Постанова № 32941296, 08.08.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2013 року Справа № 901/172/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Проценко О.І.,

суддів Котлярової О.Л.,

Євдокімова І.В.,

за участю представників сторін:

представник позивача, Вахрушев Віктор Іванович, довіреність № б/н від 08.07.13, житлово-будівельний кооператив науково-виробничого об'єднення "Ефіролія";

представник відповідача, Рибак Володимир Степанович, довіреність № б/н від 24.01.12, товариство з обмеженою відповідальністю "Еліс";

розглянувши апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліс" на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 25.04.2013 у справі № 901/172/13-г

за позовом Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднення "Ефіролія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс"

про стягнення 18408,48 грн., розірвання договору оренди та спонукання звільнити нежитлове приміщення; за зустрічним позовом про стягнення 108447,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Житлово-будівельний кооператив науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс" (далі по тексту ТОВ "Еліс") з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 22 973, 22 грн. за договором оренди нежитлового приміщення від 01.06.2004 року, укладеного між сторонами; про розірвання вищезазначеного договору; про зобов'язання ТОВ "Еліс" звільнити об'єкт нерухомості - вбудоване нежитлове приміщення, яке складається з 5-ти кімнат загальною площею 76 кв.м., розташоване по вул. Ракетна, 26 в м. Сімферополі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач, посилаючись на ст. 651 Цивільного кодексу України зауважує на тому на те, що відповідачем не сплачується орендна плата більше трьох місяців та він порушив умови договору в частині використання орендованого майна за призначенням, а саме передав майно без дозволу наймодавця в суборенду.

23.01.2013 року на адресу суду першої інстанції надійшла зустрічна позовна заява ТОВ "Еліс" про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" 108 447, 79 грн., у тому числі 40 263, 74 грн. переплати орендної плати за договором від 01.06.2004 року, суми упущеної вигоди у розмірі 66 000 грн. та 2 184,05 грн. суми збитків. Вимоги зустрічної позовної заяви позивач обґрунтовує тим, що у ТОВ "Еліс" не має заборгованості по орендній платі, а навпаки, у зв'язку з авансуванням платежів за орендну плату у відповідача виникла переплата у розмірі 40 263,74 грн. Також, відповідач звертає увагу суду на те, що ним були виконані ремонтні роботи на загальну суму 50 360 грн., при цьому в супереч пункту 3.2 договору оренди позивач не оплатив зазначену суму. Крім цього, у зв'язку із протиправними діями кооперативу, на вимогу суборендаря достроково був розірваний договір №38 суборенди приміщень із ТОВ "Еліс", чим завдано шкоду у вигляді недоотриманого прибутку у розмірі 3000 грн. на місяць, в термін з 01.08.2012 року по 31.05.2014 року сума недоотриманого прибутку складає 66000 грн.

01.03.2013 року до Господарського суду Автономної Республіки Крим від Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" надійшла заява про зменшення суми позовних вимог, в яких позивач просить: - розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 01.06.2004 року; - зобов`язати ТОВ "Еліс" звільнити об'єкт власності Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія"; - стягнути з ТОВ "Еліс"18408,48грн., як заборгованість з орендної плати.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 року первісні позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Еліс" на користь Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" 18408,48 грн. сума заборгованості по орендній платі, 1720,50 грн. суми судового збору. Розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 01.06.2004 року, який укладений між Житлово-будівельним кооперативом науково-виробничого об'єднання "Ефіролія"та ТОВ "Еліс". Зобов`язано ТОВ "Еліс" звільнити об'єкт власності Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" вбудоване нежитлове приміщення, яке складається з 5-ти кімнат, загальною площею 76 кв.м., розташоване за адресою м.Сімферополь, вул.Ракетна, 26. Повернуто Житлово-будівельному кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" з Державного бюджету України, надмірно сплачений за платіжним дорученням № 1 від 24.12.2012 року судовий збір у розмірі 962,00 грн. У зустрічному позові відмовлено повністю.

Задовольняючі первісні позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що розмір орендної плати визначався позивачем за первісним позовом відповідно до додаткової угоди від 23.01.2006 року, згідно якої розмір орендної плати визначається орендодавцем та надається до виконання орендарю до 15 числа поточного року. Отже, за період з 01.01.2012 року по 14.09.2012 року, із розрахунку за 1 м.кв. - 43,65 грн., заборгованість склала 18 408,48 грн., за приписами ст. 526 Цивільного кодексу України ця сума підлягає стягненню. Відповідно до вимог п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України утворення значної заборгованості та порушення істотних умов договору можуть стати підставою для розірвання договору оренди, проаналізувавши наведену правову норму суд першої інстанції дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. При цьому, господарський суд Автономної Республіки Крим відмовив у задоволенні зустрічних вимоги, з огляду на наступне: судом була встановлена відсутність переплати зі сторони ТОВ "Еліс" з орендної плати, тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 40263,74 грн. переплати за орендною платою було відмовлено. У задоволенні позовних вимог щодо нарахованих позивачем збитків у сумі 2184,05 грн. суд першої інстанції також відмовив, оскільки, відповідачем, у порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів, які б підтверджували, що саме з вини Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" позивач був позбавлений електропостачання, та був вимушений проводити альтернативну лінію електромереж в приміщеннях.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач за первісним позовом звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 року, прийняти нове рішення по справі, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції суперечить нормам діючого законодавства та фактичним обставинам справи. Так заявник апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково поклав в основу судового рішення розрахунки по орендній платі, які визначались відповідно до додаткової угоди від 23.01.2006 року, яку відповідач не підписував і про існування якої дізнався лише під час розгляду цієї справи.

Також, заявник апеляційної скарги звертає увагу суду апеляційної інстанції на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме на те, що всупереч нормам господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції розглянув не сплачені судовим збором немайнові вимоги позивача за первісним позовом, та невірно розрахував його при прийнятті рішення.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 червня 2013 року ТОВ "Еліс" відновлений строк на подачу апеляційної скарги.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 червня 2013 року апеляційну скаргу ТОВ "Еліс" прийнято та призначено до розгляду на 08 серпня 2013року о 10 год. 00 хв. у складі колегії суддів: Проценко О.І., Сікорська Н.І., Євдокімов І.В.

За розпорядженням керівництва суду від 08 серпня 2013 року у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні судді Сікорської Н.І. здійснена її заміна на суддю Котлярову О.Л.

В судовому засіданні, яке було призначено на 08 серпня 2013 року, представник позивача за первісним позовом заперечував проти доводів заявлених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишити без змін, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні, просив скасувати рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 року, прийняти нове рішення по справі, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

01 червня 2004 року між Житлово-будівельним кооперативом науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" (орендодавець) та ТОВ "Еліс" (орендар) укладений договір № б/н оренди нежитлового приміщення (далі - договір), відповідно до якого, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду майно - вбудоване не житлове приміщення, яке складається з 5-ти кімнат, загальною площею 76 кв.м., розташоване за адресою: місто Сімферополь, вул. Ракетна, 26 (далі - об'єкт оренди), (п.1.1 договору).

По Акту прийому-передачі майна до договору оренди від 01 червня 2004 року Житлово-будівельний кооператив науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" передно, а ТОВ "Еліс" приймно в тимчасове користування вбудоване не житлове приміщення, яке складається з 5-ти кімнат, загальною площею 76 кв.м., розташоване за адресою: місто Сімферополь, вул. Ракетна, 26 (том І а.с.13).

05 червня 2004 року між сторонами була укладена додаткова угода б/н до договору оренди від 01 червня 2004 року. Також у зазначеному рішенні вказано що сторони додатковою угодою № 1 від 05.07.2004 року узгодили, що датою підписання договору вважається 01.07.2004 року та датою закінчення строку дії договору 01.07.2034 року.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.05.2007 року по справі № 2-7/5415-2007 залишеним в силі постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.07.2007 року, вказаний договір оренди визнаний дійсним.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що орендар використовує приміщення для здійснення своєї статутної діяльності.

Відповідно до пункту 4.1 договору за вказане приміщення орендарем виплачується договірна орендна плата з розрахунку, який буде підписуватися на початку кожного року, виходячи з інфляції, що існує на даний момент та інш.

При цьому сторонами був підписаний додаток до договору з розрахунком орендної плати, відповідно до якого вартість орендної плати за 1 кв.м. складає 4,00 грн.(з урахуванням ПДВ).

Додатковою угодою від 23.01.2006 року пункт 4.1 договору викладений у наступній редакції: "За вказане приміщення що орендується орендарем сплачується договірна орендна плата, розмір якої визначається орендодавцем та надається до виконання орендарю до 15 числа поточного року. Розмір орендної плати може переглядатись не більше одного разу на рік" (а.с.113, т.1).

01.11.2007 року між сторонами була укладена додаткова угода № 2, якою було передбачено право відповідача на передачу орендовано приміщення в суборенду.

На виконання п.4.1 позивачем виставлялись рахунки на оплату орендованого майна (а.с.114-126, т.2), які оплачувались відповідачем протягом 2004-2011 років. Так з березня 2006 року по червень 2010 року орендна плата за місяць стала складати 1000,00 грн.

03.06.2010 року на засідання правління Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" було прийняте рішення щодо збільшення орендної плати з 01.07.2010 року, за результатами якого, сума орендної плати за вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 76 кв.м. склала 2000 грн. Про прийняте рішення керівник відповідача був повідомлений належним чином. Як вбачається із розрахункових документів, відповідач продовжив оплату за договором оренди виходячи із збільшеної суми орендної плати до 2000 грн.

З січня 2012 року в порядку визначеному п. 4.1 договору (в редакції додаткової угоди від 23.01.2006) протоколом зборів членів правління Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" був збільшений розмір орендної плати до 3317,40 грн., про що позивач повідомив відповідача листом з повідомленням від 03.04.2012 року (а.с. 29-31 том І), проте, відповідач не погодився із зазначеною сумою, та сплачував виставлені рахунки виходячи з умов договору 2004 року, у зв'язку з чим і виникла заборгованість. Вищенаведені обставини підтверджуються також актом звірки взаємних розрахунків, який підписаний сторонами (т.2; а.с. 98-101).

Утворення значної заборгованості з орендної плати, відмова сплачувати орендну плату у розмірі визначеному договором та використання приміщення не за призначенням стали підставою для звернення Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" із відповідним позовом до господарського суду.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити у частині стягнення судових витрат в іншій частині залишити без змін, з огляду на наступне.

Предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості по орендній платі у сумі 18408,48 грн., наявність чи відсутність підстав для розірвання договору, укладеного між Житлово-будівельним кооперативом науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" і ТОВ "Еліс" та звільнення зазначеного у договорі оренди майна.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки. Так договором є юридичний факт, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.

В силу статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вже було зазначено вище, 01 червня 2004 року між Житлово-будівельним кооперативом науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" та ТОВ "Еліс" був укладений договір № б/н оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендар був повинен сплачувати договірну орендну плату з розрахунку, який буде підписуватися на початку кожного року, виходячи з інфляції, що існує на даний момент та інш., відповідно до умов додаткової угоди до договору №1 від 05.07.2004 року розмір орендної плати визначений у вартості 4,00 грн. за кв.м.

Додатковою угодою від 23.01.2006 року пункт 4.1 договору викладений у іншій редакції: "За вказане приміщення що орендується орендарем сплачується договірна орендна плата, розмір якої визначається орендодавцем та надається до виконання орендарю до 15 числа поточного року. Розмір орендної плати може переглядатись не більше одного разу на рік".

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, умови договору протягом 2004 - 2011 років сторонами виконувались належно, позивачем виставлялись рахунки на оплату орендованого майна, які оплачувались відповідачем. Проте, після того, як позивачем був збільшений розмір орендної плати з січня 2012 року до 3317,40 грн. на місяць відповідач відмовився сплачувати орендну плату у зазначеному розмірі та проводив оплату з розрахунку 736,02 грн. на місяць, що за період з січня по вересень 2012 року складає 6624,18грн. Оскільки виставлені позивачем рахунки за період 01.01.2012 року по 14.09.2012 року відповідачем по первісному позову сплачувались частково виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути за зазначений період, із розрахунку за 1 м.кв. - 43,65 грн., (3317,40 грн. на місяць), що підтверджується розрахунками суми позову (т.1; а.с.113,) та заява про зменшення позовних вимог (т.2; а.с.71). та актом звірки взаємних розрахунків, який підписаний сторонами (т.2; а.с. 98-101).

Посилання відповідача на те, що позивач своєчасно не повідомив його про збільшення орендної плати за орендуємі приміщення, суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги, бо ці твердження спростовуються матеріалами справи, а саме доказами направлення листа ТОВ "Еліс" від 03.04.2012 року з інформацією про збільшення суми орендної плати, та з відміткою про його отримання.

Доводи відповідача про те, що будь яких змін у договір оренди не вносилося та сума орендної плати згідно додатку до договору від 01.06.2004 року (том І а.с.70) і до даного часу за 1 кв.м. складає 4,00 грн., суд апеляційної інстанції відхиляє як неспроможні, оскільки орендна плата визначалася позивачем відповідно до додаткової угоди від 23.01.2006 року, згідно якої розмір орендної плати визначається орендодавцем та надається до виконання орендарю до 15 числа поточного року, до того ж розмір орендної плати може переглядатись не більше одного разу на рік" (а.с.113, т.1).

Також судова колегія вважає неспроможними доводи заявника апеляційної скарги щодо не підписання додаткової угоди від 23.01.2006 року керівництвом відповідача, та отримання інформації щодо її існування лише під час розгляду цієї справи, оскільки в матеріалах справи (а.с.14 том І) є копія додаткової угоди від 23.01.2006 року, яка підписана уповноваженою особою, яка на той час була керівником відповідача до того ж, до даного часу додаткова угода є дійсною, та не оскаржена у судовому порядку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Перевіривши розрахунки надані позивачем за первісним позовом судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції що розрахунки суми заборгованості заявлені позивачем у розмірі 18 408,48 грн. є обґрунтованими, а тому вимоги про стягнення цієї суми, є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги про існування у ТОВ "Еліс" переплати за орендною платою у розмірі 40263,74 грн. судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про таке.

Доводи відповідача за первісним позовом про те що, протягом 2010 - 2011 років гроші за орендну плату перераховувались авансом в рахунок наступних платежів, судова колегія не приймає до уваги та вважає надуманими, бо такі твердження спростовуються матеріалами справи, а саме квитанціями до прибуткових касових ордерів (том 1, а.с.85) в призначенні платежу яких вказується орендна плата за вбудовані приміщення за конкретний місяць, посилання відповідача на те, що ці гроші мали бути зараховуватися в рахунок наступних місяців за користування орендованим майном в квитанціях відсутні, а посилання відповідача на усні домовленості між сторонами на оплату грошових коштів в рахунок наступних платежів, в супереч вимогам ст. 33,34 Господарського процесуального Кодексу України не є належними доказами, тоді як інші доводи щодо проведення оплати авансованих платежів також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Що стосується первісних позовних вимог про розірвання договору оренди від 01.06.2004 року судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

В обґрунтування позовних вимог про розірвання договору оренди позивач посилається на наявність у відповідача значної заборгованості з орендної плати та на відмову сплачувати орендну плату у розмірі визначеному договором, а також на використування відповідачем приміщення не за призначенням.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач по первісному позову має заборгованість по орендній платі, у розмірі 18408,48 грн. яка перевищує суму орендної плати за 3 місяці, як на думку судової колегії, це є істотним порушенням умов договору оренди.

Оскільки, відповідно до пункту 4.1 додаткової угоди до договору оренди від 23.01.2003 року „За вказане орендуєме приміщення „орендатором" виплачується договірна орендна плата, розмір якої визначається орендодавцем".

Згідно пункту 4.2 орендна плата вноситься щомісячно згідно виставлених рахунків на оплату Орендодавцем, шляхом внесення коштів до каси. Пунктом 5.2 Договору передбачено дострокове розірвання договору за ініціативою орендодавця у разі невиконання обов'язків по орендній платі Орендарем протягом 3 мясяців.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається з п. 5.1. Постанови Пленуму господарського суду України від 29 травня 2013 року N 12 „Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" вирішуючи питання щодо дострокового розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем (наймачем) платежів, господарським судам слід враховувати, що законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін.

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати протягом яках конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців взагалі орендар не вносив орендну плату або вносив частково.

Таким чином, встановивши, що відповідач за період часу з 01.01.2012 року по 04.09.2012 року сплачував орендну плату у значно меншому розмірі ніж встановлено позивачем, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 18408,48 грн., судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, що відмова проводити оплату у встановленому розмірі є істотним порушенням умов договору відповідачем, що у свою чергу завдає шкоду іншій стороні по договору, яка значною мірою позбавляється можливості отримати те на що вона розраховувала при укладанні договору, а тому вимоги про розірвання договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилання позивача на безпідставну передачу відповідачем орендованого приміщення в суборенду суд апеляційної інстанції погоджуючись із висновком суду першої інстанції с цього приводу, та ці доводи відхиляє, оскільки додатковою угодою до договору оренди № 2 від 01.11.2007 року таке право відповідача було передбачено сторонами(том І а.с.69).

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Оскільки, вимоги про звільнення орендованого майна є похідним від вимог про розірвання договору, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками Господарського суду Автономної Республіки Крим про зобов'язання ТОВ "Еліс" звільнити об'єкт нерухомості - вбудоване нежитлове приміщення, яке складається з 5-ти кімнат загальною площею 76 кв.м., розташоване по вул. Ракетна, 26 в м. Сімферополі.

Водночас, судова колегія вважає, що заслуговують увагу доводи апеляційної скарги щодо невірного розрахунку господарським судом першої інстанції розподілу судових витрат та вважає за необхідне у цій частині зазначити про таке.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначається Законом України "Про судовий збір" від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI.

Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, а саме в п. 2.10 та п. 2.11 „У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру. Зокрема, за поданим у здійсненні виконавчого провадження позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту (стаття 60 Закону України "Про виконавче провадження") судовий збір сплачується таким чином, як зазначено в абзаці першому цього підпункту. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог".

Таким чином, Житлово-будівельному кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" при зверненні до суду повинен був сплатити судовий збір у розмірі: за майнові вимоги у сумі 1720,50 грн. та 2294 грн. за немайнові вимоги (з рахунку 1147 грн. за кожну немайнову вимогу). Однак, позивачем було сплачено лише 2682,50 грн. судового збору, з яких повернуто 962,00 грн. як надмірно сплачений по платіжному дорученню № 1 від 24.12.2012 року.

Таким чином судова колегія змінює рішення у цій частині стягнувши з ТОВ "Еліс на користь Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" суму сплаченого при подачі позову, судового збору у розмірі 2682.50 грн., та стягує з ТОВ "Еліс" на користь Державного бюджету України суму що не була доплачена позивачем при подачі позову до суду у розмірі 1 332 грн.

Що стосується зустрічних позовних вимог, то судова колегія вважає вірними висновки господарського суду Автономної Республіки Крим що вони не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

В частині стягнення 40 263, 74 грн. переплати орендної плати за договором від 01.06.2004 року вимоги ґрунтуються на тому, що за період з 2004 року по грудень 2011 року ТОВ "Еліс" здійснювались платежі більш ніж встановлені додатком до договору, відповідно до якого вартість орендної плати за 1 кв.м. складає 4,00 грн.(з урахуванням ПДВ), в зв`язку з чим позивач просить стягнути надмірно сплачені кошти в сумі 40 263,74 грн.

Як вже було зазначено вище, позивачем виставлялись рахунки на оплату орендованого майна відповідно до п.4.1 договору в редакції додаткової угоди від 23.01.2006 року. Орендна плата сплачувалася відповідачем згідно виставлених рахунків. Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, про те, що переплата з орендної плати відсутня. За таких обставин судова колегія апеляційної інстанції погоджується із відсутністю підстав для задоволення цих вимог.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 66000,00 грн. упущеної вигоди, позивач по зустрічному позову обґрунтовує тим, що у зв`язку із протиправними діями кооперативу, на вимогу суборендаря ФОП Бережний Е.В. достроково був розірваний договір №38 суборенди приміщень із ТОВ "Еліс", чим завдано шкоду у вигляді недоотриманого прибутку у розмірі 3000 грн. на місяць в термін з 01.08.2012 року по 31.05.2014 року, яка загалом складає 66000грн. Позивач за зустрічним позовом зазначає, що можливість здачі в оренду зазначена в п.3.7 додаткової угоди від 01.11.2007 року.

Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено поняття збитків, до яких відно сяться доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків (упущеної вигоди), необхідно наявність чотирьох складових цивільних правовідносин: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною дією, поведінкою боржника та збитками; вина.

При відсутності хоча б однієї складової цивільна відпо відальність не настає.

Правопорушенням є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на будь-яку форму права і за яку чинним законодавством передбачено відповідальність.

Визначення особи як правопорушника нероздільно пов'язано з необхідністю доведення наявності причинно - наслідкового зв'язку між винною дією особи та настанням негативних наслідків.

Вина є умовою відповідальності за правопорушення, тобто винною дією є невиконання, неналежне виконання або, у даному випадку, відмова від виконання зобов'язання.

Враховуючи те, що позивачем по зустрічному позову в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведений факт вини Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" та причинно-наслідкового зв'язку між діями останнього та розірванням договору суборенди, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, та вважає що вказані збитки нараховані не правомірно та зазначені позовні вимоги є безпідставним.

Зустрічні позовні вимоги щодо нарахованих позивачем 2184,05 грн. збитків ґрунтуються на тому, що Житлово-будівельний кооператив науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" самовільно відключив ТОВ "Еліс" від електроенергії, в зв`язку з чим останній був вимушений проводити альтернативну лінію електромереж в приміщення, на що було затрачено вказану суму.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що саме з вини Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія" позивач був вимушений проводити альтернативну лінію електромереж в приміщення.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції таким, що підлягає зміні у частині стягнення судових витрат.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс"задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 25.04.2013 у справі № 901/172/13-г змінити у частині стягнення судових витрат, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

3. Первісні позовні вимоги задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс", (вул.Ракетна, б.26, м.Сімферополь, ЄДРПОУ 33086577) на користь Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія", (вул.Ракетна, 26, м.Сімферополь, ЗКПО 22326081) суму заборгованості по орендній платі у розмірі 18408,48 грн., та судового збору у розмірі 2682.50 грн.

5. Розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 01.06.2004 року, який укладений 01.07.2004 року між Житлово-будівельним кооперативом науково-виробничого об'єднання "Ефіролія", м.Сімферополь та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліс".

6. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліс", (вул.Ракетна, б.26, м.Сімферополь, ЄДРПОУ 33086577) звільнити об'єкт власності Житлово-будівельного кооперативу науково-виробничого об'єднання "Ефіролія", (вул.Ракетна, 26, м.Сімферополь, ЗКПО 22326081) - вбудоване нежитлове приміщення, яке складається з 5-ти кімнат, загальною площею 76 кв.м., розташоване за адресою м.Сімферополь, вул.Ракетна, 26.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс", (вул.Ракетна, б.26, м.Сімферополь, ЄДРПОУ 33086577) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим код ЄДРПОУ 38040558, рахунок 31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному Управлінні на ім`я Управління Державної казначейської служби України у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим) недосплачену суму судового збору у розмірі 1 332 грн.

8. У зустрічному позові відмовити повністю.

9. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати судовий наказ.

Головуючий суддя О.І. Проценко

Судді О.Л. Котлярова

І.В. Євдокімов

Розсилка: (простою)

1. Житлово-будівельний кооператив науково-виробничого об'єднення "Ефіролія" (вул. Ракетна, буд. 26, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95018)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліс" (вул. Сочинська, 56-а, м. Сімферополь, 95048)