Рішення № 32935456, 24.07.2013, Залізничний районний суд м. Сімферополя

Справа № 122/13259/13-ц

Провадження по справі 2/122/866/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2013 року м. Сімферополь

Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - Домнікової М.В.,

при секретарі - Шерет Ф.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, мотивуючі позовні вимоги тим, що між сторонами по справі 16.07.1997 року був зареєстрований шлюб Відділом реєстрації актів громадянського стану залізничного району міста Сімферополя Автономної Республіки Крим (актовий запис №190). На теперішній час подружжя проживає окремо, спільне господарство не ведеться. Від шлюбу сторони по справі мають дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання стосунків у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо сумісно набутого майна. А саме, за свої кошти позивач добудував будинок з господарськими побудовами по АДРЕСА_1. Також за кошти ОСОБА_1 були придбані господарські споруди загальною площею 40,6 кв.м. по АДРЕСА_2. З урахуванням наведеного та з посиланням на статті 8, 55, 124, 129 Конституції України, статті 15, 16, 364, 391 ЦК України, глави 6-8, 11 СК України, ОСОБА_1 просив суд: поділи сумісно набуто з відповідачкою майна та закріпити за ним у власність нежиле приміщення по АДРЕСА_2, що було придбано згідно договору купівлі-продажу №1045 від 23.05.2003 року, засвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстрованого на відповідачку ОСОБА_2; скасувати право власності на нежиле приміщення по АДРЕСА_2, що було придбано згідно договору купівлі-продажу №1045 від 23.05.2003 року, засвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстрованого на відповідачку ОСОБА_2; поділити майно набуто у період шлюбу з ОСОБА_2 та залишити відповідачці телевізор вартістю 500 грн., холодильник вартістю 8000 грн., мебельний гарнітур 1200 грн., кухонні меблі вартістю 500 грн., комплект меблів для передпокою вартістю 500 грн.

Під час провадження по справі позивач декілька разів уточнював та змінював свої позовні вимоги та остаточно у заяві, датованій 16.07.2013 року, що була прийнята до провадження ухвалою суду від 24.07.2013 року, ОСОБА_1 просив суд: визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об'єктом права спільної сумісної власності наступне майно: нежиле приміщення літ. «А», загальною площею 40,6 кв.м. по АДРЕСА_2 АР Крим, телевізор «Самсунг», 2008 року випуску вартістю 500 грн., холодильник «Донбас» вартістю 8000 грн., мебельний гарнітур «Березка», що складається з 1 шафи, 1 серванту, 1 комоду, 2003 року випуску вартістю 1200 грн., кухонні меблі «Нива», що складається з 1 столу, 2 навісних шаф, 2 тумб і 1 мийки 2003 року випуску, вартістю 500 грн., комплект меблів «Уют» для передпокою, що складається з 2 шаф для одягу і 1 тумби під обув, 2003 року випуску, вартістю 500 грн.; припинити право власності на нежиле приміщення літ. «А», загальною площею 40,6 кв.м. по АДРЕСА_2 АР Крим, що було придбано згідно договору купівлі-продажу №1045 від 23.05.2003 року, засвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстрованого на відповідачку ОСОБА_2; розділи власність з відповідачкою ОСОБА_2 та визнати за ОСОБА_1 право власності на нежиле приміщення літ. «А», загальною площею 40,6 кв.м. по АДРЕСА_2 АР Крим, що було придбано згідно договору купівлі-продажу №1045 від 23.05.2003 року, засвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстрованого на відповідачку ОСОБА_2; в рахунок виділеного позивачу нежилого приміщення закріпити за ОСОБА_2 та залишити їй у користування наступне майно: телевізор «Самсунг», 2008 року випуску вартістю 500 грн., холодильник «Донбас» вартістю 8000 грн., мебельний гарнітур «Березка», що складається з 1 шафи, 1 серванту, 1 комоду, 2003 року випуску вартістю 1200 грн., кухонні меблі «Нива», що складається з 1 столу, 2 навісних шаф, 2 тумб і 1 мийки 2003 року випуску, вартістю 500 грн., комплект меблів «Уют» для передпокою, що складається з 2 шаф для одягу і 1 тумби під обув, 2003 року випуску, вартістю 500 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені змінені позовні вимоги, просив їх задовольнити, з підстав викладених у останній зміненій позовній заяві.

Відповідачка у судове засідання не з'явилася, повідомлена належним чином, відповідно до вимог діючого законодавства, надала суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутність. Також у письмовій заяві, ОСОБА_2 вказала, що не заперечує проти закріплення за позивачем нежилого приміщення загальною площею 40,6 кв.м. по АДРЕСА_2 та просила виділити їй, інше зазначено у позові майно, оскільки у добровільному порядку забрати це майно у неї відсутня можливість.

З урахуванням думки представника позивача та заяви, наданої відповідачкою, суд ухвалив провести розгляд справи по суті у відсутність ОСОБА_2

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та оцінивши усі наявні по справі докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходилися у шлюбі з 16.07.1997 року, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану залізничного району міста Сімферополя Автономної Республіки Крим (актовий запис №190).

Від шлюбу сторони мають дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 18.03.2013 року шлюб, зареєстрований 16.07.1997 року Відділом реєстрації актів громадянського стану залізничного району міста Сімферополя Автономної Республіки Крим (актовий запис №190) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний.

23 травня 2003 року між Фондом комунального майна Сімферопольської міської ради в особі начальника Фонду Баранової Н.В., яка діяла на підставі Положення про Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради, затвердженого рішенням 2-ї сесії міської ради XXIV скликання від 27.06.02р. №13, з одного боку, та фізичною особою ОСОБА_2, з другого боку, був укладений договір №482 купівлі-продажу підсобних приміщень у літ. «А», загальною площею 40,6 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Сімферополь, пров. Полтавський, 5, засвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5, за реєстром №1045.

Враховуючи що, спірні правовідносини виникли між сторонами до набрання чинності нині діючого Сімейного кодексу України (в редакції 2002 року), суд, розглядаючи справу керується положеннями Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції 1969 року).

Згідно статті 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Аналогічні положення Кодексу про шлюб та сім'ю України щодо набуття майна подружжям у спільну сумісну власність містяться також у Сімейному кодексу України, через що, суд при розгляді справи застосовує і його норми.

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, у відповідності зі статтею 69 СК України, дружина та чоловік мають право на розділ майна, що було набуто ними під час шлюбу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На підставі статей 70, 71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Стаття 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідачка позов в частині визнання спірних нежитлових приміщень об'єктом права спільної сумісної власності визнала.

Відповідно до частини 4 статті 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Однак, суд не приймає до уваги визнання ОСОБА_2 позовних вимог ОСОБА_1, оскільки варіант поділу майна, запропонований позивачем та визнаний відповідачкою, порушує вимоги діючого законодавства, а також порушує права відповідачки ОСОБА_2

Частиною 3 статті 10 і частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

З урахуванням вимог статті 10 ЦПК України, з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін, суд під час розгляду справи по суті, запропонував представнику позивача надати належні та допустимі докази щодо придбання спірного майна під час шлюбу, укладеного між сторонами по справі, а також вартості цього майна, а у разі відсутності таких документів роз'яснено право звернення до суду із відповідним клопотання про призначення експертизи, відповідно до вимог частини 4 статті 10 ЦПК України.

Проте сторони по справі, представник позивача, вищезгадані докази не надали, з клопотання про призначення експертизи не звернулися.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

На підставі наведеного, керуючись статтями 10, 11, 59-60, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Домнікова М.В.