Рішення № 32947709, 07.08.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2217/13 07.08.2013 07.08.2013 07.08.2013

Провадження №22-ц/784/1941/13

Провадження № 22ц-/784/1941/13 Головуючий у першій інстанції: Чаус Л.В.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції: Лівінський І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 серпня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Галущенка О.І.,

суддів: Лівінського І.В. та Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Руднік Є.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 квітня 2013 року

за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" (далі - ПАТ КБ „Приватбанк") до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року ПАТ КБ „Приватбанк" звернулось з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом.

Позивач зазначав, що 6 грудня 2005 року надав ОСОБА_3 кредит на суму 20070 грн. 64 коп. на придбання товару, строком до 8 грудня 2008 року зі сплатою за користування грошима 2,09% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, в обмін на зобов'язання відповідачки з повернення кредиту, сплати відсотків та комісії в обумовлені строки.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 порушує кредитні зобов'язання та має станом на 29 грудня 2012 року заборгованість у розмірі 141645 грн. 92 коп. (17785 грн. 71 коп. - заборгованість за кредитом, 52716 грн. 86 коп. - заборгованість за відсотками, 63922 грн. 12 коп. - пеня, 500 грн. та 6721 грн. 23 коп. - штрафи), позивач просив стягнути з відповідачки вказану заборгованість.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на незаконність та необґрунтованість рішення, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банком при зверненні до суду з даним позовом було порушено терміни позовної давності, клопотання про поновлення пропущеного строку не заявлялося.

Однак з такими висновками суду погодитись не можна.

Із матеріалів справи вбачається, що 6 грудня 2005 року на підставі письмової заяви ОСОБА_3 між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачкою було укладено кредитний договір, за яким банк надав відповідачці кредит на суму 20070 грн. 64 коп. на придбання товару, строком до 8 грудня 2008 року зі сплатою за користування грошима 2,09% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, в обмін на зобов'язання відповідачки з повернення кредиту, сплати відсотків та комісії в обумовлені строки (а.с.6).

Однак, відповідачка не в повній мірі сплачувала кредит, у зв'язку із чим, станом на 29 грудня 2012 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 17785 грн. 71 коп., за відсотками - 52716 грн. 86 коп.

Зі змісту зазначеної заяви та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (далі - Умови) вбачається, що вони містять всі істотні умови договору про надання фінансових послуг, передбачені ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", в редакції, яка діяла на момент укладення договору, та відповідають вимогам глави 71 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Зокрема, п. 5.5 вказаних Умов передбачено, що термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

При цьому, ОСОБА_3 ознайомилась з Умовами надання споживчого кредиту, Тарифами, які є складовою частиною кредитного договору, та підписавши заяву, погодилася із такими умовами щодо збільшеної позовної давності (а.с. 6, 8-11).

Отже, збільшення терміну позовної давності встановлено відповідно до погоджених сторонами умов договору, а тому, банк не пропустив строк на пред'явлення вимог до відповідачки.

За таких обставин, вимоги банку про стягнення заборгованість за кредитом та відсотками підлягає задоволенню.

Крім того, підлягають частковому задоволенню вимоги про стягнення пені в межах строку позовної давності.

Відповідно до п. 5.4 Умов нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. п. 5.1, 5.2, 5.3 цих Умов, здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне бути виконане позичальником.

Як видно із матеріалів справи зобов'язання по даному кредитному договору повинно бути виконане у строк до 8 грудня 2008 року.

Отже, банк має право вимоги на стягнення пені до 8 грудня 2011 року.

Згідно наданого банком розрахунком пені, її розмір до цієї дати складає 60010 грн. 30 коп.

Разом з тим, вимоги банку про стягнення штрафу задоволенню не підлягають.

Як вбачається з кредитного договору, підставою нарахування банком штрафу є порушення позичальником строків платежів (п. 5.3 Умов). Така ж підстава зазначена для нарахування пені за договором (п. 5.1 Умов).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій, тому не можуть бути застосовані одночасно, оскільки це приведе до застосуванням подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те ж порушення договірного зобов'язання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення штрафу за порушення строків платежів задоволенню не підлягають, оскільки у даному випадку за наявності передбачених умовами кредитного договору штрафів і пені, як окремих видів штрафних санкцій, має місце подвійна цивільно-правова відповідальність одного і того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов'язання.

Таким чином, враховуючи положення статей 526, 624, 527, 611 та 1050 ЦК України, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 130512 грн. 87 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 17785 грн. 71 коп., заборгованості за відсотками - 52716 грн. 86 коп. та 60010 грн. 30 коп. - пені.

Суд першої інстанції на вказані обставини справи та вимоги матеріального права належної уваги не звернув, та помилково відмовив в задоволенні позову банку.

Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, сплачені при подачі позову та апеляційної скарги.

Керуючись статями 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 130512 (сто тридцять тисяч п'ятсот дванадцять) грн. 87 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 17785 грн. 71 коп., заборгованості за відсотками - 52716 грн. 86 коп. та 60010 грн. 30 коп. - пені.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1957 (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 69 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: