Постанова № 32936964, 05.06.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2013 р. (14:26 год.) Справа №801/2049/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Богацькій А.О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-ПЛЮС»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

від позивача: Степанов Андрій Миколайович, довіреність № б/н від 19.02.12,

від відповідача: Калінчук Катерина Володимирівна, довіреність № 16/10.1 від 14.02.13,

Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СВ-ПЛЮС» звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, в якому, з урахуванням заяви від 15.05.2013р. про виправлення помилок, допущених в прохальній частині адміністративного позову в частині дати оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012р. №0010512204, №0010502204, № 0010522204, а також просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги, з урахуванням доводів, викладених у письмових поясненнях від 17.04.2013р., мотивовані незаконністю проведення на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальної позапланової невиїзної перевірки, результати якої оформлені актом № 8572-8/31469850 від 31.10.2012р., оскільки на обов'язковий письмовий запит ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 19436/10/228 від 10.09.2012р., в якому позивачу був встановлений місячний строк для надання документів (до 10.10.2012р.), ним вчасно - 24.09.2012р. були надані всі документи відносно господарських відносин з ТОВ «Строітель-плюс», а 27.09.2012р. - додаткові документи по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой», проте, незважаючи на це, до спливу встановленого строку для надання документів - 19.09.2012р. відповідачем був виданий наказ № 2277 про проведення спірної перевірки, тобто у відсутність підстав для проведення перевірки, передбачених пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та з перевищенням повноважень.

Також позивач вважає, що висновки акту перевірки № 8572-8/31469850 від 31.10.2012р. про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР зі змінами і доповненнями, Закону України «Про податок на додану вартість», зі змінами і доповненнями, а також Податкового кодексу України в частині неправильного оподаткування операцій по нікчемним угодам, укладеним у перевіреному періоді позивачем з Приватним підприємством «Севелітстрой» та ТОВ «Строітель-плюс», що були покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України.

Зокрема, стверджує, що реальність та дійсність угод з Приватним підприємством «Севелітстрой» та ТОВ «Строітель-плюс» підтверджені даними податкового обліку, первинними бухгалтерськими документами, які складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій, спірні господарські операції призвели до змін у структурі активів та пасивів позивача, що підтверджується бухгалтерськими документами, а придбання товарів та послуг здійснювалося з метою використання в господарській діяльності, а отже, відповідач дійшов помилкового висновку про те, що операції, які стали об'єктом вивчення, є безтоварними.

До того ж, позивач зауважив, що перевіряємий період був раніше перевірений відповідачем та не знайдено жодних порушень діючого законодавства, що стосуються господарських операцій з вищевказаними контрагентами.

Позивач зазначив, що для проведення перевірки ним були надані усі необхідні первинні бухгалтерські документи: договори, акти виконаних робіт, рахунки, податкові накладні, які відповідають нормам діючого законодавства.

Висновки ж перевіряючих про те, що первинна документація з реквізитами фіктивних підприємств не відповідає вимогам законів України, оскільки складена і підписана особами, не уповноваженими на це та не наділеними правоздатністю щодо діяльності юридичних осіб, на думку позивача, не відповідають дійсності, так як не підтверджені жодним доказом. До того ж, у порушення вимог наказу ДПА України № 984 від 22.12.2010р., в акті перевірки не зазначено жодного первинного документу, на підставі якого проводилась перевірка і зроблено висновок про порушення ТОВ «СВ-ПЛЮС» вимог податкового законодавства.

Позивач також вважає, що висновки щодо нікчемності правочинів на підставі ст. 228 ЦК України зроблено відповідачем з перевищенням повноважень, оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторони (сторін) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватися під час розслідування кримінальної справи та її розгляду в суді. Належним доказом наявності умислу та вини особи у вчиненні злочину, згідно зі ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, однак в акті перевірки не зазначено жодного доказу про підтвердження притягнення посадових осіб позивача та його контрагентів по угодам до кримінальної відповідальності та не надано допустимих доказів на підтвердження направленості умислу учасників договорів на незаконне заволодіння майном держави.

Позивач зазначив, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Позивач вказує, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» для платника податку не передбачено обов'язку (ст. 9) та не надано права (ст. 10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т.ч. і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо). Так само Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.

Позивач у позові зазначає, що перелік обов'язків платника податків є вичерпним та не передбачає покладення на ТОВ «СВ-ПЛЮС» обов'язку перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по угодах, а також правильність сплати ними податків, або обов'язок встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності. А отже позивач вважає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.03.2013 року було відкрите провадження в адміністративній справі № 801/2049/13-а, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, наведених у запереченнях на позовну заяву (том 2 а.с. 130).

Зокрема, пояснив, що спірна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строітель-плюс» (31263808), ПП «Севелітстрой» (35096833) за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. проведена згідно зі ст. 20 та на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, наказу ДПІ у м.Сімферополі № 2101 від 19.09.2012р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СВ-ПЛЮС».

Відповідач зазначив, що враховуючи отримані матеріали зустрічних звірок, позивачем не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від наступних постачальників: ТОВ БВП «Строітель-плюс» (31263808), ПП «Севелітстрой» (35096833). Таким чином, у зв'язку з непідтвердженням у вищевказаних підприємств об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з придбання товарів (робіт, послуг), у ТОВ БВП «Строітель-плюс» та ПП «Севелітстрой» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.ст. 22, 188 Податкового кодексу України.

За висновком ДПІ, ТОВ БВП «Строітель-плюс» та ПП «Севелітстрой» здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Відповідач вказує, що аналізом та проведеною перевіркою ТОВ «СВ-ПЛЮС» не встановлено факту реального здійснення господарських з ТОВ БВП «Строітель-плюс» та ПП «Севелітстрой» за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. На думку ДПІ, ТОВ «СВ-ПЛЮС» обмінювалось документами на товари з вищевказаними підприємствами, які мають ознаки фіктивних підприємств.

Відповідач вважає, що факт сплати коштів на адресу контрагента не є безумовним підтвердженням того, що поставка мала місце, адже у сукупності з дослідженими обставинами по ланцюгу надані до перевірки первинні документи складені без наміру створити реальні правові наслідки.

Відповідач зазначив, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають ознаки первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарських операцій, тож якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Перевіркою встановлено порушення: пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, п. 44.1 ст. 44, п.138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, пп. 138.8.1 п. 138.8, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010р. зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, у сумі 346458грн., пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4. пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., зі змінами та доповненнями, а також порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено ПДВ в період, що перевірявся, на загальну суму 277583грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.03.2013р. суддею Окружного адміністративного суду АР Крим Трещовою О.Р. заявлено самовідвід по даній справі (том 1 а.с. 208).

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.03.2013р. вказана справа прийнята до провадження судді Кушнової А.О. (том 1 а.с. 210).

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (що був чинним на період виникнення спірних правовідносин) визначено, що Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до пп. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим ДПС є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про скасування податкових повідомлень-рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача -Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС у зв'язку з дотриманням порядку, строків та підстав проведення перевірки, а також прийняттям таких повідомлень -рішень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СВ-ПЛЮС» має статус юридичної особи з 03.04.2001р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А00 № 431361, виданим Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, довідкою Головного управління статистики в АР Крим з ЄДРПОУ від 18.05.2010р. (том 1 а.с. 9-10).

Суд зазначає, що позивач взятий на облік платника податків в ДПІ у м. Сімферополі АР Крим 09.04.2001р. під № 544-ж та є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 045860 від 18.04.2001р.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «СВ-ПЛЮС» є суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС на підставі ст. 20 розділу 1, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно до повідомлення від 20.09.2012р. № 831/22-8 та наказу ДПІ у м. Сімферополі № 2277 від 19.09.2012р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СВ-ПЛЮС» проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «СВ-ПЛЮС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строітель-плюс» (31263808) та ПП «Севелітстрой» (код ЄДРПОУ 35096833) за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р., за результатами якої складено акт перевірки № 8572-8/31469850 від 31.10.2012р. (том 1 а.с. 29-50).

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, п. 44.1 ст.44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, пп. 138.8.1 п. 138.8, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010р. зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, у сумі 346458грн., в т.ч. за 4 квартал 2009р. - 346 458грн., та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2010р. - 2080грн., 1 квартал 2011р. - 2080грн., 2-4 квартали 2011р. - 2080грн., 1-2 квартали 2012р. - 2080грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., зі змінами та доповненнями, а також порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено ПДВ в період, що перевірявся, на загальну суму 277583грн., у тому числі за грудень 2009р. - 90821грн., січень 2010р. - 57 601грн., лютий 2010р. - 69152грн., березень 2010р. - 59 593грн., серпень 2010р. - 416грн.

Висновки даного акту перевірки були покладені в основу податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0010512204 від 26.11.2012р. про збільшення ТОВ «СВ-ПЛЮС» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 346 458,00грн., №0010502204 від 26.11.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 277 583,00грн. та № 0010522204 від 26.11.2012р. про зменшення ТОВ «СВ-ПЛЮС» суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2080грн. - за 1 кв. 2011р., 2080грн. - за 2-4кв. 2011р., 2080грн. - за 1-2кв. 2012р., 2080грн. - за 2010р. (том 1 а.с. 11-13).

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до ДПС в АР Крим, рішенням якої за вих. № 4108/10/10-0223 від 26.12.2012р. в задоволенні первинної скарги було відмовлено, а оскаржені податкові повідомлення-рішення залишені без змін (том 1 а.с. 14-23).

За результатами поданої позивачем повторної скарги до ДПС України останньою було прийнято рішення за вих. № 1306/6/10-2115 від 28.01.2013р. про залишення без задоволення скарги позивача та залишення без змін оскаржених податкових повідомлень-рішень (том 1 а.с. 24-28).

Перевіряючи дотримання ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС порядку, підстав та строків проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно Наказу № 2277 від 19.09.2012 року відповідачем на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України вирішено провести саме документальну позапланову невиїзну перевірку позивача по справі (том 2 а.с. 142).

Згідно зі ст. 75 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.75.1.2. ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Виключний перелік обставин, за наявності хоча б однієї з яких здійснюється документальна позапланова виїзна перевірка, наведено у п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Відповідно до п. 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Отже, невиїзна документальна перевірка має бути призначена тільки за обставин, визначених ст.ст. 77 та 78 ПК України.

Зокрема, згідно пп. 78.1.1 ст. 78 Податкового кодексу України до таких обставин належить - якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, обов'язковою передумовою законності призначення перевірки за вказаною обставиною є направлення письмового запиту органом державної податкової служби до платника податків стосовно надання пояснень та їх документальних підтверджень та ненадання платником податків протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту пояснень та їх документальних підтверджень.

В силу п. 81.3 ст. 81 Податкового кодексу України під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Як свідчать матеріали справи, в запиті відповідача № 19436/10/228 від 10.09.2012р. про надання інформації та її документального підтвердження, копій первинних, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують фінансово-господарські відносини з ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс» за період з 01.08.2009р. по 31.08.2012р., позивачу був встановлений місячний строк для надання документів (до 10.10.2012р.) (том 1 а.с. 232).

Суд не приймає в якості доказу вчасного виконання запиту ДПІ надані позивачем супровідні листи про надання до ДПІ витребуваних документів вих. № 351 від 27.09.2012р. (з додатком на 22 аркушах) та № 350 від 24.09.2012р. (з додатком на 26 аркушах), оскільки конкретного переліку документів в них не вказано, тож з них не вбачається, які саме документи були надані позивачем податковому органу та чи стосуються ці документи взаємовідносин з ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс» (том 1 а.с. 233, 235).

Разом з тим, суд виходить з того, що до спливу встановленого в запиті відповідача №19436/10/228 від 10.09.2012р. місячного строку для надання документів, 19.09.2012р. відповідачем був виданий наказ № 2277 про проведення спірної перевірки, тобто у відсутність підстав для проведення перевірки, передбачених пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та з перевищенням повноважень.

У зв'язку з цим, суд вважає, що підстави для призначення спірним наказом проведення перевірки згідно з пп. 78.1.1 п. 78. 1 ст. 78 Податкового кодексу України були відсутні, а тому проведення відповідачем спірної перевірки було протиправним.

Перевіряючи правомірність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, судом встановлено наступне.

Перевіркою позивача було встановлено, що у період з 01.07.2009р. по 31.12.2010р. позивач мав правові відносини з ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс».

Як зазначено у п. 2.6 акту, під час перевірки була використана: інформація комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем (АРМ «Облік платників»; АРМ «Звіт»; АРМ «ТАХ»; АРМ «Аудит»; АІС «Облік податків і платежів»; АІС «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України».

Згідно з п. 3.1.1 акту, перевіркою повноти визначення скоригованих валових витрат з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс» за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. встановлено їх завищення на загальну суму 1387915грн., у т.ч.: за 4-й квартал 2009р. у сумі 1385835грн., за 3 квартал 2010р. у сумі 2080грн.

При цьому, як зазначено в акті, перевірка визначення скоригованих валових витрат з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс» за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. проведена згідно системи Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Також вказано, що в ході проведення перевірки була використана наступна інформація: акт про неможливість проведення зустрічної звірки з ПП «Севелітстрой» (акт від 06.04.2012р. № 28/22/35096833) з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р., а також акт про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ БВП «Строітель-плюс» (акт від 11.04.2012р. № 37/22/31263808) з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р.

На підставі вищевказаної використаної інформації, перевіркою встановлено, що постачальниками ТОВ «СВ-ПЛЮС» у період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. були ТОВ БВП «Строітель-плюс» та ПП «Севелітстрой», які мають ознаки фіктивності та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Зазначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають ознаки первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарських операцій, тож якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Первинна ж документація із реквізитами фіктивних підприємств не відповідає вимогам законів України, так як складена і підписана особами, не уповноваженими на це та не наділеними правоздатністю щодо діяльності вказаних юридичних осіб.

Крім того, вказано, що факт сплати коштів на адресу контрагента не є безумовним підтвердженням того, що поставка мала місце, адже у сукупності з дослідженими обставинами по ланцюгу надані до перевірки первинні документи складені без наміру створити реальні правові наслідки.

По цим же господарським операціям, як встановлено п. 3.2.2 акту перевірки, позивачем було завищено податковий кредит на суму 277 583,00грн. за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р.

Суд не погоджується з даними висновками ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС з наступних підстав.

Передусім, слід зазначити, що інформація комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем ДПС, матеріали кримінальної справи, протоколи допитів посадових осіб підприємств - контрагентів позивача та акти проведення зустрічних звірок платників податків по ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс», не можуть бути покладені в основу висновків про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

П. 5.2. Порядку також передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

В той же час, інформація комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем, матеріали кримінальної справи, по якій ще не винесено вироку, а по якій лише проводиться слідство, та акти зустрічних звірок контрагентів платника податків, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Досліджуючи документи на підтвердження реальності та товарності спірних господарських операцій, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, у серпні 2010р. на підприємстві позивача виникла необхідність виконання електромонтажних робіт у належному позивачу на праві власності об'єкті - магазині по вул. Київська, 64 в м. Сімферополі, що підтверджується договором купівлі-продажу від 31.10.2005р. №9987, інвентарною карткою на магазин та службовою запискою відповідального за електрогосподарство працівника ТОВ «СВ-ПЛЮС» ОСОБА_3 (том 2 а.с. 97, 107,159-164).

Види та вартість робіт, необхідних для проведення, були узгоджені сторонами ТОВ «СВ-ПЛЮС» (Замовник) та ПП «Севелітстрой» (Виконавець) у договірній вартості робіт на монтаж електропристрою (том 1 а.с. 79-80).

09.08.2010р. позивачем було отримано рахунок № 1124 на суму 2500,00грн., у т.ч. ПДВ 416,67грн (том 1 а.с. 74).

10.08.2010р. платіжним дорученням № 247 позивачем було сплачено ПП «Севелітстрой» 2500,00грн., у т.ч. ПДВ 416,67грн. (том 2 а.с. 113).

Дану операцію відображено на рахунку 631 за серпень 2010р., що підтверджується карткою рахунку 631 (том 1 а.с. 51).

Наявним у справі актом приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2010р. за формою КБ-2в підтверджується приймання позивачем від ПП «Севелітстрой» робіт на монтаж електропристрою на суму 2500,00грн., у т.ч. ПДВ 416,67грн. (том 2 а.с. 28-30).

На підтвердження фактичного виконання робіт ПП «Севелітстрой» була також виписана податкова накладна № 973 від 12.08.2010р. на суму 2500,00грн., у т.ч. ПДВ 416,67грн. (том 1 а.с. 70).

Отримання позивачем цієї накладної від ПП «Севелітстрой» підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних за серпень 2010р. (відображена під № 1) (том 1 а.с. 63-65).

У податковій декларації з ПДВ за серпень 2010р. було відображено податковий кредит з урахуванням операції з ПП «Севелітстрой» у розділі 2 додатку 5 до декларації - розрахунку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (том 1 а.с. 56-62).

В свою чергу, у податковій декларації з податку на прибуток за 3 квартал 2010р. ТОВ «СВ-ПЛЮС» відобразило витрати на виконання робіт по монтажу електропристрою на загальногосподарські витрати 631 рахунку (том 2 а.с. 98-101).

Що стосується господарських відносин позивача з ТОВ БВП «Строітель-плюс», то, як свідчать матеріали справи, 03.01.2009р. між ТОВ «СВ-ПЛЮС» (Замовник) та вказаним підприємством (Виконавець) був укладений договір на виконання поточного ремонту та обслуговування об'єктів позивача за адресою: м. Сімферополь, вул. Вузлова, 6 (т.1 а.с. 114-116).

Факт належності вказаних об'єктів - нежитлових будівель лікеро-горілчаного заводу по вул. Вузловій, 6 в м. Сімферополі позивачу на праві власності підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06.10.2008р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а також інвентарними картками (том 2 а.с. 114, 115, 108-112).

Згідно з даним договором, роботи виконуються відповідно до щомісячних заявок Замовника. Такими заявками були дефектні відомості - заявки, які складалися щомісячно з січня 2009р. по грудень 2009р. (том 1 а.с.99-113).

Як свідчать матеріали справи, у грудні 2009р. між сторонами була підписана довідка за формою КБ-3 про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2009р. на суму 1663007,82грн., у т.ч. ПДВ 277167,97грн. (том 1 а.с. 117).

Виконання обумовлених договором робіт підтверджується актом виконаних робіт за формою КБ-2в на суму 1663007,82грн., у т.ч. ПДВ 277167,97грн, підсумковою відомістю ресурсів, локальним кошторисом, розрахунком загальновиробничих витрат по локальному кошторису (том 1 а.с. 118-191).

Оплата виконаних робіт була здійснена позивачем платіжним дорученням № 1262 від 24.12.2009р. на суму 1663007,82грн., у т.ч. ПДВ 277167,97грн. (том 1 а.с. 98).

Крім того, на підтвердження фактичного здійснення господарської операції, ТОВ БВП «Строітель-плюс» також була виписана податкова накладна № 5982 від 24.12.2009р. на суму 1663007,82грн., у т.ч. ПДВ 277167,97грн. (том 1 а.с. 96).

Отримання позивачем цієї накладної від ТОВ БВП «Строітель-плюс» підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2009р. (том 1 а.с. 94-95).

У податковій декларації з ПДВ за грудень 2009р. було відображено податковий кредит по операції з ТОВ БВП «Строітель-плюс» у розділі 2 додатку 5 до декларації - розрахунку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (том 1 а.с. 87-93).

В свою чергу, у податковій декларації з податку на прибуток за 2009р. ТОВ «СВ-ПЛЮС» відобразило витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів (том 2 а.с. 98-101).

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірних витрат та податкового кредиту документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів.

Суд вважає, що вказані первинні документи підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки спірні господарські операції, щодо оподаткування яких між сторонами є спір, відбувались у період з 01.07.2009р. по 01.09.2010р., суд перевіряє відповідність їх оподаткування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».

Актом перевірки встановлені порушення позивачем пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п.5.3.ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, які здійснюються платником податку з метою придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, вважаються з метою оподаткування валовими витратами.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.2. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Втім відповідно до пп.8.1.2. п.8.1 ст.8 цього Закону амортизації підлягають витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Згідно пп.8.7.1. п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу (абзац другий підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

В письмових пояснень, поданих в судовому засіданні 05.06.2013р., представник позивача звернув увагу суду на те, що розмір балансової вартості основних засобів та ліміт витрат, що включаються до складу валових витрат вказано у додатку до декларації з податку на прибуток підприємств К1/1 таблиця 3 та складають: 2009 рік - 32356,31грн., 1 кв.2010 року - 29974,40грн.

Таким чином ТОВ «СВ-Плюс» мало право віднести витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, до валових витрат, на підставі пп.8.7.1. п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому су зазначає, що перевіркою порушень пп.5.3.2. п.5.3. ст.5, пп.8.7.1. п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не виявлено.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 даного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як передбачено пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом цієї норми законодавства, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється (п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Разом з тим, придбання ремонтних та інших робіт підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, дослідженими судом.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що витрати за вищевказаними операціями не пов'язані з господарською діяльністю позивача, суд вважає їх безпідставними.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

В силу п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, мається на увазі саме необхідність використання товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності платника податків, який формує відповідні валові витрати (витрати) та податковий кредит.

Відповідно до довідки статистики, основним видом діяльності позивача, є виробництво виноградних вин, виробництво дистильованих алкогольних напоїв, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Судом встановлено, що об'єкти, роботи по ремонту та виконанню монтажу електрообладнання в яких у перевіреному періоді позивачем придбавались у ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс», належать йому на праві власності.

Як свідчать матеріали справи, вищевказані об'єкти позивачем були передані в оренду ТОВ «КД «Коктебель» (за договором № 83/10 від 15.09.2010р.) - в тому числі по вул. Київська, 64, та ТОВ «Кримська водочна компанія» (договір № 10/09 від 15.06.2009р.) (том 2 а.с. 116-119, 120 - 124), а тому їх ремонт та приведення у належний для експлуатації стан безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю.

За таких обставин, суд вважає, що валові витрати було сформовано позивачем законно та обґрунтовано, а розмір податку на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету, також визначено правильно на підставі вимог податкового законодавства, у зв'язку з чим висновки відповідача про заниження податку на прибуток за 4 кв. 2009р. на загальну суму 346 458,00грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2010р., 1кв. 2011р., 2-4кв. 2011р. та 1-2кв. 2012р. на 2080,00грн. є безпідставними та необґрунтованими, суперечать фактичним обставинам та податковому законодавству України.

Що стосується податкового кредиту, то відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", з наступними змінами і доповненнями, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, в тому числі, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В свою чергу, відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 даного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

При цьому, в силу п. 9.8 ст. 9 даного Закону реєстрація діє до дати її анулювання.

Відповідачем не наведено даних про те, що ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс» на момент виписки податкових накладних не були платниками ПДВ.

До того ж, спірні податкові накладні містять всі необхідні реквізити відповідно до вимог закону та були відображені позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних за відповідні перевірені періоди.

Отже, спірні податкові накладні були виписані підприємствами - платниками ПДВ. Належних та допустимих доказів того, що вони підписані неналежною особою відповідачем суду не надано.

Таким чином, податковий кредит в розмірі 277583,00грн. був сформований позивачем законно та обґрунтовано.

Також суд зазначає, що фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, є кримінально караним діянням відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України.

При цьому, як встановлено ст. 62 Конституції України та ст. 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

В даному ж випадку, як слідує з акту перевірки, висновки перевіряючих про фіктивність контрагентів позивача ґрунтувались на припущеннях, що є недопустимим.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, про нікчемність укладених позивачем з ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс» угод.

При цьому суд виходить з наступного.

Ч. 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, відповідачем не наведено.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Однак, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс» угод на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Будь-яких даних та доказів нікчемності угод між позивачем та ПП «Севелітстрой» та ТОВ БВП «Строітель-плюс» відповідачем не зазначено.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте, з цієї підстави спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ними.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Однак, і з цієї підстави спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

Інших підстав для визнання укладених правочинів нікчемними відповідач не зазначив, тож застосування до спірних відносин наслідків нікчемності правочинів є необґрунтованим.

Посилання відповідача на порушення позивачем ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення № 0010512204 від 26.11.2012р., №0010502204 від 26.11.2012р. та № 0010522204 від 26.11.2012р. винесені відповідачем у порушення вимог податкового законодавства та всупереч фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Суд вважає, що для повного захисту прав позивача слід визнати протиправними і скасувати спірні податкові повідомлення-рішення, а не тільки їх скасувати, як просив позивач.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 05.06.2013 року були проголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено у повному обсязі 10.06.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0010512204 від 26.11.2012р., №0010502204 від 26.11.2012р. та № 0010522204 від 26.11.2012р.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 31469850) витрати зі сплати судового збору у сумі 2294,00грн. шляхом їх безспірного списання із рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А.О. Кушнова