недоплачений судовий збір у доход держави (Феодосійський міський суд, код ЄДРПОУ суду 02897135) в сумі 114 грн. 70 коп..

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня його проголошення через Феодосійський міський суд у порядку ст.294 ЦПК України. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з отримання копії цього рішення.

Суддя: /підпис/ Бистрякова Д.С.

З оригіналом згідно -

Суддя: Секретар: