Постанова № 32931372, 01.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11040/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представників позивача - Дебольського В.В., Власенко Л.Г., представника відповідача - Пащенка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києві Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києві Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001262220 від 15.05.12р. яким за позивачем визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 242 753,50грн. (основний платіж) та в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 26 710,9 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000282360 від 28.02.12р. яким за позивачем визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27 303,00 грн. (за основним платежем) та 2406,5 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями із урахуванням відмови позивача від суми податкового кредиту у розмірі 9622,0 грн., сформованого на підставі взаємовідносин з ПП «Балі Юг».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2012 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000272360 від 28.02.12р. Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва в частині донарахування ТОВ «Мадіс» податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 241 753,50грн. та в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 26 711,90грн та податкове повідомлення-рішення № 0000282360 від 28.02.12р. Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва в частині донарахування ТОВ «Мадіс» зобов'язання з податку на додану вартість в частині 27 303,00грн. та в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Як на підставу для скасування оскаржуваної постанови, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.09р. по 30.09.11р.

За наслідками проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва складено Акт від 14.02.12р. за № 60/1-23-60-31721018, який містить висновки про те, що позивачем порушено вимоги п.п.7.2,1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від «Про податок на додану вартість» та абз.1 п. 201.10 ст. 201, п. 198.6 Розділу V, Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 36 925 грн. у тому числі по періодах: за липень 2010р. - 9 622,00 грн. та за травень 2011р. - 27 303,00грн; пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.11, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст.14 та пп. 135.5.4 п. 135.5 ст.135, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст.138 , п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139, пп. 141.1 ст. 141 Податкового Кодексу України, ст.1, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. №168/704, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 268 829,50грн., в тому числі по періодах: 4кв. 2009р.- 23 393,00грн., 2010р.- 83 450,50 грн., 1-й квартал 2011р. - 26 076,00 грн., 2-й квартал 2011р.-23 990,00 грн., 3-й квартал 2011р.- 111 920,00грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000272360 від 28.02.12р., яким за позивачем визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 295 541,40грн., в тому числі за основним платежем 268 829,50грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 26 711,90грн.; № 0000282360 від 28.02.12р. яким за позивачем визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 39 331,50грн. в тому числі за основним платежем 36 925,00грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2 406,50грн.

Позивач не погодившись з таким рішеннями податкового органу оскаржив їх у адміністративному порядку.

За результатами оскарження Державною податковою службою у м. Києві винесено Рішення від 03.05.12р. за № 2570/10/12-114, відповідно до якого залишило без змін податкове повідомлення - рішення №0000282360 від 28.02.2012 про сплату 39 331,50грн. податку на додану вартість та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.02.2012р № 0000272360 в частині донарахування 26 076,00 грн. податку на прибуток і 1,0 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції з податку на прибуток, в іншій частині зазначене рішення залишене без змін.

Так, податковим органом, з урахуванням вищезазначеного рішення ДПС у м. Києві від 03.05.12р., 15.05.2012 року прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0001262220, яким за позивачем визначено суду грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 242 753,5грн. та накладено штрафні санкції у розмірі 26710,9 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Проте колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Дніпровська паперова фабрика».

Так, між ТОВ «Дніпровська паперова фабрика» та позивачем укладено Договору купівлі - продажу №12/02-09 від 12.01.09., згідно якого ТОВ «Дніпропетровська паперова фабрика» було здійснено поставку товару позивачеві на суму 163 816, 80 грн. з урахуванням суми ПДВ - 27 302, 80 грн.

За результатами виконання поставки виписано видаткову накладну №1021 від 15.03.2011р. та податкову накладну від 15.03.11р. №250, на вказану суму.

Крім того, на підтвердження реальності вчиненої між Позивачем та ТОВ «Дніпровська паперова фабрика» господарської операції позивачем надані як до перевірки так і до суду першої інстанції додатки до договору - Додаток №1 від 21.01.1р0. із визначенням місця поставки товару, лист №07/03-11 від 07.03.11 про визначення адреси поставки партії товару (а саме - м. Львів,вул. Ковельська, 109., накладна 31021 від 15.03.1р.1, податкова накладна №250 від 15.03.2011 ТОВ «Дніпропетровська паперова фабрика», договір купівлі - продажу від 23.01.07.№13/01-2007 із ВАТ «Львівкартонопласт», специфікації №91 від 02.03.11р., специфікації №92 від 02.03.11., згідно яких право власності на товар, який був поставлений за Договором №12/02-09, переходить від Позивача до ВАТ «Львівкартонопласт»на підставі видаткової накладної від 15.03.2011р. 0000165, автотранспортної накладної № 66ц, ТТН від 15.03.11р. №7, акт звірки взаєморозрахунків від 01.09.11р.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Отже, укладаючи угоди із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Дніпровська паперова фабрика» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, колегія суддів, зазначає, що «Дніпропетровська паперова фабрика» на момент укладання договорів та складання податкових накладних було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мало свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Вказане свідоцтво не було анульоване навіть після здійснення господарських відносин з позивачем.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Крім того, відповідно до договору № 04/04-08 від 04.04.08р. ТОВ «Кондор-Н» (Продавець) поставив товар ТОВ «Мадіс» (Покупець) на загальну суму 482100,00 грн.

Позивачем на час здійснення перевірки було перераховано Продавцю за поставлений товар 204 100,00грн., кредиторська заборгованість склала 278 000,00грн.

Отже, на думку, відповідача, в результаті не включення позивачем до складу доходів суми кредиторської заборгованості в розмірі 278 000,00грн., що не була стягнута після закінчення строку позовної давності вплинуло на заниження останнім зобов'язань з податку на прибуток підприємств.

Так, відповідно до абз. «а» пп. 14.1.11 п. 14.1 статті 14 Податкового Кодексу заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності є безнадійною заборгованістю, та у відповідності до п.п.14.1.257п.14.1 ст.14 ПК вважається безповоротною допомогою.

Згідно ст. 259 ЦКУ позовна давність, встановлена законом , може бути збільшена за домовленістю сторін.

Так, між позивачем та ТОВ «Кондор-Н» укладено додаткову угоду № 2 від 10.01.2011р. до договору № 04/04-08 від 04.04.08р. про продовження дії договору до 31.12.2012.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що граничний термін, після сплину якого у кредитора виникне право звернення до суду щодо стягнення з позивача боргу в сумі 278 000,00грн., наступить лише 31.12.12р., а тому така заборгованість безнадійною вважатись не може, а отже і підстав для віднесення такого боргу до прибутку немає.

Крім того на заниження позивачем зобов'язань з податку на прибуток підприємств, відповідно акту перевірки вплинуло віднесення позивачем до складу валових витрат відсотки, що сплачувались позивачем до кредитним договором укладеним з ПАТ «Украсиббанк».

Відповідно до пп. 5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону «Про прибуток» та пп. 141.1 ст.141 Кодексу до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Кодексу не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, між позивачем та ПAT «Укрсиббанк» було укладено договір №11326086000 від 31.03.08р. про надання кредиту для поповнення обігових коштів в сумі 5500000,0 грн. зі сплатою 13% річних.

Як вбачається з матеріалів справи, валютою кредитного договору на момент його укладення був долар США, а на момент проведення перевірки - гривня, а також збільшувався розмір процентної ставки по кредиту, про що свідчить додаткова угода № 3 від 15.03.2010 до кредитного договору №11326086000 від 31.03.2008р.

Податковий орган не врахував вказаних змін, в результаті чого прийшов до помилкового висновку про завищення позивачем валових витрат шляхом віднесення до них відсотки, що сплачувались позивачем за кредитним договором.

Так, розмір сплачених позивачем у перервіряємий період процентів по кредитному договору у повній мірі відповідає задекларованому, на підтвердження чого позивачем надано лист ПАТ «Укрсиббанк» з інформацією про розмір сплачених процентів по кредитному договору.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку відносно наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності своїх рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Таким чином, з наведеного можна зробити висновок, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача, вірно встановивши при цьому всі обставини справи, проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно скасування податкового повідомлення-рішення № 0000272360 від 28.02.12р. яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 241 753,50грн. (за основним платежем) та 26 711,90 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями).

Так, з матеріалів справи вбачається, що замість вказаного податкового повідомлення-рішення, після закінчення процедури його оскарження позивачем в адміністративному порядку, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС 15.05.2012 року було винесено нове податкове повідомлення-рішення № 0001262220, яке і оскаржувалося позивачем в даній адміністративній справі.

Новим податковим повідомленням-рішенням за позивачем визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 242 753,50грн. (основний платіж) та 26 710,9 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями).

У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000272360 від 28.02.12р., яким ТОВ «Мадіс» донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 241 753,50грн. (за основним платежем) та 26 711,90грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями) та ухвалити в цій частині нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001262220 від 15.05.12р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 242 753,50грн. (основний платіж) та 26 710,9 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями), бо саме це податкове повідомлення рішення оскаржувало ся позивачем та було предметом розгляду даної адміністративної справи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києві Державної податкової служби підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню в частині та ухваленню в цій частині нової постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києві Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2012 року скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС № 0000272360 від 28.02.12р., яким ТОВ «Мадіс» донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 241 753,50грн. (за основним платежем) та 26 711,90грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями).

Ухвалити в цій частині нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС № 0001262220 від 15.05.12р., яким ТОВ «Мадіс» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 242 753,50грн. (основний платіж) та 26 710,9 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями).

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Постанову в повному тексті виготовлено 06.08.2013 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.