Рішення № 32939583, 08.08.2013, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 759/9274/13-ц

пр. № 2/759/4429/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2013 року Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Наборозняка М.І.

за участю секретарів Слепець Є.С., Оленчук І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Автомобільний центр "Голосіївський", треті особи Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені Академіка Л.І. Медведя, ОСОБА_3 про стягнення майнової, немайнової шкоди ,

встановив:

Позивач звернувся 18.01.2013 року до суду із вказаним позовом до відповідача.

Просить стягнути із відповідача матеріальні збитки 10382 грн 70 коп - витрати, які вона здійснила на оперативне лікування та ліки у зв*язку із лікуванням перелому ноги. Травму у вигляді перелому обох кісток правої гомілки вона отримала 20.01.2010 року приблизно о 12.20 під час обідньої перерви (працює у Науковому центрі превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені Академіка Л.І. Медведя), йдучи по вул. Героїв Оборони, 4 у м.Києві. Вказаний факт стався з причини того, що територія відповідача була нерозчищена та вкрита товстим шаром льоду. Свідком пригоди була її співробітниця ОСОБА_4, яка йшла неподалік неї. Після цього вона одразу зателефонувала своїм колегам ОСОБА_5, ОСОБА_6, які викликали швидк у допомогу, якою її було доставлено до лікарні. На лікування вона витратила 10382 грн 70 коп.

Також просить стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 5 тис грн, яка виразилась в моральних стражданнях, неможливістю продовжувати звичний режим життя по причині травми ноги.

Вважає, що відповідач своєю бездіяльністю щодо невиконання заходів по благоустрою прилеглої до нього території (тротуару по вул. Героїв Оборони, 4 у м.Києві) наніс їй матеріальну та моральну шкоду.

Матеріальну шкоду обґрунтовує правовим и нормами - ст. 1166 ЦК України, моральну - ст. 1167 ЦК України.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладені у позові обставини.

Представник позивача вказав, що вважає, що відповідач повинен був забезпечити виконання заходів по розчищенню прилеглої території (тротуару) до території відповідача; стверджує, що позивач впала саме на тротуарі, поблизу території відповідача (м.Київ, вул.Героїв Оборони, 4); вважає помилкою у довідці станції швидкої допомоги щодо виклику 20.01.2010 року від позивача в частині зазначення часу виклику 10 год 35хв (супровідний листок на а.с.6); вважає, що про виклик повинно бути вказано час - 12 год 25хв). На запитання суду щодо наявності причинного зв*язку між травмою позивача та бездіяльністю відповідача пояснив, що такий зв*язок існує: якби територія була розчищена від льоду, то позивач би не впала. Також на запитання суду щодо можливості для позивачки у вказаний нею день та час йти по вулиці по іншому, ніж тротуар, покритий льодом, пояснив, що іншої безпечної території для її проходу в той час також не було.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Зазначив, що у позивач не надала належних доказів щодо конкретного місця її падіння 20.01.2010 року; доказів того, що саме по причині льоду вона впала, а не просто «оступилась», «підвернула ногу»; не надала доказів, що травму вона отримала не по своїй неуважності (необережності); того, що не було іншого місця для її безпечного проходу. Також вважає, що позивачка не надала доказів про те, що територія, де вона проходила, була покрита снігом, чи льодом. Вважає достовірним доказом часу отримання травми - час близько 10 год 35 хв 20.01.2010 року, як вказано у супровідному листку станції швидкої допомоги, а не час обідньої перерви, про який зазначає позивачка.

З огляду на викладене вважає показання допитаних в судовому засіданні свідків сумнівними; по причині отримання травми в період робочого часу позивача (10 год 35 хв) на його думку відповідальність за шкоду повинно нести підприємство, де вона працює, а не відповідач.

Представник третьої особи вважає, що позов слі задовольнити. Пояснив, що акт про нещасний випадок 20.01.2010 року із співробітником ОСОБА_1 не складався; по якій причині не пояснив.

Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 в судовому засіданні надали показання, які підтвердили зміст позовної заяви позивачки. Проте, вони пояснили, що момент падіння позивачки не бачили, а ОСОБА_5 та ОСОБА_7 стало відомо про отримання травми позивачкою з її слів по телефону.

Суд, вислухавши пояснення позивача , представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню за такими підставами.

Суд розглядає справу на підставі наявних у справі доказів відповідно до ст.ст. 10, 11,60 ЦПК України, про що учасникам розгляду справи в судовому засіданні було роз*яснено.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана неправомірними діями, рішеннями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Для покладання такої відповідальності необхідно (відповідно до загальної теорії права) наявність шкоди, неправомірних дій (бездіяльності) особи? котра заподіяла шкода, вина вказаної особи, причинний зв*язок між її неправомірними діями та їх результатом - шкодою.

Суд вважає, що позивач повинен довести свої вимоги достовірними доказами, враховуючи, що він звернувся до суду через три неповні роки (без двох днів) з позовом про стягнення шкоди,а відповідач не був поінформований про обставни отримання травми безпосередньо 20.01.2010 року, чи невдовзі після вказаної дати.

За таких обставин суд погоджується із запереченнями представника відповідача в судовому засіданні.

Суд вважає за об*єктивний доказ щодо часу отримання травми позивачкою супровідний листок від 20.01.2010 року станції швидкої допомоги (а.с.6).

В ньому чітко вказано, що виклик був прийнятий о 10 год 35 хв того ж 20.01.2010 року.

З приводу того факту, що станція швидкої допомоги не надала на запит суду іншої (ніж на а.с.6) інформації по причині того, що документація не збереглась, то суд вважає, що позивачка, яка вчасно бачила супровідний листок (а.с.6), так же вчасно (за три роки) могла звернутись до станції швидкої допомоги з приводу допущеної нею описки у зазначеному супровідному листку щодо зазначення в ньому достовірного часу виклику (якщо вважає, що описка дійсно була допущена).

Оскільки вона ж (позивач) надала вказаний доказ, то суд вважає його за достовірний.

Показання свідків суд вважає необєктивними, оскільки вони можуть бути заінтересованими особами, враховуючи, що вони є колегами позивача по роботі, її знайомими, а також те, що вони суперечать часу отримання травми.

Крім того, суд при цьому враховує, що свідки працюють у третьої особи, ( у справі, що розглядається) яка не вирішила питання про складання акту про нещасний випадок із її працівником під часу робочого дня 20.01.2010 року. який продовжується з 8 до 16год 30 хв (а.с.163), що є обов*язковим відповідно до чинного законодавства. Тому свідки, на думку суду, є певним чином залежними від керівництва (третьої особи). Крім того, суд враховує, що з дати отримання позивачкою травми і до дня їх допиту в суді пройшло приблизно три з половиною роки і вони можуть об*єктивно не пам*ятати обставини щодо часу отримання травми іншою особою, співробітником по роботі.

Також суд погоджується з тим, що позивачки не надала достовірних доказів про механізм отримання нею тілесних ушкоджень (перелому кісток правої гомілки), що такий перелом відбувся саме внаслідок нерозчищеного льоду на поверхності, по якій вона йшла.

Також вона не надала доказів про те, наскільки саме була неочищена територія від снігу (чи льоду), по якій вона йшла 20.01.2010 року. При цьому суд приймає до уваги, що за загальновідомими обставинами лід може утворюватись при певних несприятливих для пішоходів погодних умовах щохвилинно і практично його можна не допустити лише шляхом круглодобового очищання, що не передбачено жодним нормативним актом щодо норм благоустрою, на які посилається представник позивача.

З огляду на викладене суд вважає, що позивач також не надала достовірних доказів про вину відповідача в заподіянні їй шкоди (неправомиірну бездіяльність), наявність причинного зв*язку між «бездіяльністю відповідача» (саме так вона її називає) і негативними наслідками для позивача.

Крім того, суд погоджується з відповідачем про те, що розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.06.2008 року №848 про благоустрій , закріплення територій для санітарного прибирання (а.с.178-180) не є нормативним актом, що зачіпає права та інтереси широкого кола осіб, а є нормативним актом індивідуального характеру і повинно бути доведеним належним чином до відповідача щодо визначення саме території (меж її) в натурі (на місцевості) для прибирання.

Суд враховує, що представник відповідача зазначив, про те, що про вказане розпорядження відповідачу не було відомо за станом на 20.01.2010 року, а прилеглу територію відповідач очищає від снігу з метою, щоб при здійсненні господарської діяльності її учасникам було зручно заходити (заїджати на території відповідача). Крім того, він (представник зауважив, що у розпорядженні РДА вказано про необхідність прибирати територію від снігу, а не від льоду; а саме про бездіяльність у вигляді неочищення тротуару від льоду зазначає позивач.

Суд також враховує, що позивач не виявив бажання притягувати в якості співвідповідачів інших осіб, зокрема, Голосіївську РДА у м.Києві, фонди соціального страхування, підприємство, де вона працювала 20.01.2010 року.

Суд також вважає, що позивач, якщо вона дійсно працювала у третьої особи 20.01.2010 року і перебувала на вул. Героїв Оборони, 4 у м.Києві у зв*язку із трудовими відносинами могла отримати належні докази, шляхом вирішення питання щодо складання акту про нещасний випадок, пов*язаний, чи не пов*язаний із її трудовою діяльністю.

Саме такий документ, який повинен був складатись за участі відповідача мігн би бути об*єктивнми доказом вини, чи невинуватості відповідача (можливо інших осіб) в тому, що позивачу заподіяна шкода.

Оскільки такого документу позивачка не надала, а також не надала інших достовірних доказів своїх вимог, то покладання відповідальності на особу (відповідача), яка впродовж трьох років після травми, не знала і не мала об*єктивної можливості знати про обставини травми позивачки, не є справедливим судовим розглядом (ст. 1 ЦПК України) справи для відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.212-214 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення на адресу Апеляційного суду м.Києва через Святошинський районний суд.

Суддя: