Рішення № 32938004, 08.08.2013, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2013 року 2/425/506/13

425/1721/13-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі

головуючого судді Мирошникової О.Ш.,

при секретарі Варикаші М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

18 травня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 130000,00 гривень, свої вимоги обґрунтовує тим, що 01.02.2013 року між ним та відповідачкою було укладено договір позики грошових коштів, згідно якого відповідачці було передано у борг 130000,00 гривень, що еквівалентно 14000,00 доларів США станом на 01.02.2013 року, на підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 надала розписку, строк повернення боргу в розписці не зазначено, однак ОСОБА_2 зобов'язана у будь-якому разі повертати позику у розмірі 50% прибутку від підприємницької діяльності, але не менш 5000,00 гривень щомісяця. Проте, 01.03.2013 року ОСОБА_2 не повернула ОСОБА_1 обумовлену у розписці суму грошей, тобто прострочила повернення щомісячної частини позики, добровільно повернути позику ОСОБА_2 відмовляється, тому ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

08.08.2013 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з ОСОБА_2 113000,00 гривень, оскільки при написані позову було зроблено помилку в написані суми боргу.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримують, просять суд їх задовольнити в повному обсязі, додатково пояснили, що 30.04.2013 року відповідачці було вручено вимогу про повернення суми боргу, проте вона в порушення вимог ЦК України гроші позивачу не повернула.

В судовому засіданні відповідач проти позову заперечує, просить суд відмовити в позові, надала письмові заперечення на позов, відповідно до яких відповідач визнає, що 01.02.2013 року позичила у ОСОБА_1 113000,00 гривень, про що власноруч написала розписку, в якій вона зобов'язувалася віддавати позивачу позичені грошові кошти з реалізації товару з чистого прибутку 50%, але не менш 5000,00 гривень на місяць, тобто основною умовою договору позики було те, що вона мала віддавати позивачу грошові кошти саме з реалізації товару, який вона мала намір придбати на позичені грошові кошти та розпочати підприємницьку діяльність у новій торгівельній точці у місті Сєвєродонецьк. Оскільки реалізовувати товар у новій торговельний точці відповідач почала після 19.03.2013 року, тому вона повинна віддавати грошові кошти позивачу тільки після цієї дати, тобто як і було зазначено у розписці - з реалізації товару з чистого прибутку 50%, але не менш 5000,00 гривень на місяць. Також пояснює, що належним чином виконує умови договору позики, повертає щомісячно позивачу гроші частками у розмірі 5000,00 гривень, станом на час розгляду справи у суді повернула вже 25000,00 гривень, тому позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Суд, вислухавши пояснення сторін та представника позивача, розглянувши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 без відсотків 14000 доларів США, що еквівалентно 113000,00 гривень, про що позивачем було надано власноруч написану відповідачем розписку, згідно з якою відповідач зобов'язувалась повернути з реалізації товару з чистого прибутку 50%, але не менш 5000 гривень в місяць, оригінал якої надав позивач до матеріалів справи (а.с. 81).

Таким чином, вищевикладене свідчить про те, що сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про укладення договору позики між позивачем та відповідачем, відповідно до якого відповідач отримала у позивача 113000,00 гривень.

Відповідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що відповідач є фізичною особою - підприємцем, що підтверджується матеріалами справи, зокрема витягом з ЄДР, свідоцтвом про реєстрацію фізичної особи - підприємця, свідоцтвом платника єдиного податку (а.с. 13-14, 33-35).

Як вбачається з свідоцтва про реєстрацію та виписки з ЄДР ОСОБА_2 зареєстрована підприємцем 20.11.1997 року (а.с. 33, 34).

Згідно витягу з ЄДР, основним видом підприємницької діяльності ОСОБА_2 є роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах (а.с. 13 зворот).

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку ОСОБА_2 з 01 січня 2012 року є платником єдиного податку, місце провадження господарської діяльності зазначено - АДРЕСА_1 (а.с. 35).

В своїх письмових запереченнях на позов та в судовому засіданні відповідач пояснила, що з 1997 року займається підприємницькою діяльністю, здійснювала торгівлю одягом в магазині м. Рубіжне, з метою розширення торговельної мережі 29.12.2012 року уклала договір оренди приміщення у місті Сєвєродонецьку для торгівлі жіночим одягом (а.с. 37-51).

Також відповідач пояснювала, що для закупівлі товару та організації роботи нового магазину у м. Сєвєродонецьк відповідач позичила у позивача грошові кошти, про що надала розписку та зобов'язувалася повертати гроші з того часу, коли вирішить усі організаційні питання та її нова торгівельна точка запрацює і вона почне отримувати прибуток з цієї нової точки. Оскільки відповідач почала реалізовувати товар у новому магазині після 19.03.2013 року, тому вона вважає, що й віддавати грошові кошти позивачу повинна була тільки з цієї дати як і було визначено нею у розписці - з реалізації товару з чистого прибутку 50%, але не менш ніж 5000,00 гривень на місяць, також відповідач пояснила, що позику вона зобов'язувалася погашати з 15.03.2013 числа місяця.

Суд не погоджується з даними твердженнями відповідача виходячи з наступного.

Як вбачається з тексту розписки від 01.02.2013 року, відповідач зобов'язується повернути позивачу позику з реалізації товару з чистого прибутку 50%, але не менше 5000 (п'ять тисяч) гривень в місяць, при цьому будь-яких обмежень щодо повернення 50% чистого прибутку відповідачки розписка не містить, також розписка не містить конкретної календарної дати, до якої відповідачу потрібно повернути позику, втім відповідачем чітко зазначено у розписці, що позика повертається щомісяця, тобто кожного місяця.

Отже, в розписці сторони чітко погодили порядок повернення грошових коштів відповідачем позивачу та строк повернення чергових частин позики: 50% від чистого прибутку, але не менш 5000,00 гривень щомісячно без будь яких додаткових умов.

Таким чином, з врахуванням тих обставин, що відповідач займається з 1997 року підприємницькою діяльністю не тільки у місті Сєвєродонецьк, а ще й у місті Рубіжне, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку, судом відхиляються пояснення відповідача стосовно повернення коштів позивачу виключно з прибутку отриманого нею у новій торгівельній точці в м. Сєвєродонецьк.

Відповідно до ст.ст. 251-254 ЦК України строком є певний період у часі, який визначається, зокрема, місяцями, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, строк може бути визначений правочином та його перебіг починається з наступного дня після відповідної календарної дати або події, з якою пов'язано його початок; строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно ч. 2 чт. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суд відхиляє пояснення відповідача стосовно того, що вона повинна була повертати гроші починаючи з 15.03.2013 року, оскільки з розписки не вбачається, що саме з цієї дати відповідач зобов'язана повертати позику, втім в розписці чітко зазначено, що відповідач зобов'язана повертати позику частинами щомісяця.

Таким чином, керуючись вищезазначеними нормами цивільного законодавства, з врахуванням дати складення розписки 01.02.2013 року та обов'язку відповідача щомісячно повертати частину позики позивачу, суд приймає пояснення позивача, що позику відповідач повинна була повертати до 01 числа наступного за поточним місяця та приходить до висновку, що перший платіж з повернення частки позики відповідач зобов'язана була здійснити позивачу до 28 лютого 2013 року включно, тобто до останнього дня цього місяця (лютого) та наступні чергові частини позики - до останього числа поточного місяця.

Судом встановлено, що до 28 лютого 2013 року відповідач не сплатила позивачу чергову частку позики, тобто відповідач не виконала свого обов'язку з повернення частини позики чим припустила порушення умов договору позики.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позичальником) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що 30.04.2013 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути позику протягом 7 днів з моменту отримання вимоги, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами (а.с.100).

Таким чином, відповідач мала повернути позику позивачу протягом 7 днів з дня отримання вимоги, тобто до 7 травня 2013 року включно, проте відповідач суму позики позивачу не повернула, що не заперечується сторонами у справі.

03.05.2013 року відповідач надіслала позивачу відповідь на вимогу, відповідно до якої вона стверджує, що не порушувала умов договору позики, а тому позивач не має права вимагати повернення позичених грошових коштів у повному обсязі, а тільки має право вимагати повернення грошових коштів тими частинами і в тому порядку, який зазначено у розписці. В підтвердження того, що відповідач виконує умови договору належним чином, вона надала суду копії чеків № 0187, № 0188 від 18.03.2013 року на суму 5000,00 гривень, № 0366 від 26.04.2013 року на суму 5000,00 гривень, № 0249 від 28.05.2013 року на суму 5000,00 гривень, № 0049 від 04.07.2013 року на суму 2000,00 гривень, № 0320 від 30.07.2013 року на суму 3000,00 гривень, на загальну суму 20000,00 гривень, оригінали чеків були оглянуті в судовому засіданні (а.с. 31, 96, 97).

Даючи оцінку наданим відповідачем чекам, суд приходить до висновку, що вищезазначені чеки не є доказом повернення частин позики позивачу відповідачем за договором позики від 01.02.2013 року виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У даних правовідносинах позики позивач є кредитором відносно відповідача.

Таким чином, для підтвердження виконання зазначеного у розписці обов'язку щодо повернення позики частинами, відповідачу необхідно було надати суду розписку позивача про отримання ним частин позики у певному розмірі, доказів того, що відповідач повернула позивачу частку позики суду не надано, оригінал розписки від 01.02.2013 року знаходився у позивача та він надав його судові для долучення до матеріалів справи, жодних відміток щодо повернення частково суми позики розписка не містить.

Судом приймаються до уваги пояснення позивача та його представника, що під час розгляду Рубіжанським міським судом іншої цивільної справи № 425/779/13ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, в судовому засіданні 04.04.2013 року та 30.04.2013 року відповідач пояснювала, що гроші займала у ОСОБА_1 ще й на розрахунок за квартиру з колишнім чоловіком відповідача.

Обставини, що відповідач сплатила позивачу відповідно до вищезазначених чеків 20000 гривень, не є доказом того, що відповідачкою належним чином виконуються зобовязання саме за договором позики від 01.02.2013 року, оскільки з чеків не вбачається, що це оплата в рахунок поверненням позики відповідно до розписки відповідача від 01.02.2013 року.

За таких обставин, з врахуванням порушення ОСОБА_2 умов договору позики від 01.02.2013 року щодо повернення щомісячно суми позики ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача позики у розмірі 113000,00 гривень, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд вважає стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в сумі 1130,00 гривень. При подані позову до суду, позивачем було додано квитанцію № 00201 від 06.03.2013 року про сплату судового збору у розмірі 1300,00 гривень, тому надмірно сплачений судовий збур у розмірі 170,00 гривень підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 205, 206, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_3, заборгованість за договором позики в розмірі 113000,00 гривень (сто тринадцять тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_3, судовий збір у сумі 1130,00 гривень (одна тисяча сто тридцять гривень).

Повернути ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_3, надмірно сплачений 06.03.2013 року за квитанцією № 00201 судовий збір в розмірі 170,00 гривень (сто сімдесят гривень 00 коп.), який було сплачено на рахунок 31211206700071, отримувач: УДКСУ в м. Рубіжне, код отримувача 37904431, банк отримувача ГУ ДКСУ у Луганській області, код банку отримувача 804013, код платежу: 22030001.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.Ш. Мирошникова