Постанова № 32933744, 12.07.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

12 липня 2013 року 12:20 справа № 814/2464/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Марича Є.В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом

Миколаївського обласного відділення Фонду соціального

захисту інвалідів, вул. Нікольська, 46, м. Миколаїв, 54001

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля",

вул. Паровозна, 5, с. Галаганівка, Снігурівський район,

Миколаївська область, 57372

про

стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за

2012 ріку сумі 14 573, 31 грн

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля", про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за 2012 ріку сумі 14 573, 31 грн.

Позов обґрунтовано тим, що протягом 2012 року відповідач не подавав до центру зайнятості звіти за формою № 3 – ПН із вакансіями для осіб з обмеженими фізичними можливостями, та невірно заповнив 02 та 06 рядки звіту за формою № 10-ПІ, у зв'язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати нарахована пеня.

Відповідач подав заперечення проти позову, в яких вказав, що не погоджується з позовними вимогами, оскільки у 2012 році він не мав обов'язку щодо працевлаштування інвалідів та обов'язку подавати звітність (а.с. 21-25).

Представники сторін подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Положеннями частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали справи і встановив наступне:

Відповідно до частини 8 статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема, інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року N 875-XII (далі - Закон N 875-XII).

Відповідно до статті 19 Закону N 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону N 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року N 803-XII передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форм власності мають щомісячно подавати центрам зайнятості за місцем їх реєстрації адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за № 1534/11814 затверджена Інструкція щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій".

У абзаці 1 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", зазначено, що відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Аналіз вищенаведених норм дає можливість суду зробити висновок, що безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюється роботодавцями, оскільки відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником (в даному випадку інвалідом) та власником підприємства або уповноваженим ним органом.

Державні органи, передбачені у ст. 18 Закону № 875-ХІІ лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів, а безпосереднє працевлаштування здійснюють роботодавці.

Згідно з наданої інформації Миколаївським центром зайнятості від 22.05.2013 № 04-1361/10/0/18-13 відповідач протягом 2012 року не надавав до центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою "3-ПН" (а.с.10).

Так, на виконання вимог вказаного Закону № 875-ХІІ відповідач протягом 2012 року не інформував державну службу зайнятості населення про наявність вакантних посад для працевлаштування інваліда шляхом подачі звіту про наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда. Отже, відповідачем не було виконано обов’язок по інформуванню щодо утворення робочих місць та наявності вакансії для працевлаштування інваліда.

Згідно статті 20 Закону N 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно – господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Застосування адміністративно-господарського штрафу відповідно до статті 239 Господарського Кодексу України за своєю правовою природою є видом адміністративно-господарської санкції, яка застосовується органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку встановленому законом до суб'єктів господарювання.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, суд, приходить до висновку, що відповідачем не вжито всіх заходів для створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів тому, що обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємством обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації, органи, визначені ст. 18-1 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів" не можуть скористатися своїми правами.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 11, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роздолля" (вул. Паровозна, 5, с. Галаганівка, Снігурівський район, Миколаївська область, 57372, код за ЄДРПОУ 32983367) на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код за ЄДРПОУ 37992781) кошти в сумі 14 573, 31 грн, з яких адміністративно-господарські санкції за 2012 рік у розмірі 14 446,15 грн та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій становить 127,16 грн.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови суду.

Суддя Є. В. Марич