Рішення № 32934915, 07.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10449/13 07.08.13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР"

про стягнення 2 606, 44 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Кучкова Ю.В. за довіреністю № 91/2012/06/13-1 від 13.06.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР" (далі - відповідач) про стягнення 2 606, 44 грн., в тому числі 2 392, 25 грн. основного боргу, 179, 42 грн. пені, 34, 77 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 750, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору на оперативно-технічне обслуговування № 825/24 від 06.09.2007 р. позивач надав відповідачу послуги з оперативно-технічного обслуговування електричного обладнання, яке знаходиться на балансі останнього - трансформаторної підстанції ТП-6872 за адресою: м. Київ, провулок Індустріальний, 1а, за які відповідач повністю не розрахувався, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/10449/13 та призначено її до розгляду на 09.07.2013 р.

У судовому засіданні 09.07.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2013 р., враховуючи заявлене представником позивача клопотання, продовжено строк вирішення спору на 15 днів та, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено розгляд справи на 07.08.2013 р.

25.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких він звертає увагу на те, що за змістом п. 3.5. укладеного між сторонами Договору відповідач зобов'язувався до 4-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги, передбачені п. п. 1 Договору, підписати та повернути наданий позивачем акт виконаних робіт або надати мотивовану письмову відмову від його підписання, у випадку ненадання мотивованої письмової відмови та не підписання акту виконаних робіт у терміни, передбачені цим пунктом, роботи вважаються виконаними у відповідності до умов цього Договору. На підтвердження направлення відповідних актів позивач надає реєстри отриманих розрахункових документів за жовтень, листопад, грудень 2012 року та реєстр відправлених листів від 19.04.2013 р.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 07.08.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. судом на підставі даних інформаційного ресурсу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, технічним адміністратором якого є Державне підприємство "Інформаційно-ресурсний центр" (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) встановлено, що відносно відповідача до ЄДР внесено запис "порушено справу про банкрутство".

Перевіряючи вказану інформацію, суд на підставі аналізу даних Єдиного державного реєстру судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua/) та Автоматизованої системи "Діловодство господарського суду", встановив, що 09.07.2012 р. відносно відповідача було порушено провадження у справі № 5011-50/9028-2012 за загальною процедурою банкрутства (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25141451), та у відповідності до п. 4 зазначеної ухвали вирішено ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, відповідно до ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до закінчення провадження у справі - зупинити виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію), та зупинити заходи спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення проведення мораторію.

Ухвалою попереднього засідання господарського суду м. Києва від 14.03.2013 р. у справі № 5011-50/9028-2012 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30114972) затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 р. у справі № 5011-50/9028-2012 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31760169) ухвалу попереднього засідання господарського суду м. Києва від 14.03.2013 р. у справі № 5011-50/9028-2012 скасовано частково, визнано кредиторські вимоги ТОВ "УКІО БАНК ЛІЗИНГ", в іншій частині ухвалу попереднього засідання господарського суду м. Києва від 14.03.2013р. залишено без змін. Розгляд справи здійснювався за приписами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" згідно редакції, яка діяла на момент порушення справи.

Враховуючи те, що з матеріалів позовної заяви вбачається, що вимоги, які є предметом спору у даній справі, є поточними, оскільки виникли після порушення провадження у справі № 5011-50/9028-2012 про банкрутство відповідача, суд не вбачає процесуальних перешкод у можливості розгляду цього спору в порядку позовного провадження.

Так, суд звертає увагу на право сторони на власний розсуд обирати спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та зазначає, що в даному випадку позивач самостійно обрав спосіб захисту свого цивільного права шляхом звернення до суду в позовному провадженні, що дає йому ширше коло цивільно-правового захисту. Отримавши рішення суду в позовному провадженні та дотримавшись процедури заявлення поточних грошових вимог, позивач, фактично, звільняється від обов'язку доказування їх розміру, оскільки рішення суду в позовному провадженні буде преюдиційним для суду у справі про банкрутство.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.09.2007 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 825/24 на оперативно-технічне обслуговування (далі - Договір), відповідно до умов якого в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2009 р. виконавець зобов'язався проводити оперативно-технічне обслуговування електрообладнання, яке знаходиться на балансі замовника, а замовник зобов'язався своєчасно приймати та сплачувати послуги за умовами цього договору.

Згідно з п. 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2009 р. сторони визначили, що об'єктом, який підлягає обслуговуванню є комплексна трансформаторна підстанція 6872 з одним трансформатором, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Індустріальний, 1а, та кабельна лінія 10 кВ: ТП 5919с - КТП 6872 (170 м); КТП 6872 - М3 ТП 1837 (189, 3 м).

Відповідно до п. 4.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2009 р. вартість послуг з оперативно-технічного обслуговування електричних мереж напругою до 110 кВ, передбачених п. 1.1. Договору, згідно з Додатками до цього Договору, які є невід'ємною його частиною, складає: на рік: 3 417, 50 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% у розмірі 683, 50 грн., усього 4 101, 00 грн. (п. 4.1.1. Договору); на місяць: 284, 79 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% у розмірі 56, 96 грн., усього 341, 75 грн. (п. 4.1.2. Договору).

Замовник зобов'язується протягом 3 робочих днів з дати підключення електрообладнання до мереж електропостачання оплатити вартість послуг, передбачених п. 1.1 цього договору, що надаватимуться в першому місяці у розмірі, передбаченому п. 4.1.2 цього договору. Вартість послуг, наданих у кожному наступному місяці, сплачується замовником шляхом 100% авансового платежу в термін до 6 числа місяця, в якому надаватимуться послуги (п. 4.2 Договору).

Також, згідно з пунктом 3.5. Договору, замовник зобов'язався до 4-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги, передбачені в п. 1.1., підписати та повернути наданий виконавцем акт виконання робіт або надати мотивовану письмову відмову від його підписання. У випадку ненадання мотивованої письмової відмови та не підписання акту виконаних робіт у терміни, передбачені цим пунктом, роботи вважаються сторонами виконаними у відповідності до умов цього договору.

Цей договір набуває чинності з дати підписання його обома сторонами і діє до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 9.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2009 р.).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним в період з серпня 2012 року по лютий 2013 року включно було надано відповідачу послуги оперативно-технічного обслуговування на загальну суму 2 392, 25 грн., про що складено Акти виконання робіт з оперативно-технічного обслуговування електрообладнання (ОТОЕ) за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року та січень, лютий 2013 року.

При досліджені наданих позивачем актів виконаних робіт, судом встановлено, що акти за жовтень, листопад, грудень 2012 року та січень, лютий 2013 року підписані тільки зі сторони позивача.

Водночас, суд враховує, що матеріали справи не містять мотивованої відмови відповідача від підписання вказаних актів виконаних робіт, а відтак відповідні роботи згідно з положеннями пункту 3.5. Договору та з урахуванням наявних в матеріалах справи отримання відповідачем таких актів, вважаються виконаними позивачем належним чином.

Відповідно до пояснень позивача, не спростованих відповідачем, вказані послуги оплачені з боку останнього у визначені Договором строки не були.

23.04.2013 р. позивач направив відповідачу претензію № 030/43/3-3284 від 19.04.2013 р., якою просив сплатити борг в сумі 2 392, 25 грн., яка однак була залишена без реагування та відповіді.

Зважаючи на наведені обставини, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось вище, відповідач зобов'язався протягом 3 робочих днів з дати підключення електрообладнання до мереж електропостачання оплатити вартість послуг, передбачених п. 1.1 цього договору, що надаватимуться в першому місяці у розмірі, передбаченому п. 4.1.2 цього договору. Вартість послуг, наданих у кожному наступному місяці, сплачується замовником шляхом 100% авансового платежу в термін до 6 числа місяця, в якому надаватимуться послуги (п. 4.2 Договору).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв послуги, надані позивачем, однак не здійснив повної оплати їх вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, загальна сума боргу в розмірі 2 392, 25 грн. має бути стягнута на користь позивача в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Пункт 5.1. Договору його сторони визначили, що у випадку наявності боргу на 1 число наступного за звітним замовник зобов'язується сплатити на користь виконавця пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення починаючи з першого дня місяця, наступного за звітним, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується пеня.

Позивачем нараховано за порушення відповідачем зобов'язань з оплати наданих йому послуг 179, 42 грн. пені, розрахунок якої є невірним, оскільки позивачем не враховано положень ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, позивачем не враховано, що зважаючи на перебування відповідача у процедурі банкрутства та введення відносно нього мораторію на задоволення вимог кредиторів з 09.07.2012 р., до нього не можуть бути застосовані за спірний період штрафні санкції у формі пені.

Так, п. 40. Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/606/2013 від 28.03.2013 р. "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України № 4212- VІ від 22.12.2011 р.)" положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013р.

Оскільки провадження у справі про банкрутство відповідача було порушено 09.07.2012 р., до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, яка була чинною на момент порушення провадження у справі № 5011-50/9028-2012.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4 ст. 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу й пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Аналогічну правову позицію про те, що протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань викладено в постановах Вищого господарського суду України від 15.12.2010 р. у справі № 34/201-10 та від 18.05.2011 р. у справі № 20/281-10.

Крім того, вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 12.03.2013 р. № 3-71гс12, яка у відповідності до приписів ст. 111-28 ГПК України є загальнообов'язковою.

На підставі зазначеного, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями.

Позивачем нараховано за порушення відповідачем зобов'язань з оплати наданих йому послуг 34, 77 грн. 3 % річних, розрахунок яких є вірним.

Пунктом 50 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 року "Про судову практику в справах про банкрутство" роз'яснено, що оскільки на передбачені статтями 536 та 625 ЦК України проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження у справі про банкрутство, то кредитор не позбавлений права подавати додаткові грошові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом. Те саме стосується процентів за позику та кредит (статті 1048, 1054 та 1057 ЦК).

Слід зазначити, що як на тому наголошено в п. 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/606/2013 від 28.03.2013 р. "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212- VІ)" статтею 19 Закону України № 4212-VІ від 22.12.2011 р. було розширено порівняно з попередньою редакцією Закону про банкрутство правові наслідки введення відповідного мораторію. Зокрема, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми.

Однак, як вже наголошувалось судом, в даному випадку застосуванню підлягають приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, яка була чинною на момент порушення провадження у справі 5011-50/9028-2012.

Враховуючи зазначене, нараховані позивачем 3 % річних підлягають до стягнення.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а отже він має сплатити позивачу за період прострочення відповідних платежів 3 % річних як плату за користування чужими грошовими коштами та суму основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості наданих йому послуг, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР" (03150, місто Київ, Печерський район, вулиця Анрі Барбюса, будинок 5-В, кімната 24; код ЄДРПОУ 13671204) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, Печерський район, площа Івана Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131305) 2 392 (дві тисячі триста дев'яносто дві) грн. 25 коп. основного боргу, 34 (тридцять чотири) грн. 77 коп. 3 % річних та 1 602 (одну тисячу шістсот дві) грн. 13 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2013 р.

Суддя В.С. Ломака