Ухвала суду № 32956142, 14.08.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3750/2013 р. Головуючий у 1 інстанції: Голубкова М.А.

Суддя-доповідач Кочеткова І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Стрелець Л.Г.,

при секретарі Мосіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" в особі територіально відокремленого без балансового відділення №1007/0325 філії Запорізького обласного управління до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в її інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної адміністрації м. Запоріжжя про виселення з житлового приміщення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року ПАТ „Державний ощадний банк України" (далі - Банк) звернувся до суду з позовом про виселення відповідачів із квартири АДРЕСА_1, на яку судовим рішенням у березні 2010 року звернуто стягнення як на предмет іпотеки у зв'язку з неналежним виконанням боржником ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором і непогашеною простроченою заборгованістю на загальну суму 669 945 грн.

В обґрунтування своїх вимог Банк зазначав, що 25 червня 2012 року направив відповідачам вимогу про добровільне звільнення квартири протягом одного місяця, яка ними не виконана.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд виселити відповідачів із займаного ними житла в судовому порядку і відшкодувати судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2013 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 разом з малолітньою ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_4 посилається на порушення судом першої інстанції житлових прав її малолітньої доньки, яка не підлягала виселенню без надання іншого житлового приміщення.

В засідання апеляційного суду апелянт не з'явилася, про час і місце судового розгляду була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення їй повістки 23 липня 2013 року, причини неявки суду не повідомила, направила суду клопотання про відкладання слухання справи у зв'язку з відрядженням її представника. Документів на підтвердження поважності неявки представника апелянта в судове засідання апелянт не надала. Колегія визнала причини неявки апелянта і її представника в судове засідання неповажними і вважала за можливе на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України розглянути справу у їх відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4, яка після укладання шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4, 25 липня 2007 року укладено договір відновлювальної кредитної лінії за умовами якої банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 50 000 доларів США під 14 % річних з остаточним терміном повернення кредиту до 24 липня 2017 року. Додатковим договором від 19 вересня 2008 року суму кредиту збільшено до 70 000 доларів США.

На забезпечення виконання зобов'язання між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 25 липня 2007 року укладено іпотечний договір, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1.

Також встановлено, що на час укладення договору іпотеки вказана квартира належала на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 25 листопада 1993 року і свідоцтва про право на спадщину від 9 липня 2007 року (а.с. 131).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_4 народилася донька ОСОБА_5, яку ОСОБА_4 без згоди іпотекодержателя зареєструвала в іпотечній квартирі (а.с.40,41).

У зв'язку з неналежним виконанням боржником ОСОБА_4 умов кредитного договору за позовом Банку рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 9 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 7 лютого 2012 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості ОСОБА_4 перед Банком у сумі 669 945,16 грн. (а.с.5-8).

15 жовтня 2012 року Шевченківським відділенням державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового рішення (а.с.110-113).

28 травня 2012 року Банк направив відповідачам досудову вимогу про добровільне виселення із квартири протягом одного місяця, яка отримана ними 25 червня 2012 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.75-76).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на квартиру відповідачів звернуто стягнення на підставі рішення суду, досудову письмову вимогу іпотекодержателя про добровільне звільнення житла вони не виконали, а тому на підставі ст.40 Закону України „Про іпотеку" і ст.109 ЖК України вони підлягають виселенню в судовому порядку. Вчинення відповідачем ОСОБА_4 дій з реєстрації малолітньої доньки у квартиру без відома і згоди іпотекодержателя через 2 роки після укладення іпотечного договору не може бути підставою для відмови у виселенні.

Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до вимог ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно зі ст. 109 ч.3 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів" від 30 березня 2012 року № 5, при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України , статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Оскільки встановлено, що на квартиру відповідачів за судовим рішенням звернуто стягнення, неповнолітня донька боржника ОСОБА_5 була зареєстрована в іпотечній квартирі після укладення договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя, письмову вимогу банку про добровільне звільнення житла відповідачі не виконали, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості виселення відповідачів без надання їм в постійне користування іншого житла не ґрунтуються на законі і не є підставою для скасування судового рішення.

За частиною 4 ст. 109 ЖК України виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Квартира відповідачів була придбана не за рахунок кредиту, а тому підстав для надання їм жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання не має.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст.307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2013 року у цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: