Рішення № 32948476, 08.08.2013, Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/783/13-ц

2/0187/266/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2013 р. смт. Петриківка

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Соловйова І.М., за участю секретаря судового засідання Столяренко Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №187/783/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція, Управління пенсійного фонду Дніпровського району м. Дніпродзержинська, Дніпродзержинський міський центр зайнятості населення про встановлення наявних трудових відносин, їх тривалості, оформлення запису у трудовій книжці, виплату заробітної плати і відпускних, оплату вимушеного прогулу та сплату податкових платежів і внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,-

Встановив:

23.06.2011 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Петриківського районного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_2, третя особа: Управління Пенсійного фонду у Петриківському районі Дніпропетровської області, про встановлення наявності трудових відносин, їх тривалості, оформлення запису у трудову книжку, виплату заробітної плати і відпускних, поновлення на роботі і оплату вимушеного прогулу, сплату пенсійних відрахувань до Пенсійного фонду України.

Ухвалою Петриківського районного суду від 22 грудня 2011 року до участі у справі залучено ОСОБА_3 в якості співвідповідача.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

За результатом апеляційного перегляду рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2012 року рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2011 року змінено в частині обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

За результатом касаційного перегляду ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні до початку розгляду справи по суті представником позивачки заявлено клопотання про прийняття судом уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція, Управління пенсійного фонду Дніпровського району м. Дніпродзержинська, Дніпродзержинський міський центр зайнятості населення, про встановлення наявних трудових відносин, їх тривалості, оформлення запису у трудовій книжці, виплату заробітної плати і відпускних, оплату вимушеного прогулу та сплату податкових платежів і внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою Петриківського районного суду від 01 липня 2013 року уточнену позовну заяву прийнято.

З урахуванням уточнення позовних вимог, позивачка просить:

- визнати наявність з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року трудових відносин між нею та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з зобов'язанням їх оформити трудовий договір на її роботу продавцем магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1 і з реєстрацією договору в Дніпродзержинському міському центрі зайнятості населення та оформленням запису у її трудовій книжці;

- визнати її звільнення з роботи незаконним;

- стягнути з відповідачів на її користь заробітну плату за період з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року у розмірі 10 240 грн., 930 грн. відпускних та 10 434 грн. 75 коп. втраченого заробітку внаслідок незаконного звільнення і вимушеного прогулу з 18 травня 2011 року до 01 березня 2012 року, а всього 21 604, 75 грн.;

- зобов'язати відповідачів сплатити за період її роботи пенсійні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Управління Пенсійного фонду України Дніпровського району м. Дніпродзержинська;

- стягнути з відповідачів витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 14 червня 2010 року була прийнята на роботу і фактично почала виконувати обов'язки продавця магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1". При прийомі на роботу, який фактично здійснював ОСОБА_2, уклала з останнім договір про матеріальну відповідальність. Письмовий трудовий договір не оформлювався, трудова книжка не надавалась. В подальшому позивачка працювала у зазначеному магазині за тижневими графіками, проте 18 травня 2011 року ОСОБА_2 її до роботи не допустив і безпідставно відсторонив. Наказ про звільнення для ознайомлення не надав.

Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на відповідний період, позивачка вважає, що за весь період роботи їй мала бути нарахована та виплачена заробітна плата у розмірі 10 340 грн., а саме: червень 2010 року - 500 грн., липень 2010 року - 888 грн., серпень 2010 року - 888 грн., вересень 2010 року - 888 грн., жовтень 2010 року - 907 грн., листопад 2010 року - 907 грн., грудень 2010 року - 922 грн., січень 2011 року - 941 грн., лютий 2011 року - 941 грн., березень 2011 року - 941 грн., квітень 2011 року - 960 грн., травень 2011 року - 557 грн. Але заробітна плата відповідачем не нараховувалась і не виплачена до цього часу. Крім того, позивачка вважає, що відповідно до положень ст.ст.74-75 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) не виплачено відпускні у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 930 грн. Також, відповідач, у зв'язку з не нарахуванням заробітної плати ухилився від сплати податків та внесків до Пенсійного фонду України з її заробітної плати, через що у позивачки відсутній відповідний страховий стаж.

Крім того, позивачка вважає, що її звільнення відбулось з порушенням ст.40 КЗпПУ, без видання наказу, безпідставно, через що вона мала вимушений прогул з втратою заробітку з 18 травня 2011 року до 01 березня 2012 року, що становить 10 434 грн. 75 коп.

Працюючи безпосередньо під керівництвом ОСОБА_2, позивачка дізналась, що підприємницьку діяльність у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", де вона працювала, здійснювала його матір - ОСОБА_3, через що до неї також заявлені позовні вимоги.

Під час розгляду справи у судовому засіданні позивачка підтримала доводи та обґрунтування позовної заяви, додатково повідомила, що перші чотири місяці роботи отримувала від ОСОБА_2 заробітну плату у розмірі 350 грн. за тиждень роботи, після того до моменту звільнення виплат не було.

Щодо обставин недопущення її до роботи 18 травня 2011 року, позивачка пояснила, що 10 травня 2011 року в останній день своєї тижневої зміни забрала виручку магазину до себе додому у розмірі близько 4 800 грн. Ввечері того ж дня, попросила у сестри ОСОБА_2 взяти гроші з виручки в розмірі 1800 грн. у борг на лікування матері. 18.05.2011 року, дізнавшись про те, що ОСОБА_2 подав до міліції заяву про привласнення нею коштів, зателефонувала йому з питанням, чи виходити їй на роботу, ОСОБА_2 сказав, що виходити не треба. Станом на теперішній час, гроші не повернула.

Відповідачі у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, по суті заявлених позовних вимог пояснили, що будівля магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" належить на праві приватної власності ОСОБА_4, який є чоловіком ОСОБА_3, та батьком ОСОБА_2 Підприємницьку діяльність у вказаному приміщенні здійснює фізична особа-підприємець ОСОБА_3 Зважаючи на необхідність постійного догляду за хворим батьком - інвалідом І групи, ветераном Великої Вітчизняної війни - ОСОБА_3 усно доручила синові, ОСОБА_2, керування магазином. Сам ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець, підприємницьку діяльність не здійснює з 2009 року.

Також, у судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 зазначили, що позивачка дійсно працювала у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" продавцем у період з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року, проте вважають, що через відсутність належного документального оформлення такі трудові відносини не можна вважати встановленими.

Крім того, ОСОБА_2 пояснив, що 18 травня 2011 року не допустив позивачку до роботи у зв'язку з самовільним привласненням нею виручки магазину у розмірі близько 5000 грн., про що подано відповідну заяву до правоохоронних органів. ОСОБА_2 вказав на те, що кошти у борг брати не дозволяв. Відповідач зазначив, що нестача коштів за період роботи ОСОБА_1 сталася не вперше, у зв'язку з чим він втратив довір'я до позивачки, як до працівника. Проте, він не звільняв позивачку, а лише відсторонив від роботи до з'ясування обставин.

Суд, заслухавши позивача та його представника, відповідача, представника другого відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно основних положень цивільного процесуального законодавства завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

За змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Судом встановлено, що магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" заходиться у торговому кіоску, що розташований у АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_4, що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №25550144 від 12.03.2010 року (т.1 а.с.248).

Відповідач ОСОБА_2, зареєстрований як фізична особа-підприємець з 18.02.2002 року, свідоцтво НОМЕР_1 (т.2, а.с.37).

Підприємницьку діяльність ОСОБА_2 не здійснює протягом 2009 - січня-березня 2011 року, про що свідчать належно та своєчасно подані декларації про доходи за відповідні звітні періоди, в яких відсутнє значення суми отриманого доходу (т.1 а.с.197-214).

З пояснень відповідача ОСОБА_2, представника другого відповідача ОСОБА_4, даних в судовому засіданні, а також письмових пояснень другого відповідача ОСОБА_3 (т.2, а.с.15-17, 28-30, 146-148) вбачається, що підприємницьку діяльність у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" здійснює фізична особа-підприємець ОСОБА_3, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_2 (т 2, а.с.1).

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 підтвердили той факт, що через погіршення самопочуття літнього батька, ОСОБА_3 була вимушена постійно доглядати за ним і попросила свого сина, ОСОБА_2, допомогти їй керівництві магазином, оскілки він сам є фізичною особою-підприємцем та обізнаний у здійсненні підприємницької діяльності. Як пояснив ОСОБА_2, він представляв її інтереси у господарських правовідносинах, а саме: підбирав та закуповував товар для магазину, забирав виручку, здавав податкову звітність. Письмово відносини не оформлювали, посилаючись на родинні стосунки.

Враховуючи, що ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність у приміщенні, що є власністю її чоловіка, без оформлення оренди приміщення, а допомагає їй син ОСОБА_2, без укладення трудового договору, суд приходить до висновку що фактично в даному випадку має місце господарська діяльність, що здійснюється суб'єктом господарювання (підприємцем) з використанням праці членів своєї сім'ї з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, або "сімейне підприємництво".

За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_2 є уповноваженою особою, яка представляє інтереси фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у правовідносинах, що виникають при здійсненні нею підприємницької діяльності, та діяв у спірних правовідносинах в її інтересах та від її імені.

Крім того, враховуючи загальні засади здійснення підприємницької діяльності, суд вважає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 несе відповідальність за діяльність свого підприємства та зобов'язана контролювати дії уповноваженої нею особи, зокрема, повинна знати, кого і на яких умовах уповноважена нею особа приймає на роботу на її торгову точку. А відтак, у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 належить відмовити.

Судом встановлено, та не оспорюється сторонами, що у період з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року позивачка ОСОБА_1 фактично працювала продавцем у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованому у АДРЕСА_1 Трудовий договір у письмовій формі не укладався, відповідного наказу чи розпорядження про прийняття її на роботу не видавалось.

Відповідно до ст.21 КЗпПУ трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпПУ передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім;

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Факт укладення трудового договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та наявності трудових відносин у період з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року підтверджується відповідними документами, які містяться в матеріалах справи, а саме:

- копією договору про матеріальну відповідальність від 14 червня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідно до якого ОСОБА_1 займає посаду продавця у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" (т.2 а.с.86);

- актами приймання-передачі товару, у яких відображено рух товарів магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" між продавцями різних змін, та відповідно до яких відповідачі підтвердили у судовому засіданні, що вони належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 та відносяться до діяльності магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1"(т.1, а.с.17-184);

- копією листа за підписом начальника Петриківського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області С.Л.Порхун № 6417 від 13 липня 2012 року, згідно якого на розгляді в райвідділі перебувала заява ОСОБА_2, який просив прийняти міри до ОСОБА_1, яка працювала продавцем магазина "ІНФОРМАЦІЯ_1" і здійснила розкрадання грошових коштів (т.2 а.с.83);

- копією заяви ОСОБА_2 від 13 травня 2011 року, у якому він просить прийняти міри до ОСОБА_1, яка працювала продавцем на ПП ОСОБА_2 з літа 2010 року в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованому по АДРЕСА_1, та з якою був укладений трудовий договір та договір про повну матеріальну відповідальність (т.2 а.с.113, 114)

- поясненнями, наданими позивачкою начальнику Петриківського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, відповідно до яких вона забрала додому грошові кошти, виручені у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", після зміни (т.2 а.с.95);

- копією постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 23 травня 2011 року, відповідно до якої в ході проведення перевірки було встановлено, що гр.ОСОБА_1 з літа 2010 року по теперішній час працює продавцем в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" (т.2 а.с.112).

Копію трудового договору б/н та б/д, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т.2 а.с.122, 123), суд не бере до уваги, оскільки позивачка в судовому засіданні пояснила, що копії договору їй не давали, в письмових поясненнях наданих начальнику Петриківського РВ (т.1 а.с. 127) позивачка вказала, що бланк даного договору заповнила власноруч, а відповідачі в судовому засіданні зазначили, що раніше даний трудовий договір не бачили. Крім того, підпис ОСОБА_3, який міститься на даному трудовому договорі, зовні помітно відрізняється від її підпису на інших документах, які містяться в матеріалах справи, що не заперечується сторонами по справі.

Крім того, в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та представник другого відповідача ОСОБА_4 визнали той факт, що у період з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року позивачка фактично працювала у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Посилання другого відповідача ОСОБА_3 на те, що позивачка не зверталась до неї особисто із заявою про прийняття на роботу, а тому до роботи нею не допускалась, суд оцінює критично, оскільки відповідно до ч.3 ст.24 КЗпПУ укладання трудового договору є підставою для винесення відповідного наказу чи розпорядження про зарахування працівника на роботу, та не потребує додатково подання відповідної заяви.

Щодо звільнення, суд зазначає, що як позивачка у позовній заяві так і відповідачі у своїх письмових поясненнях (т.2 а.с.148) визнали, а пізніше підтвердили в судовому засіданні, що 18 травня 2011 року відбулося не звільнення позивачки з роботи, а відсторонення від виконання обов'язків. Як зазначив відповідач ОСОБА_2, підставою для відсторонення стало привласнення 10 травня 2011 року позивачкою виручки магазину у розмірі близько 5000 грн., про що подано відповідну заяву до Петриківського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області (т.2 а.с.113). Крім того, відповідач зазначив, що випадки недостачі коштів були під час роботи позивачки неодноразовими, про що свідчать наявні в матеріалах справи розписки ОСОБА_1 (т.1 а.с.228, т.2 а.с.125). Це викликало у нього недовір'я до позивачки як до працівника. При цьому, суд зауважує, що сторони по справі підтвердили той факт, що відбулось саме відсторонення від роботи, а не звільнення.

Працівники, які безпосередньо обслуговують грошові або матеріальні цінності, можуть бути звільненні, крім загальних підстав, передбачених ст. 40 КЗпПУ, також у випадку втрати до них довір'я. Така підстава розірвання трудового договору передбачена п. 2 ст. 41 КЗпПУ.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 28 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9, звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Матеріалами справи підтверджено, що 10 травня 2011 року, після закінчення зміни, ОСОБА_1 забрала виручку магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" додому у сумі близько 5000 грн., та як пояснив відповідач ОСОБА_2, без його дозволу. У подальшому 13 травня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Петриківського РВ ГУМВС України з заявою про привласнення позивачкою зазначених коштів (т. 1 а.с. 113.). При цьому суд зауважує, що не надає оцінку зазначеному факту з точки зору вчинення правопорушення та винності особи, оскільки це не є предметом розгляду в даній справі.

Аналізуючи дані обставини, а також враховуючи той факт, що за час роботи ОСОБА_1 у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" випадок нестачі грошових мав місце не вперше (т.1 а.с. 228, т.2 а.с. 125), суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 мав підстави втратити довір'я до позивачки.

Разом з тим, правова позиція Пленуму Верховного Суду України у пункті 28 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 полягає у тому, що при вирішенні справ про звільнення з цих підстав (п.п. 2 і 3 ст. 41 КЗпПУ), суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 46 КЗпПУ відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Суд вважає, що відсторонення від роботи матеріально відповідальної особи у випадку наявності підозри у привласненні нею коштів підприємства до вирішення питання щодо її винності, є адекватною та допустимою мірою.

Суд також враховує той факт, що станом на момент розгляду справи позивачка зазначені кошти не повернула.

Як встановлено з трудової книжки, позивачка з 01 березня 2012 року працевлаштувалась (т. 2, а.с.36). З пояснень позивачки вбачається, що вона з зазначеної дати не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що фактично позивачка звільнилась за власним бажанням при виході на роботу при наступному працевлаштуванні, яке відбулось 01 березня 2012 року, у зв'язку з чим підстави вважати звільнення незаконним відсутні.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним факт трудових відносин між позивачкою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та, з урахуванням заявлених позовних вимог, визначає їх наявність з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року.

Стосовно вимог про зобов'язання оформити трудовий договір з позивачкою та провести його реєстрацію в Дніпродзержинському міському центрі зайнятості, суд зазначає, що відповідно до ст. 24-1 КЗпПУ його реєстрація проводиться у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи. Враховуючи положення ст. 3 КЗпПУ трудові відносини працівників регулює законодавство про працю, яке не передбачає обов'язку щодо реєстрації трудового договору заднім числом.

Щодо зобов'язання оформити запис у трудовій книжці позивачки, суд зазначає, що відповідно до ст. 48 КЗпПУ трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Згідно зі ст. 47 КЗпПУ власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Порядок ведення трудових книжок врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, відповідно до п. 2.4. якого усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом.

З копії трудової книжки вбачається, що записи про прийняття на роботу та про звільнення з роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відсутні (т.2 а.с.34-36).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про прийом її на роботу на посаду продавця та відповідний запис про звільнення.

Щодо стягнення заробітної плати за період роботи, суд зазначає що відповідно до ст. 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 94 КЗпПУ заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно до ч.1 ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Враховуючи, що в даних спірних правовідносинах трудовий договір у письмовому вигляді не укладався, у зв'язку з чим розмір оплати праці позивачки не був встановлений та нарахування заробітної плати не здійснювалось, при розрахунку належної до виплати заробітної плати позивачкою обрано розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законодавством, з чим суд погоджується.

Відповідно до ст. 95 КЗпПУ мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Згідно з пп. 8 п.1 ст. 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Статтею 53 Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік" установлено на 2010 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про державний бюджет на 2011 рік" установлено на 2011 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 941 гривня, з 1 квітня - 960 гривень, з 1 жовтня - 985 гривень, з 1 грудня - 1004 гривні.

З урахуванням графіка роботи - тиждень через тиждень - у червні 2010 року позивачка мала 9 робочих днів з 16 можливих, та мала б отримати заробітну плату у розмірі 497 грн. 25 коп. (884 грн. заробітна плата за місяць : 16 робочих днів * 9 кількість відпрацьованих днів = 497 грн. 25 коп.)

Так само у травні 2011 року позивачка працювала 7 днів з 15 можливих, та повинна була отримати 448 грн. (960 грн. заробітна плата за місяць : 15 робочих днів * 9 кількість відпрацьованих днів = 488 грн.).

Таким чином, за період роботи з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року ОСОБА_1 повинна була отримати заробітну плату у розмірі 10 128 грн. 25 коп.

При остаточному визначенні суми заробітної плати, що належить до сплати, суд бере до уваги, що перші 4 місяці роботи позивачка отримувала заробітну плату у розмірі 350 грн. за тиждень роботи. Даний факт знайшов відображення в матеріалах справи (т.2 а.с.127, 128), а також був підтверджений в судовому засіданні як позивачкою, так і відповідачами.

Враховуючи, що відпрацьований робочий часу відлічується з дня укладення трудового договору, протягом перших 4 місяців роботи позивачка працювала 8 тижнів та отримала 2 800 грн. (350 грн. * 8 тижнів = 2 800 грн.).

Таким чином, суд дійшов висновку, що сума невиплаченої заробітної плати, яка належить до виплати позивачці, становить 7 328 грн. 25 коп. (10 128 грн. 25 коп. - 2 800 грн. = 7 328 грн. 25 коп.).

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р., оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця, суд визначає суму без утримання податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Щодо нарахування та виплати відпускних, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпПУ у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки проводиться відповідно до норм Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки провадиться з огляду на виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю, в якому провадиться виплата компенсації за невикористані дні відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється з огляду на виплати за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористані відпустки.

Тобто працівником має бути відпрацьований повністю календарний місяць.

Таким чином, при розрахунку середньої заробітної плати позивачки розрахунки проводяться з урахуванням періоду з 01 липня 2010 року до 01 травня 2011 року.

Матеріалами справи встановлено, що у позивачки за відпрацьований час з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року виникло право на щорічну відпустку тривалістю 22 календарних дня (24 календарних дня відпустки за рік : 12 місяців = 2 календарних дня відпустки за відпрацьований місяць; позивачка відпрацювала повних 11 місяців х 2 календарних дня = 22 календарних дня).

Відповідно до п.7 Порядку, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивачки складає 43 грн. 11 коп. (9 183 грн. (виплати за фактичний час роботи) : 213 (кількість робочих днів у даному періоді) = 43 грн. 11 коп.)

Компенсація за не використані позивачкою дні щорічної відпустки складає 948 грн. 42 коп.(22 дні відпустки * 43 грн. 11 коп. середньоденна заробітна плата).

Враховуючи положення ст.11 ЦПК України, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення відпускних у заявленому розмірі, а саме 930 грн.

Щодо компенсації втраченого заробітку внаслідок незаконного звільнення і вимушеного прогулу, суд з урахуванням висновків про законність звільнення позивачки, викладених раніше, зазначає, що відсторонення від роботи на відміну від звільнення не припиняє трудові відносини, проте оскільки заробітна плата виплачується за виконану роботу, що передбачено ст. 94 КЗпПУ, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», відсторонення від роботи здійснюється без збереження заробітної плати, за виключенням окремих випадків, встановлених законодавством.

Враховуючи, що починаючи з 18 травня 2011 року до моменту працевлаштування на новому місці роботи позивачка фактично трудову діяльність не здійснювала, у урахуванням вищевикладених обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в цій частині позову.

При вирішенні питання про покладення обов'язку на фізичну особу-підприємця провести відповідні відрахування на загальнообов'язкове пенсійного страхування, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» N 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон) загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності;

Згідно до ст. 11 Закону загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: громадяни України, які працюють, у тому числі, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Законом визначено у ст. 14, що страхувальниками є роботодавці: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону

Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники . Згідно до ч. 3 зазначеної статті страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.

Страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, що передбачено ст. 17 Закону.

З огляду на викладене у відповідача виник обов'язок здійснити нарахування, обчислення і сплату до Управління Пенсійного фонду України Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 за період з 01.07.2010 року по 01.05.2011 року у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки позивачем не надано жодного документу, який би свідчив про розмір понесених витрат.

Суд здійснює розподіл судових витрат відповідно до ст.88 ЦПК України та стягує з відповідача ОСОБА_3 в дохід держави 201 грн. 72 коп. судового збору, а саме: 114 грн. 70 коп. у зв'язку з задоволенням вимог немайнового характеру та 87 грн. 02 коп. пропорційно до задоволеної частини вимог майнового характеру.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 214-215, 226-228, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати наявність трудових відносин між працівником ОСОБА_1 та роботодавцем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 у період з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року.

Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про прийом її на роботу на посаду продавця та відповідний запис про звільнення.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року у розмірі 7 328 (сім тисяч триста двадцять вісім) грн. 25 коп., враховуючи, що сума визначена без утримання податку й інших обов'язкових платежів.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року у розмірі 930 (дев'ятсот тридцять) грн.

Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 здійснити нарахування, обчислення і сплату до Управління Пенсійного фонду України Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 за період з 14 червня 2010 року по 18 травня 2011 року у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 201 (двісті одна) грн. 72 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.08.2013 року.

Суддя(підпис) І. М. Соловйов

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО

Суддя І.М. Соловйов