Постанова № 32955086, 13.08.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2013 р.Справа № 915/727/13Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В. М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Шкрабак О.В.

за участю представників :

ПАТ НАК „Нафтогаз України" - Станішевський І.С. (за дорученням),

ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" - Ходикін М.М. (за дорученням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Миколаївської області від 20.06.2013 р. по справі № 915/727/13 за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення 1 164 881,04 грн.

ВСТАНОВИЛА:

15.04.2013 р. (вх. №7460/13) Публічною акціонерною компанією „Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (далі позивач) у господарському суді Миколаївської області пред'явлено позов до Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль(далі відповідач) про стягнення 1164 881,04 грн. з яких:

- 516 888,41 - пені;

- 440 917,71 грн. - 7% штрафу;

- 63 553,69 грн. - збитків від інфляції;

- 143 521,23 грн. -3% річних.

Позивач також просив стягнути з відповідач понесені ним витрати по сплаті судового збору за розгляд цього позову.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав прийняті на себе грошові зобов'язання за укладеним між сторонами цього спору договором № 358-ПР купівлі-продажу природного газу (далі договір) щодо своєчасної сплати вартості природного газу, чим порушив умови п. 4.1. договору, в наслідок чого у позивача виникло право нарахувати відповідачу, за не своєчасну сплату грошових коштів передбачені п. 7.3. та нормами чинного законодавства України пеню, 7% річних, збитки від інфляції та 3% річних, за період коли відповідач повинен був розрахуватись за отриманий природний газ на підставі актів приймання-передачі. (а.с.2-4)

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 18.04.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження по справі. (а.с. 1)

14.06.2013 р. (Вх. 11509/13) відповідач заявив місцевому господарському суду клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки. В обґрунтування заяви відповідач посилається на наступне: - збитки ПАТ "Миколаївська ТЕЦ" за 3 місяці 2013 року склали 211 000,0 грн., а непокритий збиток за балансом станом на 31.03.2013 становив 32 449 000,0 грн.;

- майже вдвічі власний капітал ПАТ "Миколаївська ТЕЦ" є меншим за статутний, що свідчить про реальну загрозу банкрутства;

- порушення зобов'язання з боку ПАТ "Миколаївська ТЕЦ" по даному договору не потягло збитків для позивача, а нараховані інфляційні втрати та 3% річних частково компенсують можливі збитки. (а.с.68).

20.06.2013 р. (Вх. № 11909/13) відповідач до господарського суду першої інстанції надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що проти позовних вимог заперечує, посилаючись на необґрунтованість нарахування 7% штрафу на суму 3 284 156,77 грн. за зобов'язаннями березня 2012 р. суперечать п. 4.1., 7.3. договору бо прострочення триває понад 30 днів і припадає на 16 число наступного місяця за місяцем прострочення. Щодо нарахування збитків від інфляції відповідач зазначив, що позивач не вірно встановив період за який повинні бути нараховані збитки від інфляції зазначивши свій період з січня 2012 р. по квітень 2012 р.. Крім того відповідач зазначив, що в зазначений період була присутня дефляція, а тому нараховувати збитки від інфляції були відсутні підстави. (а.с. 100)

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.06.2013 р. (повний текст якого складено і підписано суддею Мавродієвою М.В. - 25.06.2013 р.) позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача:

- 258 444,20 грн. - пені (розмір пені зменшено на підставі ст. 83 ГПК України);

- 143 521,23 грн. - 3% річних за актом приймання-передачі від 31.01.2012 р. за період з 15.02.2012 р. по 06.03.2012 р., за актом приймання-передачі від 29.02.2012 р. за період з 15.03.2012 р. по 09.04.2012 р., за актом приймання-передачі від 31.03.2012 р. за період з 15.04.2012 р. по 01.02.2013 р., за актом приймання-передачі від 30.04.2012 р. за період з 15.05.2012 р. по 18.02.2013 р.;

- 43 827,57 грн. - збитків від інфляції за лютий та березень 2012 р.;

- 440 917,7 грн. - штрафу за період з 14.05.2012 р. та з 14.11.2012 р.,

- 17 734,21 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду вмотивовано тим, що матеріалами справи доведено, позивач на момент звернення до суду з позовною заявою умови договору виконав у повному обсязі, а саме поставив відповідачу природний газ, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі, однак відповідач розрахувався за отриманий товар з порушенням строків, зазначених у договорі. За умовами договору за згідно ст. 625 ЦК України позивач мав право нарахувати відповідачу 3% річних, пеню, збитки від інфляції та 7% штрафу., а тому суд визнав вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних, 7% штрафу у заявленому позивачем розмірі . Стягуючи збитки від інфляції місцевий суд зазначив, що вони були лише за лютий 2012 р. та березень 2012 р., в інший період була дефляція а тому задовольнив ці вимоги лише частково. При вирішенні питання щодо стягнення пені, суд задовольнив частково клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд пославшись при цьому на п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України та на норми матеріального. ( а.с. 110-116)

Відповідач частково не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення в частині стягнення збитків від інфляції та 7% річних скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в даній частині.

В обґрунтування своїх вимог відповідач послався на те, що цей штраф взагалі не підлягає стягненню, оскільки його не можливо стягувати на підставі ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач у позові, і що штраф розраховано не з той суми боргу (позивач розрахував з суми 3 284 156,77 грн. а в дійсності борг станом на 15.05.2012 р. складав 3 099 156,77 грн.) Крім того відповідач зазначив, що місцевим господарським судом не вірно зроблено розрахунок збитків від інфляції.

Відповідач також просив суд стягнути з позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору за розгляд цієї скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 р. цю апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.08.2013 р. о 12:00 год..

Позивач також частково не погоджуючись з прийнятим місцевим господарським судом рішенням звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати це рішення в частині відмови в стягненні пені в розмірі 258 444,20 грн. і ухвалити нове яким його вимогу про стягнення пені задовольнити в повному обсягу, а в решті частині рішення суду залишити без змін. Він також просив суд стягнути з відповідача понесені ним витрати по сплаті судового збору за розгляд цієї скарги.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник послався на те, що місцевий не мав правових підстав в даному випадку зменшувати розмір пені, оскільки різниця в тарифах та відсутність грошових коштів у відповідача є не достатнім фактором для такого зменшення. Також позивач зазначив, що відповідач закупав в нього природній газ на підставі договорів купівлі-продажу, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків. Скаржник вважає, що місцевий суд зменшуючи розмір штрафних санкцій не прийняв до уваги негативні наслідки, спричинені позивачу від прострочення виконання зобов'язання відповідача.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, об'єднано в одно провадження з апеляційною скаргою відповідача та їх розгляд призначено на 13.08.2013 р. о 12:00, про що сторони були повідомлені належним чином..

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника ( позивача) в усних поясненнях наданих суду підтримав свою скаргу, просив її задовольнити і відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Представник скаржника ( відповідача) в усних поясненнях наданих суду підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити і відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.

Згідно приписів ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, обговоривши, доводи викладені в апеляційних скаргах, дослідивши обставини справи і наявні у справі докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, та ці обставини встановив та дослідив місцевий суд, що 30.01.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (за договором продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль" (правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль", за договором покупець) було укладено договір про закупівлю природного газу №358-ПР (далі договір), за умовами якого продавець зобов'язався поставити покупцю в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), який підлягає використанню покупцем виключно для власних потреб, а покупець, в свою чергу, зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору, сторони домовились, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 22 305 тис. куб. м.

Як свідчать матеріали справи 27.06.2012 між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода №1 до Договору (далі додаткова угода) (а.с.22), за умовами якої п.1.2 статті 1 договору викладено у новій редакції, а саме: "продавець передає покупцю в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року природний газ в обсязі до 12175 тис. куб. м".

За умовами п.3.1 договору ціна за 1 000 куб. м природного газу становить 3 509,00 грн. без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %, ПДВ за ставкою - 0%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 грн., крім того ПДВ - 61,12 грн., всього з ПДВ - 366,72 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу - 3 884,78 грн., крім того ПДВ - 61,12 грн., всього з ПДВ - 3 945,90 грн. Загальна вартість договору на дату його укладення становить 88013299,5 грн. (у т.ч. ПДВ - 1363281,6 грн.).

З 01.07.2012 р. додатковою угодою змінено ціну природного газу, що підлягає поставці, а саме: ціна за 1 000 куб. м. природного газу становить 3 509,00 грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%, ПДВ за ставкою - 20%. Крім того тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 грн., крім того ПДВ - 20% - 61,12 грн., всього з ПДВ - 366,72 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 4661,74 грн. (в тому числі ПДВ - 20% - 776,96 грн.).

Також сторони в додатковій угоді обумовили, що ціна договору складається із сум вартості місячних поставок газу за цим договором та на дату укладання цієї додаткової угоди становить - 48 041 332,50 грн. (у т.ч. ПДВ - 744 136,0 грн.).

Термін поставки газу сторони узгодили пунктом 5.1 Договору №358-ПР з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно.

З наявного а матеріалах справи додатку № 1 до договору від 30.01.2012 р., (а.с. 19-21) вбачається, що сторони у розділі 2 встановили порядок приймання-передачі газу. Так у п. 2.2. сторони узгодили що приймання-передача газу, поставленого продавцем покупцеві у відповідному місці поставки газу, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначається фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газорозподільним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого продавцем.

Згідно п. 4.1 договору, оплата за природний газ з урахування вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами у такому порядку:

- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше, ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.3 договору сторони обумовили обов'язок покупця у разі порушення ним умов договору стосовно порядку оплати поставленого природного газу крім суми заборгованості сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

З наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу, (підписаних обома сторонами договору та скріплених їх печатками), а саме від 31.01.2012 р. на суму 15 862 518,00 грн., від 29.02.2012 р. на суму 17 010 774,90 грн., від 31.03.2012 р. на суму 12 153 372,00 грн., від 30.04.2012 р. на суму 3 014 667,60 грн., вбачається, що позивач поставив відповідачу природний газ за вищевказаним договором на загальну суму 48 041 332,50 грн. (а.с. 24-27)

Враховуючи вказані обставини колегія суддів дійшла висновку, що позивач умови договору щодо поставки природного газу в період з січня-квітень 2012 року виконав, і відповідач проти цього не заперечує, тобто визнає отримання газу на зазначену суму.

За умовами договору, відповідач за отриманий природний газ у січні 2012 р. повинен був здійснити остаточну оплату до 14.02.2012 (включно), у лютому 2012 року газу - до 14.03.2012 (включно), у березні 2012 року - до 14.04.2012 (включно), у квітні 2012 року - до 14.05.2012 (включно).

Однак як свідчать матеріали справи відповідач, всупереч умовам договору розрахувався за спожитий природний газ не своєчасно.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" перевірила наданий позивачем розрахунок нарахованих ним відповідачу, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України, 3 % річних за період з 15.02.2012 р. по 19.02.2013 р. і дійшла висновку що його зроблено арифметично і методологічно вірно.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 143 521,23 грн.

Слід зазначити, що відповідач не оскаржив рішення місцевого суду в цієї частині.

Оцінюючи позицію місцевого суду в частині стягнення на користь позивача з відповідача 43 827,57 грн. - збитків від інфляції за лютий та березень 2012 р. та відмови в стягненні решти заявленої до стягнення суми цих збитків , а також та позицію скаржника і відповідача з цього питанню, колегія суддів встановила наступне.

Як зазначалося вище відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, тобто вказана норма права передбачає, що якщо кредитор вирішив скористатися своїм правом на стягнення збитків від інфляції, то вони підлягають стягненню за весь час прострочення, а не за окремі місяці за вибором кредитора.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Згідно абз. 2 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Аналогічна позиція викладена і у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. № 23/466 та листі Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 р. № 62-97р., у яких зазначено, що індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін"). Отже при стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується, вказана правова позиція також зазначена в Постанові Вищого Господарського Суду України по справі № 29/75-10-1823 від 24.11.2010 року та по справі № 4/54-10-18-18 від 19.01.2011 року. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (такої думки дотримується Вищий Господарський Суд України у постанові від 05.04.2011 № 23/466).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку позивача збитки від інфляції ним нараховані за період з 16.01.2012 р. по 15.02.2012 р., з 16.02.2012 р. по 15.03.2012 р. за актом приймання-передачі від 31.01.2012 р., з 16.02.2012 р. по 15.03.2012 р., 16.03.2012 р. по 15.04.2012 р. за актом приймання-передачі від 29.02.2012 р., за період з 16.03.2012 р. по 15.04.2012 р., з 16.04.2012 р. по 15.05.2012 р., з 16.05.2012 р. по 15.11.2012 р., з 16.11.2012 р. по 15.01.2013 р., з 16.01.2013 р. по 15.02.2013 р. за актом приймання-передачі від 31.03.2012 р., 16.04.2012 р. по 15.11.2012 р., з 16.11.2012 р. по 15.01.2013 р., з 16.01.2013 р. по 15.02.2013 р., з 15.02.2013 р. по 19.02.2013 р. за актом приймання-передачі від 30.04.2012 р..

Проте місцевий господарський суд, дійшов помилкового висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків від інфляції за лютий 2012 р. та березень 2012 р., оскільки, як зазначалось вище найменший період визначення становить місяць, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того колегія суддів зазначає, що розрахунки зроблені місцевим господарським судом щодо збитків від інфляції за актами приймання-передачі від 31.03.2012 р. та від 30.04.2012 р. зроблені вірно, оскільки за періоди, коли індекс інфляції був менше одиниці, тобто мала місце дефляція, в розрахунки позивачем не включені, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про те, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що цей індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за весь період прострочення платежу, внаслідок чого розрахунок інфляційних витрат слід здійснювати за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, а не лише за періоди, які визначені позивачем на свій розсуд.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за природний газ по договору виникла у відповідача 14.02.2012 р. за актом приймання-передачі від 31.01.2012 р., 14.03.2012 р. за актом приймання-передачі від 29.02.2012 р., 14.04.2012 р. приймання-передачі від 31.03.2012 р., 14.05.2012 р. за актом приймання-передачі від 30.04.2012 р. і станом на дату прийняття місцевим судом рішення в повному обсязі не погашена, внаслідок чого збитки від інфляції мають нараховуватись за весь період прострочення (дату прийняття судом рішення), а саме з квітня 2012 року по травень 2013 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що за вказаний період сукупний індекс інфляції становив 99,3 % тобто інфляційні процеси були відсутні, у зв'язку з чим місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків від інфляції за лютий 2012 р. та березень 2012 р. у розмірі 43 827,57 грн., однак правомірно місцевий господарський суд відмовив позивачу у стягненні збитків від інфляції у розмірі 19 726,12 грн., обґрунтовуючи це тим, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків від інфляції - відсутні.

З огляду на викладене рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 43 827,57 грн. - збитків від інфляції за лютий та березень 2012 р. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цієї частині про повну відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків від інфляції.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалось вище сторони передбачили у договорі можливість стягнення з відповідача пені та 7 % штрафу за несвоєчасне здіснення розрахунків за придбаний газ.

Колегія суддів за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" перевірила зроблений позивачем розрахунок нарахованих ним відповідачу пені на загальну суму 561 888,41 грн. (в тому числі: 25 862,30 грн. - за період з 15.02.2012 р. по 07.03.2012 р.; 67018,50 грн. за період з 15.03.2013 р. по 09.04.2013 р., 196 672,02 грн. за період з 15.04.2012 р. по 13.02.2013 р., 227 335,59 грн. за період з 15.05.2012 р. по 19.02.2013 р.), а також штрафу в розмірі 440 917,71 грн. та дійшла висновку, що цей розрахунок є арифметично та методологічно вірними.

Доводи скаржника (відповідача) про те, що цей штраф взагалі не підлягає стягненню оскільки його не можливо стягувати на підставі ст. 231 ГК України , на яку посилається позивач у позові і що штраф розраховано не той суми боргу ( позивач розрахував з суми 3284156,77 грн., а фактично борг станом на 15.05.2012р. складав 3099156,77 грн.) не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке.

Як зазначалось вище сторони узгодили в договорі можливість стягнення вказаного штрафу у разі прострочки відповідачем платежів більш ніж на 30 днів , тобто сторони договору виявили вільне волевиявлення на встановлення санкції за порушення умов договору у вигляді штрафу (поруч з можливістю стягнення пені) і саме на умови договору позивач послався у позові обґрунтовуючи свою вимогу про стягнення цього штрафу. Вказана умова договору не визнана в судовому порядку недійсною, тобто обов'язкова для сторін, а відтак позивач мав правові підстави, передбачені договором, нарахувати цей штраф.

Доводи скаржника щодо неправильності визначення позивача розміру боргу також є хибними з огляду на таке.

Пунктом 4.1. договору сторони визначили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Матеріали справи свідчать, що станом на 14.05.2012р. у відповідача перед позивачем існувала заборгованість яка виникла з 15.04.2012 р. в розмірі 3284156,77 грн., а 15.05.2012р. ця заборгованість дійсно зменшилась до 3099156,77 грн. Однак враховуючи вищевказані умови договору прострочення платежу в розмірі 3284156,77 грн. існувало більше тридцяти днів ( 31 день), а відтак позивач обґрунтовано нарахував відповідачу штраф на вказану суму боргу в розмірі 229890, 97 грн.

Як зазначалось вище відповідач звертався до місцевого господарському суду з клопотанням про зменшення стягнення неустойки і місцевий суд задовольнив це клопотання частково, а саме зменшив розмір пені до 258 444,20 грн., однак позивач в своїй апеляційній скарзі просить рішення місцевого суду в цієї частині скасувати, а пеню стягнути у повному обсязі без зменшення її розміру.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо зменшення розміру пені з огляду на наступне.

Так норми ЦК України, ГК України та ГПК України передбачають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій які підлягають стягненню, при наявності певних умов.

Так п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України надає суду право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частина третя ст. 551 ЦК України передбачає, що суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною першою ст.233 ГК України також встановлено таку можливість.

Згідно приписів цієї статті при зменшення розміру неустойки повинно бути взяти до уваги: ступень виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З викладеного вбачається, що зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" також визначено, що :"вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо."

Слід також зазначити, що при стягнені штрафних санкцій суд також повинен виходити з принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Як свідчать матеріали справи відповідач довів, що невиконання ним зобов'язань за договором виникло з об'єктивних причин (не здійснення з ним розрахунків споживачами, не відшкодування йому різниці в тарифах) та тяжким фінансовим становищем.

Водночас позивач не довів наявність понесених ним збитків саме за порушення відповідачем зобов'язань за договором, стягнення за яким є предметом цього спору.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано, враховуючи вищевказані фактичні обставини та приписи чинного законодавства, зменшив розмір пені, а тому доводи позивача викладені в його апеляційній скарзі, щодо необґрунтованості такого зменшення, не приймаються до уваги.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 22.03.2012 р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що рішення місцевого господарського суду в резолютивній частині рішення, а саме в частині часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення збитків від інфляції в розмірі 43 827,57 грн. підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" частковому задоволенню, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду ,-

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення

2) Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" задовольнити частково .

3) Рішення господарського суду Миколаївської області від 20.06.2013р. у справі № 915/727/13 в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 43 827,57 грн. та судового збору в розмірі 17 734,21 грн. скасувати, а резолютивну частину цього рішення викласти в наступній редакції.:

„Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль", 54020, м .Миколаїв, вул. Каботажний узвіз, 18, (р/р 260083011411 у МОУ "Ощадбанк", МФО 326461, ІПН 300839614013) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6 (р/р 26002301921 в АТ "Ощадбанк", МФО 300465, код ЄДРПОУ 20077720)

258 444,20 грн. пені,

143 521,23 грн. 3% річних,

440 917,70 грн. штрафу,

22026,54 грн. судового збору.

В решті частині позову відмовити."

4) Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", на користь Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" 454 (чотириста п'ятдесят чотири ) грн. 02 коп. часткового відшкодування витрат по сплаті судового забору за розгляд апеляційної скарги.

5) Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 13.08.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.